Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 листопада 2018 року

м. Київ

справа №818/907/17

адміністративне провадження №К/9901/42632/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О.П.,

суддів - Коваленко Н.В., Кравчука В.М.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.07.2017р. (суддя - Бондар С.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017р. (судді: Калиновський А.В., Бондар В.О., Кононенко З.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, в якому просила зобов'язати відповідача повторно розглянути її звернення від 22.03.2017р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 4,26 гектарів (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) за рахунок категорії земель сільськогосподарського призначення (рілля) державної форми власності, яка розташована за межами населеного пункту на території Зінівської сільської ради Путивльського району Сумської області та прийняти рішення у відповідності до вимог статей 118, 122 Земельного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно відмовлено їй у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки відмову мотивовано тим, що землі, за рахунок яких планується відведення земельної ділянки у власність, відносяться до масиву, який передбачається для створення ландшафтного регіонального парку "Сеймський", що не відповідає призначенню та принципам землеустрою та не передбачено у ст. 118 Земельного кодексу України.

Крім того, відповідачем зазначено про відсутність правових підстав для вирішення питання, що порушується у її клопотанні.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.07.2017р. залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017р. позов задоволено.

Зобов'язано відповідача повторно розглянути звернення позивача від 22.03.2017р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 4,26 гектарів (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) за рахунок категорії земель сільськогосподарського призначення (рілля) державної форми власності, яка розташована за межами населеного пункту на території Зінівської сільської ради Путивльського району Сумської області та прийняти рішення у відповідності до вимог статей 118, 122 Земельного кодексу України.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що землі сільськогосподарського призначення (рілля) державної форми власності, які розташовані за межами населеного пункту на території Зінівської сільської ради Путивльського району Сумської області зарезервовано для створення ландшафтного регіонального парку "Сеймський" на підставі ст. 45 Земельного кодексу України. Відповідно до статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Крім того, головне управління Держгеокадастру у Сумській області є неналежним відповідачем у справі, оскільки реалізація майнових прав позивача на земельну частку (пай) віднесено до повноважень місцевих рад або районних державних адміністрацій згідно із Законом України від 05.06.2003р. № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

В ході розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 10.02.2017р. по справі №584/96/17, яке набрало законної сили 14.03.2017р. за позивачем визнано право на земельну частку (пай) в колективній власності на землю колективного сільськогосподарського підприємства "Червоний прапор" с. Зінове Путивльського району у розмірі 4,29 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) в порядку спадкування за законом після смерті рідного брата (а.с.8-9).

Позивач 21.03.2017р. звернулася до Путивльської районної державної адміністрації із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель резервного фонду, розташованої на території Зінівської сільської ради Путивльського району.

Листом від 26.04.2017р. Путивльська районна державна адміністрація Сумської області повідомила позивача про відсутність правових підстав щодо розгляду вказаного клопотання.

Позивач 22.03.2017р. звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 4,26 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Зінівської сільської ради Путивльського району Сумської області (а.с.12).

Відповідач листом від 20.04.2017р. №К-3942-1872/6-17 повідомив позивача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з посиланням на те, що відповідно до інформаційної довідки відділу Держгеокадастру у Путивльському районі Сумської області від 19.04.2017 №22-28-0.1-226/2-17 встановлено, що земельна ділянка, яка планується до відведення розташована на території Зінівської сільської ради Путивльського району зарезервована для створення ландшафтного регіонального парку "Сеймський". Крім того, у відповідача немає правових підстав для вирішення питання, що порушене у клопотанні (а.с.13).

Крім того, судами встановлено, що рішенням Сумської обласної ради від 07.10.2016р. вирішено утворити комунальний заклад Сумської обласної ради «Регіональний ландшафтний парк «Сеймський» та рекомендовано Сумській обласній державній адміністрації вжити заходів щодо забезпечення розробки проекту організації території парку.

Вважаючи дії відповідача протиправними позивач звернулася до суду з даним позовом.

Розглядаючи справу та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що згідно частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України).

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що наведена в оскаржуваному рішенні відповідача підстава для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не передбачена статтею 118 Земельного кодексу України, а тому та обставина, що територія Зінівської сільської ради Путивльського району Сумської області зарезервована під регіональний ландшафтний парк "Сеймський", не може бути підставою для відмови у наданні дозволу.

Крім того, судами встановлено, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою віднесено до компетенції відповідача, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

В свою чергу, згідно Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру реалізовує Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Крім того, суди дійшли до висновку, що оскаржуваний лист відповідача не містить рішення з приводу вирішення питання, яке було підставою для звернення позивача.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що відповідачем заява позивача про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність належним чином не розглянута, рішення у встановленому законом порядку за результатами такого звернення не прийняте, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про зобовґязання відповідача повторно розглянути таку заяву.

Крім того, відповідно до статті 7 Закону України від 05.06.2003р. № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) розробляється суб'єктами господарювання, які мають у своєму складі сертифікованих інженерів-землевпорядників, погоджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і затверджується на зборах більшістю власників земельних часток (паїв) у межах земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, та оформляється відповідним протоколом.

Статтею 13 цього Закону передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Відповідно до частини 3 статті 24 Земельного кодексу України у разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням, а договори оренди земельних ділянок припиняються.

Відповідно до статі 30 цього Кодексу земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI внесено зміни до Земельного кодексу України, в тому числі до статті 122 цього кодексу, відповідно до якої центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до розґяснень у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року N 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Таким чином, за умови відсутності вільних земель сільгосппризначення колишнього колективного сільськогосподарського підприємства, право на пай в колективній власності якого має позивач, останній має право на отримання земельної ділянки за рахунок земель резерву (запасу).

За таких обставин посилання відповідача в обгрунтування касаційної скарги на те, що розгляд заяв про розробку проекту землеутрою щодо земельних часток (паїв) не віднесено до його повноважень, є безпідставним.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні рішень суди порушень норм матеріального та процесуального права не допустили, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.07.2017р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017р. у даній справі - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук