Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2019 року

Київ

справа №804/11562/15

адміністративне провадження №К/9901/14728/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року (судді: Юхименко О.В. (головуючий), Круговий О.О., Нагорна Л.М.) у справі № 804/11562/15 за позовом Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «СДМ» про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області (далі - позивач, контролюючий орган, ДФІ в Дніпропетровській області) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СДМ» (далі - відповідач, ТОВ «СДМ») про стягнення з ТОВ «СДМ» коштів у сумі 26 071,20 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

3. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ДФІ в Дніпропетровській області подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просила скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ДФІ в Дніпропетровській області у повному обсязі.

4. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року апеляційну скаргу ДФІ в Дніпропетровській області задоволено частково. Скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року. Провадження у справі № 804/11562/15 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяла на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції). Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року, а справу для продовження розгляду направити до суду апеляційної інстанції.

6. У касаційній скарзі ДФІ в Дніпропетровській області посилається на те, що судом апеляційної інстанції при винесенні рішення не було враховано положень статті 17 та пункту 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяла на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції), а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності у спору встановлених Кодексом адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції.

7. Відповідачем відзиву (заперечень) на касаційну скаргу надано не було.

8. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

9. Кодекс адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом першої інстанції):

9.1. Пункт 1 частини першої статті 3.

Справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

9.2. Частина друга статті 4.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

9.3. Частини перша, друга статті 17.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

9.4. Частина четверта статті 50.

Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

9.5. Пункт 1 частини першої, частина друга статті 157.

Суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

10. Приписи пункту 1 першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції) є імперативними та зобов'язують суд у разі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, закрити провадження у такій справі.

11. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що за результатами проведеної ДФІ в Дніпропетровській області ревізії фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Дніпропетровське обласне підприємство по племінній справі у тваринництві «Облплемпідприємство» встановлено недоотримання доходів: державним підприємством - 60 832,80 грн, державним бюджетом - 26 071,20 грн, внаслідок використання орендарем - ТОВ «СДМ» орендної площі більше, ніж передбачено договором оренди приміщення укладеним з Державним підприємством «Дніпропетровське обласне підприємство по племінній справі у тваринництві «Облплемпідприємство». Підконтрольною установою - Державне підприємство «Дніпропетровське обласне підприємство по племінній справі у тваринництві «Облплемпідприємство», не забезпечено виконання вимог з усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, у зв'язку з чим ДФІ в Дніпропетровській області звернулась до суду з позовом до ТОВ «СДМ» про стягнення з відповідача коштів у сумі 26 071,20 грн.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з положеннями статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», Указу Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011, яким затверджено Положення про Державну фінансову інспекцію України, позивач як орган державного фінансового контролю має право, серед іншого, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Колегія суддів зазначає, що оскільки позивачем, у справі, що розглядається, є орган виконавчої влади, уповноважений здійснювати державний фінансовий контроль та наділений правом звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною йому установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що спір у справі № 804/11562/15 не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, а справа підвідомча господарським судам.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

12. Враховуючи положення пункту 1 частини першої статті 3, пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції) колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанцій було ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а тому таке рішення підлягає скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

13. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

14. За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року у справі № 804/11562/15 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду