Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.11.2018 року у справі №454/1316/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 454/1316/17

адміністративне провадження № К/9901/12073/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О. П.,

суддів - Єзерова А. А., Кравчука В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019р. (судді - Гуляк В. В., Ільчишин Н. В., Коваль Р. Й.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сокальської районної державної адміністрації Львівської області, третя особа - Департамент соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

У травні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

визнати протиправними дії відповідача щодо неперерахування та недоплати йому разової грошової допомоги до 5 травня у 2016 році в розмірі, встановленому частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити йому разову грошову допомогу до 5 травня у 2016 році відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплаченої суми в розмірі 920 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України. Вважає, що відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" йому до 5 травня щорічно повинна виплачуватися разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Проте у 2016 році щорічна разова грошова допомога йому нарахована і виплачена у розмірі 920 грн., тобто у значно меншому розмірі, ніж передбачено законом.

Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 06.09.2017р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019р. скасовано постанову суду першої інстанції, позов залишено без розгляду на підставі статті 122 КАС України у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

З ухваленим у справі рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що про порушення своїх прав він дізнався лише 21.03.2017р. з відповіді відповідача на його запит про проведення перерахунку і виплати недоплаченої щорічної грошової допомоги до 5 травня у 2016 році, виходячи з розміру цієї допомоги у 5 мінімальних пенсій за віком.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, в ході розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 09.06.2015р. (а. с. 4)

У 2016 році позивачу здійснено виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 920 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від
02.03.2016р. №141 "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".

28.02.2017р. позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок і виплату недоплаченої суми грошової допомоги за 2016 рік, вважаючи, що розмір отриманої щорічної одноразової грошової допомоги як учаснику бойових дій, є меншим, ніж передбачено статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". (а. с. 5)

Листом від 21.03.2017р. №622-04 відповідач повідомив позивача про те, що щорічна разова допомога до 5 травня за 2016 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі 920
грн виплачена позивачу в повному обсязі у відповідності до чинного законодавства, підстав для перерахунку такої допомоги немає. (а. с. 7-8)

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що виплачуючи позивачу у 2016 році допомогу до 5 травня в розмірі, визначеному постановою від 02.03.2016р. №141 "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", відповідач діяв у межах повноважень та у відповідності до законів та Конституції України.

Під час розгляду справи судом першої інстанції здійснено посилання на рішення Європейського суду з прав людини від 09.10.1979р. у справі "Ейрі проти Ірландії" в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від
12.10.2004р.

Крім того, вказуючи на правомірність визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України, суд першої інстанції послався на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011р. № 20 рп/2011 та від 25.01.2012р. №3-рп/2012, в яких Суд наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними.

Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову про залишення позовної заяви без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2016 рік у розмірі 920 грн позивач отримав у квітні 2016 року. Тобто, з квітня 2016 року позивачу було відомо про розмір отриманої грошової допомоги, і з цього часу позивач винен був розуміти, що розмір допомоги має бути більшим, а тому саме з цього часу у скаржника виникло право на звернення до адміністративного суду із відповідним позовом.

Апеляційний суд виходив з того, що моментом, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, являється день отримання позивачем такої грошової допомоги. Проте із позовом до суду позивач звернувся лише
30.05.2017р., що підтверджується вхідним штампом суду першої інстанції, тобто з пропуском шестимісячного строку, передбаченого положеннями КАС України.

При цьому позивачем не наведено і судом не встановлено наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Суд апеляційної інстанції виходив з безпідставності посилань позивача на звернення до відповідача у лютому 2017 року із заявою про виплату разової грошової допомоги до 5 травня за 2016 рік у більшому розмірі, оскільки вчиненні позивачем зазначених дій не являється досудовим порядком вирішення спору і не впливає на необхідність дотримання строку звернення до адміністративного суду.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 99 КАС України (в редакції до
15.12.2017р. ) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого частин 1, 2 статті 99 КАС України або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 100 КАС України (в редакції до 15.12.2017р. ) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

За змістом наведених норм для вирішення питання дотримання строку звернення до суду обов'язковому встановленню підлягає не лише факт його пропуску, а й питання наявності поважності причин такого пропуску.

Переглядаючи справу та постановляючи рішення про залишення позовної заяви без розгляду, апеляційний суд в порушення вимог 242 КАС України (в редакції після
15.12.2017р. ) щодо законності та обґрунтованості судового рішення наявність чи відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду не з'ясував.

При цьому судом першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі суд дійшов висновку, що адміністративний позов подано до суду в межах строків звернення до суду і питання строку під час розгляду справи у суді першої інстанції не досліджувалось.

Відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням норм процесуального права, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019р. скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Стародуб

А. А. Єзеров

В. М. Кравчук