Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

24 січня 2019 року

справа №803/2402/14

адміністративне провадження №К/9901/19839/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області

на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року (суддя - Костюкевич С.Ф.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року (судді - Улицький В.З., Гулид Р.М., Кузьмич С.М.)

у справі № 803/2402/14

за позовом Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області

до Приватного підприємства "Універсам"

про стягнення податкового боргу,

У С Т А Н О В И В:

25 листопада 2014 року Володимир-Волинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області (далі - податковий орган, позивач у справі, скаржник у справі) звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства "Універсам" (далі - Підприємство, відповідач у справі), в якому просила стягнути до державного бюджету 240935 гривень 66 копійок податкового боргу з рахунків у банках обслуговуючих відповідача у справі.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року, позов залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до суду касаційної інстанції зі скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального і процесуального права, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції. У доводах касаційної скарги зазначено, що судами помилково застосовано положення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки відповідно до пункту 10 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України будь-які норми, що прийнятті до набрання чинності Податковим кодексом України або одночасно з ним, можуть застосовуватися лише в частині, що не суперечить нормам цього Кодексу.

У запереченні на касаційну скаргу Підприємство зазначає, що застосовані до підприємства штрафні (фінансові) санкції є різновидом адміністративно-господарських санкцій, і на них не розповсюджується положення щодо узгодження податкового зобов'язання, а, відповідно, застосування процедури передбаченої Податковим кодексом України призвело до пропуску строку звернення в судовому порядку з питанням стягнення вищевказаних штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 28 жовтня 2010 року Локачинським відділенням Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції проведена перевірка господарської одиниці - торгового павільйону відповідача у справі, розташованого за адресою м. Нововолинськ, проспект Перемоги, за дотриманням суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки та наявності торгових патентів і ліцензій, за результатом якої складено акт від 28 жовтня 2010 року (далі - акт перевірки).

На підставі акта перевірки заступником начальника податкового органу прийняті рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій:

- №0000392308/12506 від 10 листопада 2010 року, яким визначено суму штрафних фінансових санкцій в розмірі 587579,95 гривень;

- №0000402308/12505 від 10 листопада 2010 року, яким визначено суму штрафних фінансових санкцій в розмірі 280,00 гривень;

- №0000442308/12507 від 10 листопада 2010 року, яким визначено суму штрафних фінансових санкцій в розмірі 2180,00 гривень.

Вказані рішення отримано підприємством - 15 листопада 2010 року.

За результатом судового оскарження постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року справі № 2а-3194/10/0370 визнано протиправним та скасовано рішення податкового органу про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10 листопада 2010 року № 0000392308/12506, та рішення позивача у справі про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10 листопада 2010 року №0000442308/12507 в частині застосування до відповідача у справі штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1020 гривень 00 копійок.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року постанову Волинського окружного адміністративного суду змінено та визнано протиправним та скасовано рішення податкового органу про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10 листопада 2010 року № 0000392308/12506 в частині застосування до Підприємства штрафних фінансових санкцій в розмірі 348 074,45 гривень та визнано протиправним та скасовано рішення Володимир-Волинської ОДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10 листопада 2010 року №0000442308/12507 в частині застосування до відповідач у справі штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1020 гривень.

З метою погашення податкового боргу податковим органом сформовано та вручено відповідачу податкову вимогу форми «Ю» №638-25 від 04 червня 2014 року, яка отримана підприємством 16 червня 2014 року. З вказаної вимоги вбачається, що у відповідача у справі наявний борг по сплаті податку на додану вартість в сумі 1052,11 гривень та штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій в сумі 240 935,66 гривень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суб'єкти владних повноважень мають право звернутись до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Пунктом 3.7 Прикінцевих положень Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» внесено зміни до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, які набули чинності з 30 липня 2010 року.

Згідно із зазначеними змінами загальний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, визначений частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, зменшено з одного року до шести місяців.

Крім того, з 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (пункт 1 розділу XIX «Прикінцеві положення» цього Кодексу).

Статтею 102 Податкового кодексу України врегульовано питання застосування строків давності визначення податкових зобов'язань, які становлять 1095 днів.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Тобто, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій і патентуванні деяких видів підприємницької діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення був Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та цільовими фондами» (чинний на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до визначення наведеному в пункті 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та цільовими фондами» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

До відповідача застосовані штрафні (фінансові) санкції, за порушення пунктів 1, 2, 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», підпункту 2.2, підпункту 2.6 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті», статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 25 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що суми фінансових санкцій, які визначені статтями 17 - 24 цього Закону, підлягають перерахуванню суб'єктами господарювання до Державного бюджету України в десятиденний термін з дня прийняття органами державної податкової служби України рішення про застосування таких фінансових санкцій.

За змістом частини 3 статті 8 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) штрафи за порушення вимог вказаного закону підлягають сплаті порушником у п'ятиденний термін з дня прийняття органами державної податкової служби України рішення про застосування таких.

Отже, застосовані до відповідача штрафні (фінансові) санкції є різновидом адміністративно-господарських санкцій, і на них не розповсюджуються положення щодо узгодження податкового зобов'язання, встановлені Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами».

Згідно з частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент прийняття контролюючим органом актів індивідуальної дії) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислювався з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В свою чергу, оскарження відповідачем в судовому порядку зазначених рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій є реалізацією права суб'єкта господарювання та, відповідно, не може впливати на перебіг строку звернення податкового органу до суду з позовом про стягнення штрафних (фінансових) санкцій, застосованих вказаним рішенням.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Встановлення таких строків дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, спонукає до своєчасного вчинення ними процесуальних дій, передбачених Кодексу адміністративного судочинства України, не зловживаючи ними.

Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що позивачем пропущено встановлений частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) строк звернення до суду, відсутні підстави для визнання причин пропуску звернення до адміністративного суду поважними, а тому адміністративний позов правильно залишено без розгляду.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року у справі №803/2402/14 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Р.Ф. Ханова

І.А. Гончарова

І.Я. Олендер