Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

Київ

справа №809/902/17

адміністративне провадження №К/9901/1011/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року (головуючий суддя - Кафарський В.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Ільчишин Н.В., судді - Пліш М.А., Шинкар Т.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України про скасування наказу,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України про скасування наказу, в якому просив:

- скасувати пункт 1 наказу Головнокомандувача Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України від 29 січня 2004 року № 14 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за станом здоров'я.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року адміністративний позов залишено без розгляду на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваних ухвал, далі - КАС України).

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвали судів попередніх інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом. Скаржник зазначив, що наказом ТВП командира військової частини А1349 від 15 жовтня 2003 року № 1 його було тимчасово призначено на посаду заступника начальника фінансово-економічної служби військової частини А1349. У відповіді на запит позивача, зазначено, що підставою для видачі вказаного наказу слугував рапорт ОСОБА_1 від 15 жовтня 2003 року. Однак, позивач стверджує, що жодного рапорту не подавав і не знав про призначення його на вказану посаду та існування зазначеного наказу. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що строк звернення до суду необхідно обраховувати з моменту коли він дізнався про наказ ТВП командира військової частини А1349 від 15 жовтня 2003 року № 1, а саме з 24 травня 2017 року, тобто дати отримання його представником листа Львівського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.

Відповідач скористався своїм правом та надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначив, що рішення судів, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся до суду з вимогою про скасування наказу Головнокомандувача Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України від 29 січня 2004 №14 в частині звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

Відповідно до наказу ТВП командира військової частини А 1349 ОСОБА_2 від 15 жовтня 2003 року № 1, майора ОСОБА_1 переведено на посаду заступника начальника фінансово-економічної служби.

Наказом командира військової частини А1349 (по стройовій частині ) від 29 березня 2004 року № 59 з 01 квітня 2004 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини А1349 з виплатою усіх видів забезпечення та наказано вважати відбувшим до Івано-Франківського МВК Івано-Франківської області для зарахування на військовий облік.

Залишаючи адміністративний позов без розгляду суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, встановлений КАС України у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Суди зазначили, що з часу прийняття наказу від 29 січня 2004 року № 14 до дати звернення позивача з адміністративним позовом пройшло більше 13 років, а тому за цей час у позивача була реальна можливість звернутися в суд із позовом за захистом своїх прав та інтересів. Враховуючи те, що ОСОБА_1 подав адміністративний позов з пропуском встановленого законом строку, а наведені ним підстави його пропуску визнані судом неповажними, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з вказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 107 КАС України (у редакції чинній до 15 грудня 2017 року), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

За змістом частини першої статті 99 вказаного Кодексу адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Тобто, за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 100 КАС України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що в наказах Головнокомандувача Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України від 29 січня 2004 року № 14 та командира військової частини А1349 від 29 березня 2004 року № 59 (по стройовій частині) зазначалися посада та причини звільнення позивача з військової служби. Так, відповідно до вказаних наказів, майора ОСОБА_1 начальника квартирно-експлуатаційної служби тилу військової частини А1349, який у зв'язку з проведенням організаційних заходів з 15 жовтня 2003 року тимчасово виконував посаду заступника начальника фінансово-економічної служби військової частини А1349, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «Б» пункту 67 (за станом здоров'я), з правом носіння військової форми та виключено зі списків особового складу військової частини А1349 і усіх видів забезпечення.

Також судами встановлено, що військовою частиною А1349 позивачу, у зв'язку із звільненням в запас видано грошовий атестат серії ЗС №087639 у якому зазначено, що майор ОСОБА_1 - начальнику КЕС тилу, з 15 жовтня 2003 року тимчасово виконував обов'язки заступника начальника фінансової-економічної служби. Судами встановлено, що у вказаному атестаті наявний підпис позивача. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач мав об'єктивну можливість знати про порушення його прав з моменту коли дізнався про оскаржуваний наказ від 29 січня 2004 року № 14.

Зважаючи на встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність залишення позову без розгляду, а також зауважує, що позивачем не наведенні обставини, які би давали підстави для висновку про наявність об'єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які би зумовили поважність пропуску встановленого законом строку звернення до суду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, судами не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець