Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Ухвала КАС ВП від 20.08.2020 року у справі №825/555/17 Ухвала КАС ВП від 20.08.2020 року у справі №825/55...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.08.2020 року у справі №825/555/17



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 825/555/17

адміністративне провадження № К/9901/38543/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзний І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду у складі судді Кашпур О. В. від 24 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів:

Безименної Н. В., Аліменка В. О. та Кучми А. Ю. від 20 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач), в якому просила зобов'язати відповідача виплатити їй гарантовану суму за депозитним вкладом, передбачену Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що судовим рішенням відповідача зобов'язано виконати вимоги Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме включити позивача до переліку вкладників, які мають право на отримання суми відшкодування. Згідно інформації Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" позивача внесено до переліку вкладників, однак гарантованої суми відшкодування за вкладом ОСОБА_1 не отримала. Зазначає, неодноразово зверталася до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з проханням пришвидшити виплату коштів, однак відповідач скеровував листи з роз'ясненнями та коштів не відшкодував. Враховуючи наведене, позивач вважає, що відповідач навмисно затягує виплату ОСОБА_1 коштів та порушує вимоги статті 30 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", де зазначено, що Фонд гарантує виплату коштів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Фонд гарантування вкладів, як державний орган, що зобов'язаний здійснювати відшкодування гарантованої суми вкладу був зобов'язаний здійснити відповідне відшкодування позивачу на підставі даних переліку, сформованого Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в АТ "Імексбанк".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 20 вересня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 825/555/17, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 825/555/17 за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб суддею-доповідачем Берназюком Я. О.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що ухвалою Печерського районного суду м.

Києва від 14 лютого 2017 року накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках фізичних осіб, відкритих у ПАТ "Імексбанк".

Від позивача надійшло заперечення на касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в яких зазначається, що судові рішення є законними та обґрунтованими, а викладені в касаційній скарзі доводи - безпідставними; просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що 26 січня 2015 між позивачем та АТ "Імексбанк" укладено договір банківського рахунку № 610022037 та договір № 610022112 про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2014 року, умови яких передбачають зарахування на рахунок № НОМЕР_1 / НОМЕР_2 коштів у сумі 101 273,53 грн з процентною ставкою - 17 відсотків річних.

26 січня 2015 року Правлінням НБУ прийнята постанова № 50 "Про віднесення ПАТ "Імексбанк" до категорії неплатоспроможних", на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 16 від 26 січня 2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у AT "Імексбанк" та призначено Уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в AT "Імексбанк" Северина Юрія Петровича.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду № 84 від 23 квітня 2015 року продовжено строк здійснення тимчасової адміністрації банку до 26 травня 2015 року включно.

Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду № 105 від 27 травня 2015 року на підставі постанови правління НБУ від 21 травня 2015 року № 330 "Про відкликання банківський ліцензії та ліквідацію ПАТ "Імексбанк" розпочата процедура ліквідації ПАТ "Імексбанк" з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами відповідно до Плану врегулювання з 27 травня 2015 року та призначено Уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку" на ліквідацію АТ "Імексбанк" провідного спеціаліста з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків -Северина Ю. П.

13 вересня 2015 року позивач звернулась до відповідача з заявою, в якій просила повідомити про причини не включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом згідно договору № 610022037 від 26 січня 2015 року.

29 вересня 2015 року Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ "Імексбанк" листом № 6208 позивачу відмовлено у включенні до реєстру вкладників АТ "Імексбанк".

6 жовтня 2015 року позивач повторно звернулась із заявою, в якій просила повідомити причини невключення її до реєстру вкладників у відповідності до вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Листом Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "Імексбанк" № 7053 від 21 жовтня 2015 року позивачу повідомлено про те, що кошти за його вкладом відшкодуванню не підлягають у зв'язку з тим, що договір банківського рахунку є нікчемним в силу частини третьої статті 38 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому питання щодо внесення позивача до загального реєстру вкладників буде вирішено після досудового розслідування на предмет встановлення в діях посадових осіб банку ознак протиправних діянь.

В подальшому позивач звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в АТ "Імексбанк" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 2 березня 2016 року у справі № 825/18/16 позов задоволено.

Постановою головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 24 травня 2016 року виконавче провадження № 50980228 закінчено на підставі пункту 8 частини 1 статті 49, статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" в зв'язку з самостійним виконанням боржником рішення суду.

Позивач звернулась до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявою щодо виплати відшкодувань за вкладами, розміщеними в ПАТ "Імексбанк", на які отримала відмови від 2 грудня 2016 року у справі № 02-36-46131/16, від 20 грудня 2016 року № 21-036-48390-16 та від 21 грудня 2016 року № 7402.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; ~law34~).

~law35~ визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до ~law36~ Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Згідно з положеннями ~law37~ уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог ~law38~ та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Отже, ~law39~ пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10
грн
; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 26 січня 2015 року № 50 "Про віднесення ПАТ "Імексбанк" до категорії неплатоспроможних" на депозитному рахунку позивача, відкритому відповідно до укладеного з ПАТ "Імексбанк" договору банківського рахунку № 610022037, знаходилась сума 101 273,53 грн.

Відповідно до ~law40~ Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому ~law41~, відповідно до ~law42~, називається тимчасовою адміністрацією.

Відповідно до ~law43~ не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України".

Частинами третьою, п'ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до ~law44~, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ~law45~ з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту).

Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

~law46~ визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями ~law47~ Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ~law48~.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, що на виконання рішення суду, яке набуло законної сили, Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Імексбанк" позивача було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування суми вкладу у ПАТ "Імексбанк" за рахунок коштів ФГВФО, про що свідчить ухвала державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 24 травня 2016 року про закінчення виконавчого провадження № 50980228 на підставі пункту 8 частини 1 статті 49, статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з самостійним виконанням боржником рішення суду. Крім того, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 2 березня 2016 року у справі № 825/18/16, визнано право ОСОБА_1 на відшкодування коштів за вкладом за рахунок ФГВФО.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині 1 статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи ~law50~,Фонд або його уповноважена особа зобов'язані дотримуватися положень частини 2 статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина 1 статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Крім того, колегія суддів враховує, що Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Імексбанк" виконано рішення суду, яким зобов'язано, зокрема, позивача включити до переліку вкладників, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладом.

З огляду на вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що складання переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, відноситься виключно до повноважень Уповноваженої особи ФГВФО. Виконавчою дирекцією ФГВФО затверджується загальний реєстр вкладників відповідно до отриманого переліку вкладників.

Відповідно до пунктів 2,3 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Положення № 14), Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення.

Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях.

Загальний Реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду, на електронних носіях - на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними.

Системний аналіз наведені правових норми дає підстави дійти до висновку про те, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.

При цьому Уповноважена особа може надавати Фонду протягом процедури ліквідації додаткову інформацію про вкладників, зокрема, щодо збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування (пункт 5 розділу ІІІ Положення № 14).

Оскільки Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Імексбанк" внесено зміни до переліку вкладників, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок ФГВФО, тому невиплата Фондом відповідної суми є протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права при вирішенні адміністративного спору стосовно визнання бездіяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протиправною та зобов'язання затвердити зміни до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування вкладів за договорами у ПАТ "Імексбанк", викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 815/1925/17, від 22 березня 2019 року у справі № 815/6832/15. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Колегія суддів критично оцінює доводи скаржника стосовно того, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках фізичних осіб, відкритих у ПАТ "Імексбанк" у справі № 757/26002/17-к, оскільки ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року (757/9103/17-к) у кримінальному провадженні 12015160000000273, в частині грошових коштів, що знаходяться на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1.

Оскільки судом касаційної інстанції не встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до частини 1 статті 350 КАС України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.

Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

Крім того, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (статті 2,6,48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція) Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, передбачені цією Конвенцією.

Як закріплено у статті 32 Конвенції, її положення тлумачяться і конкретизуються в рішеннях Європейського суду з прав людини ("Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд).

Відповідно до статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року (Україна приєдналась до цієї Конвенції згідно з Указом від 14 квітня 1986 року № 2077-XI) договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору; для цілей тлумачення договору контекст охоплює, крім тексту, преамбулу й додатки; поряд з контекстом враховуються, зокрема, наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях постійно наголошує на необхідності врахування приписів чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та практики тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна (абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 4 квітня 2018 року № 3-р/2018, абзац перший пункту 2.8 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).

Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 7 лютого 2019 року Основний Закон України (Преамбула, статті 85,102 та 106) доповнено, зокрема, положеннями про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу України.

Частиною 2 статті 6 та частиною 1 статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 80 рішення у справі "Перес проти Франції" ("Perez v.

France", заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі "Артіко проти Італії" (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі "Ван де Хурк проти Нідерландів" (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі "Пелекі проти Греції" (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов'язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає у силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3,341,345,349,350,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко
logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати