Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

24 січня 2019 року

справа №813/3195/14

адміністративне провадження №К/9901/19497/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС

на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року (суддя - Брильовський Р.М.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року (судді - Попко Я.С., Хобор.Р.Б., Сеник Р.П.)

у справі № 813/3195/14

за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС

до Державного підприємства «Львіввугілля»

про стягнення податкового боргу,

У С Т А Н О В И В :

У вересні 2016 року Державне підприємство «Львіввугілля» (далі - Підприємство, платник податків, заявник, відповідач у справі) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із клопотанням про відстрочення виконання судового рішення, постанови цього суду від 20 травня 2014 року, у справі №813/3195/14 за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення податкового боргу з 01 січня до 31 грудня 2017 року.

13 жовтня 2016 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, у заяву задоволено, відстрочено виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року у справі №813/3195/14 про стягнення 3573342.44 гривень податкового боргу до 31 грудня 2017 року.

22 грудня 2016 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права позивач просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог Підприємства.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідач у справі має негативну тенденцію щорічно відстрочувати сплату суми грошових зобов'язань по рішеннях суду, та при цьому не вживає жодних заходів щодо покращення своєї фінансово-господарської діяльності, що в свою чергу дало б змогу покрити заборгованість перед державним бюджетом.

27 грудня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу №813/3195/14 із Львівського окружного адміністративного суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року у справі №813/3195/14 задоволено позов податкового органу до Державного підприємства «Львівугілля» про стягнення до бюджету коштів за податковим боргом в розмірі 3 573 342,44 гривень.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року задоволено заяву Підприємства та відстрочено виконання постанови суду до 31 грудня 2016 року.

21 вересня 2016 року Підприємство повторно звернулось до суду з заявою про відстрочку виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року у справі №813/3195/14.

У заяві заявник просить суд відстрочити сплату податкового боргу в сумі 3 573 342,44 гривень терміном до 31 грудня 2017 року.

Заяву мотивовано тим, що Підприємство знаходиться у важкому фінансовому становищі, через дефіцит обігових коштів підприємство має велику кредиторську заборгованість перед бюджетом в сумі 831 837,60 гривень, по платежах до Пенсійного фонду 296 281 гривень, по платежах до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві 61 840 гривень.

Задовольняючи заяву про відстрочення виконання постанови суди попередніх інстанцій виходили з важкого економічного стану державного підприємства та з того, що одночасне стягнення з підприємства всієї суми заборгованості може призвести до значного погіршення його фінансового становища.

Здійснюючи касаційний перегляд процесуального питання у справі, Суд вважає за необхідне звернутися до положень наступних норм.

Статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Стаття 263 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала загальну процедуру відстрочення і розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Частиною першою цієї статті встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження можуть звернутися до адміністративного суду першої інстанції, (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист) із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення.

Тобто з аналізу вказаної норми вбачається, що підставою для відстрочення виконання рішення є звернення особи із заявою до суду про відстрочення з обумовленням причин неможливості виконати судове рішення у встановлений законом строк, за доведеністю обставин, що ускладнюють його виконання, або роблять його неможливим (відсутність коштів або присудженого майна в натурі та інше).

Разом з тим, Суд зазначає, що не самі по собі обставини є підставою розстрочення, а наслідки які ці обставини створюють з метою встановлення того, що чи достатньо цих обставин для прийняття рішення про розстрочення постанови суду, якою стягнутий податковий борг.

Питання розстрочення або відстрочення постанови суду знаходяться в площинні процесуального права. Разом із тим підстави, а саме наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), залежать від предмету спору, у межах спірних правовідносин від правової природи податкового боргу.

Статтею 5 Податкового кодексу України, яка встановлює співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, п. 5.2 цієї статті передбачено пріоритет понять, правил, термінів та положень цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування.

Таким чином, норми статті 100 Податкового кодексу України, які регулюють правила розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є спеціальними нормами щодо доказів як підстав для відстрочення податкового боргу (п. 100.5 Податкового кодексу України) та порядку погашення податкового боргу (п.100.7 Податкового кодексу України).

Відповідно до пунктів 100.4 і 100.5 статті 100 Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1235 затверджений Перелік обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин.

Постановляючи оскаржувані ухвали, суди попередніх інстанцій врахували те, що довідкою №7/1706 від 09 вересня 2016 року наява заборгованість підприємства перед Львівською філією Державне підприємство «Регіональні електричні мережі», яка станом на 01 вересня 2016 року становить 369 948 249,08 гривень; згідно з довідкою №64/1704 є наявною заборгованість по заробітній платі, яка станом на 09 вересня 2016 року становить 136 748,00 гривень та інформацію про дебіторську та кредиторську заборгованість Підприємства станом на 30 червня 2016 року.

Верховний Суд вважає, що збитковість діяльності підприємства є характерною ознакою його діяльності, як вугледобувного підприємства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є об'єктивним результатом провадження господарської діяльності відповідачем як самостійним суб'єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення.

На вказані обставини та зазначені норми Закону, які врегульовують загальні підстави відстрочення грошового зобов'язання чи податкового боргу, суди попередніх інстанцій уваги не звернули, а керувалися лише підставами для відстрочення виконання судового рішення, встановленими статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України, які у межах спірних відносин, не є вичерпними й мають застосовуватись в сукупності з нормами матеріального права.

Відтак, Верховний Суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про наявність достатніх підстав для повторного відстрочення відповідачу виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року, якою стягнуто податковий борг.

За наведеного та на підставі частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а заява відповідача про відстрочення виконання судового рішення залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління ДФС задовольнити.

Ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року скасувати.

В задоволенні заяви Державного підприємства «Львіввугілля» про відстрочення виконання судового рішення у справі №813/3195/14 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер