Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2018 року

Київ

справа №820/7112/15

провадження №К/9901/10912/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 820/7112/15

за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи - Міністерства аграрної політики та продовольства України, про скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду постановлену 21 грудня 2015 року в складі колегії суддів: головуючого - Бенедик А.П., суддів: Калиновського В.А., Бершова Г.Є.,

в с т а н о в и в :

У липні 2015 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківської обласної державної адміністрації, третя особа - Міністерство аграрної політики та продовольства України, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 25 травня 2015 року № 324-к про його звільнення;

поновити його на посаді директора Департаменту агропромислового розвитку Харківської обласної державної адміністрації з 26 травня 2015 року;

стягнути з Харківської обласної державної адміністрації на його користь середньомісячний заробіток за весь час вимушеного прогулу з 26 травня 2015 року.

Позов мотивований протиправністю звільнення позивача з роботи з огляду на необґрунтованість підстави такого звільнення.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 02 листопада 2015 року позов задовольнив.

Визнав протиправним та скасував розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 25 травня 2015 року № 324-к «Про звільнення ОСОБА_1» Поновив ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту агропромислового розвитку Харківської обласної державної адміністрації з 26 травня 2015 року.

Зобов'язав Харківську обласну державну адміністрацію відшкодувати позивачу середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 26 травня 2015 року по 02 листопада 2015 року.

Постанову звернуто до негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді та відшкодування місячного окладу.

Ухвалою від 21 грудня 2015 року Харківський апеляційний адміністративний суд скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2015 року та залишив без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківської обласної державної адміністрації, третя особа - Міністерство аграрної політики та продовольства України, про скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів.

У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Харківська обласна державна адміністрація подала заперечення на касаційну скаргу, в якому, з посиланням на необґрунтованість останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Як встановлено судами, позивач обіймав посаду директора Департаменту агропромислового розвитку Харківської обласної державної адміністрації з 27 травня 2014 року.

Оскаржуваним розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 25 травня 2015 року № 324-к «Про звільнення ОСОБА_1» позивача звільнено із займаної посади та припинено державну службу 26 травня 2015 року за порушення присяги державного службовця на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу».

Підставою для прийняття вказаного розпорядження слугували обставини встановлені в Акті вивчення діяльності Харківської обласної державної адміністрації, районних державних адміністрацій Харківської області щодо організації виконання завдань, визначених актами і дорученнями Президента України, а також щодо взаємодії зазначених адміністрацій з територіальними органами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади стосовно виконання завдань, визначених актами і дорученнями Президента України від 19 квітня 2015 року.

Крім того, в оскаржуваному розпорядженні, крім іншого, як підставу звільнення зазначено службову записку заступника голови Харківської обласної державної адміністрації від 30 квітня 2015 року «Щодо незадовільного рівня роботи директора Департаменту агропромислового розвитку Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_1»

Також судами встановлено, що 27 травня 2015 року позивача ознайомлено з оскаржуваним розпорядженням та ним отримано трудову книжку.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що порушення присяги позивачем не було допущено, оскільки жоден документ не містить підтвердження порушення позивачем принципів державної служби та правил етики поведінки державного службовця. Також суд зазначив, що всупереч вимогам Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950, відповідачем не було проведено службового розслідування.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач пропустив встановлений законом місячний строк звернення до суду із даним позовом.

Суд зазначив, що з оскаржуваним розпорядженням позивач був ознайомлений 27 травня 2015 року, в цей же день він отримав трудову книжку, проте до суду із вказаним позовом він звернувся лише 13 липня 2015 року. При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що надана позивачем довідка в довільній формі (не за місцем його реєстрації) про лікування на денному стаціонарі в період з 23 червня 2015 року по 10 липня 2015 року не може бути визнана належним та допустимим доказом перебування позивача на лікуванні, а також свідчити про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду. Оскільки інших доказів в підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом позивачем не надано, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення адміністративного позову без розгляду.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та зазначає наступне.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції чинній на час звернення позивача до суду й ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у цій справі, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

За змістом частин першої, другої статті 99 вказаного Кодексу адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 цього ж Кодексу, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Крім того, згідно з пунктом 9 частини першої статті 155 згаданого Кодексу суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України, встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Тобто, нормами Кодексу адміністративного судочинства України та Кодексу законів про працю України встановлено, що для звернення до суду у справах про звільнення встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як встановлено судами та вже зазначалось вище, копію оскаржуваного розпорядження та трудову книжку позивач отримав 27 травня 2015 року, однак до суду із даним позовом звернувся лише 13 липня 2015 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції не визнав переконливими і такими, що ґрунтуються на доказах, твердження позивача про перебування на стаціонарному лікуванні в період з 23 червня 2015 року по 10 липня 2015 року. Надана позивачем довідка не свідчить про існування перепон, що об'єктивно обмежували його в часі та можливостях звернутися до адміністративного суду з моменту вручення йому копії розпорядження та трудової книжки, тобто з 27 травня 2015 року по 23 червня 2015 року.

Отже, з огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини, описані вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого законом строку, а названі ним причини пропуску цього строку не містять підстав для визнання їх поважними.

У справі, що розглядається, позивач як під час звернення до суду, розгляду справи судом апеляційної інстанції, так і в касаційній скарзі не наводить будь-яких обставин і не надає відповідних доказів, які би свідчили про об'єктивну неможливість вчасного звернення до суду з цим позовом.

Верховний Суд констатує, що апеляційний суд, дійшовши висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду й відсутності підстав для його поновлення, вірно застосував положення статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.

Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Водночас суд звертає увагу на те. що частиною другою цієї статті встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти їх.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець