Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа №813/3296/15

адміністративне провадження №К/9901/12555/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 813/3296/15

за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (далі - Приватний нотаріус), треті особи: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, про визнання незаконним рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс»

на постанову Львівського окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2015 року, ухвалену у складі головуючого судді Гулика А.Г. та

ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Кушнерика М.П., суддів Мікули О.І., Курильця А.Р., -

ВСТАНОВИВ:

01 липня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати незаконним рішення Приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, номер запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 9467358; дата, час державної реєстрації: 23 квітня 2015 року 17:09:27; підстава виникнення права власності: іпотечний договір, серія та номер:4139, виданий 30 липня 2008 року, видавник: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П.; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; індексний номер: 20892325 від 23 квітня 2015 року 17:20:36 на користь власника: ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» код ЄДРПОУ 38004195, адреса: м. Київ, проспект Московський, 28А;

- зобов'язати Приватного нотаріуса внести запис про скасування державної реєстрації права власності на майно за адресою: АДРЕСА_2, номер запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 9467358; дата, час державної реєстрації: 23 квітня 2015 року 17:09:27; підстава виникнення права власності: іпотечний договір, серія та номер:4139, виданий 30 липня 2008 року, видавник: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П.; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; індексний номер: 20892325 від 23 квітня 2015 року 17:20:36 на користь власника: ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» код ЄДРПОУ 38004195, адреса: м. Київ, проспект Московський, 28А.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у відповідача не було повноважень для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, оскільки відповідно до пункту 1 наказу Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року № 607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» у разі подання до територіальних органів Мінюсту, посадовим особам органів місцевого самоврядування, адміністраторам центрів надання адміністративних послуг, нотаріусам заяв щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно, що виникають на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до додатка до вказаного наказу. З врахуванням наведеного, позивач вважає, що відповідач не мав повноважень для винесення оскарженого рішення №9467358 від 23.04.2015р., оскільки таке приймається державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, а не нотаріусами.

Крім того, позивач зазначив, що статтею 35 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) передбачено обов'язкове надсилання іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику письмової вимоги про усунення порушення. Така вимога на адресу позивача не надходила, а тому, державна реєстрація права власності на майно здійснена з порушенням вимог статті 35 Закону № 898-IV.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 07 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2016 року, частково задовольнив позовні вимоги: визнав протиправним та скасував рішення Приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №20892893 від 23 квітня 2015 року. В задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що відповідач вийшов за межі наданих йому законом повноважень, оскільки прийняття рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які виникли на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, належить до повноважень державних реєстраторів прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, а не до компетенції нотаріусів.

При цьому, суди вказали на те, що, відповідач, ненаправивши електронні копії документів реєстраційної справи щодо об'єкта нерухомості (квартири №12, яка знаходиться за адресою: м. Львів-Винники, вул. В.Івасюка, 21), а також копію оскарженого позивачем рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 квітня 2015 року №20892325 до державного реєстратора за місцем знаходження спірного майна, а саме до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, порушив вимоги пункту 56 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 та пункту 5 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 року №3502/5.

08 липня 2016 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2016 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована, зокрема тим, що приватний нотаріус, як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, має всі підстави та повноваження згідно із Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, приймати в самостійному порядку рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 вересня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що між ОСОБА_3 та відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) «Сведбанк» укладено кредитний договір від 30 липня 2008 року №1304/0708/98-007 про надання кредиту в сумі 65 000 доларів США.

На забезпечення виконання основного зобов'язання за вказаним договором між позивачем та ВАТ «Сведбанк» укладено іпотечний договір від 30 липня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за №4139, відповідно до умов якого іпотекодавець (позивач) передає в іпотеку іпотекодержателю (ВАТ «Сведбанк») належне йому на праві власності майно: квартиру №12 в будинку №21, що знаходиться в м. Львові-Винники по вул. В.Івасюка. заборона відчуження зазначеної в договорі квартири зареєстрована в реєстрі для реєстрації заборон приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. за №245.

Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 13 листопада 2012 року у справі №1319/6105/12 задоволено позов ВАТ «Сведбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредиту в сумі 60 584,27 доларів США, заборгованості по відсотках 8640,48 доларів США, пені в сумі 1771,97 доларів США.

Сихівським районним судом м. Львова видано виконавчий лист у справі № 1319/6105/12 про стягнення ОСОБА_3, ОСОБА_1 солідарно з заборгованості в сумі 70 996,82 доларів США. Вказана заборгованість не погашена.

Відповідно до договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заяць І.О., зареєстрованого в реєстрі за №6970, публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Сведбанк» (правонаступник ВАТ «Сведбанк») та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» домовились про відступлення первісним іпотекодержателем (ПАТ «Сведбанк») новому іпотекодержателю (ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс») прав за іпотечними договорами, зокрема, за іпотечним договором від 30 липня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за №4139, укладеним між позивачем та ВАТ «Сведбанк».

Згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09 червня 2006 року, виданого на підставі розпорядження від 05 червня 2006 року №2071, квартира АДРЕСА_1, належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1

Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім'ї та прописку від 25.06.2015р № 0633 за вказаною адресою проживають: позивач ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3, ОСОБА_6 (2004 р.н.) та ОСОБА_7 (2006 р.н.).

Листами від 08 серпня 2014 року №512187 та 11 листопада 2014 року №512187 ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» повідомило позивача та ОСОБА_3 про намір пред'явити до виконання виконавчий лист у справі №1319/6105/12, виданий 13 листопада 2012 року Сихівським районним судом м. Львова.

17 листопада та 22 грудня 2014 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» звернулося до позивача та третьої особи ОСОБА_3 з листами №512187/571-юр та №577465/112 відповідно про виселення їх зі спірної квартири.

Відповідно до вимоги про виселення від 09 січня 2015 року №512187 ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» звернулося до позивача та ОСОБА_3 з вимогою про звільнення житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1. Докази отримання вказаної вимоги адресатами, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до заяви від 23 квітня 2015 року №4-2993-512187, зареєстрованої відповідачем в реєстрі за №1470, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» просила виключити іпотеку нерухомого майна (квартири АДРЕСА_1) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, накладену відповідно до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. 30 липня 2008 року та зареєстрованим за №4139, з нерухомого майна, а саме з квартири АДРЕСА_1.

За результатом розгляду заяви, на підставі поданих документів (виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 25 вересня 2014 року, відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) щодо ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», статуту ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», зареєстрованого 07 липня 2014 року за №1070105013015313, довіреності від 09 квітня 2015 року, зареєстрованої відповідачем в реєстрі за №1396, іпотечного договору від 30 липня 2008 року, зареєстрований приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. в реєстрі за №4139, договору факторингу №15 від 28 листопада 2015 року, договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., зареєстрованого в реєстрі за №6970, кредитного договору №1304/0708/98-007 від 30 липня 2008 року з додатками та договорами про внесення змін дот нього, звіту про оцінку житлової квартири АДРЕСА_1) відповідач прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №20892325 від 23 квітня 2015 року про державну реєстрацію права приватної власності на майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного договору та іпотечного договору), стосуються оскарження правомірності набуття права власності ТОВ «Факторингова Компанія «Вектор плюс» на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, впливають на майнові права позивача як іпотекодавця, який правомірність такого набуття ставить під сумнів.

Тому, Верховний Суд, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшов висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 28 серпня 2018 року у справі №820/8219/15 (провадження №11-582апп18) та від 11 вересня 2018 року у справі №817/2398/15 (провадження №11-354апп18) та, зокрема, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 826/27795/15.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 5 частини першої стаття 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно зі статтею 354 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі із закриттям провадження у даній справі.

Відповідно до статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1).

Відповідно до частини першої статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись статтями 343, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2016 року у справі № 813/3296/15 скасувати.

Провадження у справі № 813/3296/15 за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, треті особи: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, про визнання незаконним рішення, зобов'язання вчинити дії - закрити.

Роз'яснити позивачеві, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

О.П. Стародуб,

Судді Верховного Суду