Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.04.2019 року у справі №826/15098/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2019 року

м. Київ

справа №826/15098/16

адміністративне провадження №К/9901/37085/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кравчука В.М., суддів: Анцупової Т.О., Стародуба О.П.,

розглянув в попередньому судовому засіданні справу № 826/15098/16

за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року (колегія у складі суддів Губської О.А., Парінова А.Б., Беспалова О.О.)

у справі №826/15098/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Фінанс"

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг

третя особа Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк"

про визнання дій протиправними та скасування розпорядження,

І. РУХ СПРАВИ

1. 29.09.2016 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "СВ Фінанс" з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", про визнання протиправними дій та скасування розпорядження від 30.08.2016 №2017.

2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2017 у задоволенні позову відмовлено.

3. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Фінанс" задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2017 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 30.08.2016 № 2017. В іншій частині позову відмовлено. Стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Фінанс" 2893,80 грн. судових витрат зі сплати судового збору.

4. 11.08.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Відповідача на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017.

5. У касаційній скарзі Відповідач із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції..

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.09.2017 відкрито провадження у справі. У зв'язку із ліквідацією Вищого адміністративного суду України 22.03.2018 справу було передано до Верховного Суду. Станом на 24.04.2019 відзив від позивача не надходив.

7. Відповідач заявляв клопотання про розгляд справи за його участі. Однак відповідно до ч.1 ст. 343 КАС України попередній розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що до Нацкомфінпослуг надійшов лист-повідомлення від ОСОБА_2 від 01.03.2016 про факт неправомірних дій з боку ТОВ "СВ Фінанс".

9. З метою належного розгляду вказаного питання відповідачем направлено на адресу позивача вимогу від 18.03.2016 про надання інформації та документів.

10. За результатами розгляду документів Нацкомфінпослуг встановлено, що між ТОВ "УніКредит Банк" та ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит від 23.06.2008 № MRTG - 000000013435, згідно якого ОСОБА_2 отримано грошові кошти у сумі 1 113 491,00 доларів США на строк 108 місяців зі сплатою процентів 11,00 % річних та з метою виконання зобов'язань за кредитним договором між цими ж сторонами укладено іпотечний договір № MRTG - 000000013435/8 від 23.06.2008.

11. Між ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "СВ ФІНАНС" укладено договір про відступлення права вимоги за Договором про іпотечний кредит 19.05.2015 №MRTG - 000000013435 від 23.06.2008, укладеного між ТОВ "УніКредит Банк" та ОСОБА_2, згідно ПАТ "Укрсоцбанк" відступив, а ТОВ "СВ ФІНАНС" набув права вимоги за Договором про іпотечний кредит №MRTG - 000000013435 від 23.06.2008, укладеного між ТОВ "УніКредит Банк" та ОСОБА_2

12. Також, 19.05.2015 між ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "СВ ФІНАНС" укладено договір про відступлення права вимоги за Іпотечним договором №MRTG -000000013435/S від 23.06.2008, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. та зареєстрованим в реєстрі за №6860, що забезпечує виконання умов Договору про іпотечний кредит № MRTG - 000000013435 від 23.06.2008.

13. Також, 19.05.2015 ТОВ "СВ ФІНАНС" з громадянином України ОСОБА_4 укладено Договір про відступлення права вимоги за Договором про іпотечний кредит №MRTG - 000000013435 від 23.06.2008 та Договір про відступлення права вимоги за Іпотечним договором №MRTG -000000013435/S від 23.06.2008, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. та зареєстрованим в реєстрі за №6860, згідно яких до ОСОБА_4 переходять всі права вимоги TOB "СВ ФІНАНС" за Договором про іпотечний кредит № MRTG - 000000013435 від 23.06.2008 та Іпотечним договором № MRTG - 000000013435/S від 23.06.2008 відповідно.

14. За результатами розгляду поданих матеріалів 08.08.2016 начальником інспекційного відділу нагляду за фінансовими компаніями департаменту регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг фінансовими компаніями Нацкомфінпослуг Шереметою Вячеславом Осиповичем складено акт №61/16/4-08 про правопорушення, вчинені ТОВ "СВ ФІНАНС" на ринку фінансових послуг.

15. Згідно вказаного Акту товариством порушено вимоги законодавства у сфері фінансових послуг, а саме:

- частини другої статті 2 Закону, відповідно до якої, фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності;

- частини п'ятої статті 5 Закону, відповідно до якої, фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону;

- пункту 14 розділу І положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 №41, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.09.2003 за № 797/8118, відповідно до якого вимоги, установлені законодавством України щодо діяльності, пов'язаної з наданням відповідних видів фінансових послуг, повинні виконуватися фінансовою установою протягом усього строку перебування в Реєстрі.

16. Нацкомфінпослуг розпорядженням від 30.08.2016 №2027 зобов'язала позивача вжити заходів для усунення причин, що сприяли вчиненню порушення, зазначеного в резолютивній частині цього розпорядження, та повідомити Нацкомфінпослуг про вжиті заходи з наданням підтверджуючих документів у термін до 20.09.2016 включно.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

17. В обґрунтування позовних вимог Позивач покликається на те, що укладений позивачем із ОСОБА_4 договір за правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги, метою якого є передання прав кредитора іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а не договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Відповідач фактично перевищив свої повноваження та визнав в позасудовому порядку договір про відступлення права вимоги договором факторингу.

18. Представник відповідача у письмових запереченнях зазначив, що оскільки ОСОБА_4 не є банком або іншою фінансовою установою, які відповідно до законодавства мають право здійснювати факторингові операції, тобто не може бути фактором за договором, то товариство відповідно до вимог глави 73 Цивільного кодексу України не мало право відступати йому своє право грошової вимоги до третьої особи, набуте за договором факторингу.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскаржуване розпорядження винесене відповідачем з підстав та у межах повноважень, передбачених чинним законодавством.

20. Суд апеляційної інстанції не погодився з цим висновком з таких підстав.

21. Твердження відповідача про те, що укладений між ТОВ "СВ Фінанс" та ОСОБА_4 договір від 19.05.2015 про відступлення права вимоги за Договором про іпотечний кредит № МКТС-000000013435 від 23.06.2008, за своїм змістом є договором факторингу, є помилковими.

22. З норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", на який посилається позивач, випливає, що цей закон є нормативно-правовим актом спеціальної дії, який регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та надання фінансових послуг. Сфера дії цього закону за суб'єктним складом обмежується: фінансовими установами, особами, які здійснюють діяльність з посередницьких послуг на ринках фінансових послуг, об'єднаннями фінансових установ, включених до реєстру саморегулівних організацій.

23. У зв'язку з цим, відсутні правові підстави для застосування до суб'єктів господарювання, що не є фінансовими установами, та набувають на платній основі право вимоги до третіх осіб на підставі договорів відступлення права вимоги, незалежно від умов такого набуття (з дисконтом, премією або без) норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

24. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції та вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки оскаржуваним розпорядженням зобов'язано ТОВ "СВ ФІНАНС" вжити заходів для усунення причин, що сприяли вчиненню порушення, зазначеного в констатуючій частині цього розпорядження, та повідомити Нацкомфінпослуг про вжиті заходи з наданням підтверджуючих документів у термін до 20.09.2016 включно.

25. Зокрема, в розпорядженні зазначено, що оскільки Договором №1 передбачено право наступного відступлення права вимоги третій особі, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень глави 73 ЦК України.

26. Враховуючи те, що за Договором №2, за яким відбулось наступне відступлення Товариством (фактором) права грошової вимоги ОСОБА_4, то воно повинно здійснюватись відповідно до положень глави 73 ЦК України.

27. Оскільки ОСОБА_4 не є банком або іншою фінансовою установою, які відповідно до закону мають право здійснювати факторингові операції, тобто не може бути фактором за Договором №2, то Товариство, відповідно до вимог глави 73 ЦК України, не мало права відступити або зобов'язатись відступити ОСОБА_4 своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) набуте за Договором №1.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Оцінивши доводи касаційної скарги Суд дійшов висновку про їх необґрунтованість з огляду на таке.

29. Як вбачається з матеріалів справи, предметом цього позову є визнання протиправним та скасування розпорядження Нацкомфінпослуг від 30.08.2016 № 2027 у зв'язку з тим, що Відповідач кваліфікував укладений 19.05.2015 між ТОВ "СВ Фінанс" та ОСОБА_4 Договір про відступлення права вимоги за Договором про Іпотечний кредит № MRTG-000000013435 від 23.06.2008 (Договір № 2) як договір факторингу, тобто фінансову послугу.

30. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 806/5356/15 зазначено, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір, та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

31. Суд дійшов висновку, що спір у справі № 826/15098/16 є публічно-правовим, адже відповідає викладеним Великою Палатою Верховного Суду критеріям:

1) за суб'єктним складом стороною спору є Нацкомфінпослуг як суб'єкт владних повноважень;

2) відсутній приватноправовий характер спору, адже скасування нормативного акту індивідуальної дії не є способом захисту порушеного цивільного права позивача.

Крім того, оскаржуване розпорядження Нацкомфінпослуг не призводить до недійсності договорів про відступлення права вимоги, що також свідчить відсутність приватноправового способу захисту порушених прав як ознаки приватноправового спору.

32. Між сторонами справи відсутній цивільно-правовий спір, а, отже, розгляду підлягає виключно питання правомірності розпорядження Нацкомфінпослуг від 30.08.2016 № 2027, тобто оцінка відповідно до статті 4 КАС України публічно-владних управлінських функцій Нацкомфінпослуг.

33. Розмежування договорів факторингу та відступлення права вимоги вже було предметом аналізу Верховного Суду. В постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у Цивільному кодексі України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу. З аналізу статей 512-518 ЦК України слідує, що відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини п'ятої статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

34. З розпорядження Нацкомфінпослуг від 30.08.2016 № 2027 вбачається, що Договір №2:

а) був укладений між ТОВ "СП Фінанс" та ОСОБА_4, а отже є двостороннім;

б) ціна договору була визначена у розмірі 4 600 000 грн., яка дорівнює вартості придбання цього права вимоги у Банку за Договором № 1.

35. Вищезазначені обставини не дають Суду підстав для кваліфікації Договору № 2 як договору факторингу, адже:

1) Договір № 2 є дво-, а не трьохстороннім, що суперечить п. 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16;

2) ціна Договору № 2 дорівнювала ціні Договору № 1, а отже мала місце передача права вимоги "за номінальною вартістю" без стягнення будь-якої додаткової плати, що виключає існування правовідносин факторингу (п. 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).

Аналогічна позиція стосовно відсутності відносин факторингу, якщо відсутній факт стягнення фактором додаткової плати за свої послуги, також була висловлена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 09.10.2018 у справі № 916/2005/17.

36. Враховуючи вищевикладене, Суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

37. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

38. Відповідно до ст. 341 КАС України Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

39. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

40. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

41. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування положень матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції.

42. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 у справі № 826/15098/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В.М. Кравчук

Суддя Т.О. Анцупова

Суддя О.П. Стародуб