Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2019 року

Київ

справа №803/744/17

адміністративне провадження №К/9901/933/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2017 року (суддя Валюх В.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року (головуючий суддя Запотічний І.І., судді: Довга О.І., Сапіга В.П.) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

В червні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - Підприємець, позивач) звернулась до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Волинській області (далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 січня 2017 року №0000071401.

Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувала на безпідставність викладених в Акті фактичної перевірки висновків та, як наслідок, протиправність прийнятого Інспекцією податкового повідомлення-рішення, оскільки в торгівельному павільйоні АДРЕСА_1 Підприємець господарську діяльність з листопада 2016 року не здійснювала, а павільйон переданий в суборенду на підставі відповідного договору іншій особі; перевірка проведена відповідачем за відсутності позивача, копії наказу на перевірку та направлень їй також не надавались.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 06 січня 2017 року №0000071401.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, прийшли до висновку, що фактична перевірка, оформлена актом №03/197/40-01/НОМЕР_1 від 14 грудня 2016 року, проведена з порушенням вимог пунктів 80.2, 80.7 статті 80, пункту 86.5 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки перевірка проведена за відсутності позивача, копія наказу від 14 грудня 2016 року №1488 "Про проведення фактичної перевірки" позивачеві у встановленому порядку під розписку до початку проведення перевірки вручена не була й Акт перевірки позивачем не підписувався; разом з тим відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що на момент проведення перевірки саме ОСОБА_2 здійснювала господарську діяльність в торгівельному павільйоні АДРЕСА_1, а той же час постановами Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2017 року у справі №161/17470/16-п та від 13 березня 2017 року у справі №161/269/17 провадження у справах про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_2 за частиною 1 статті 155-1, статтею 164, частиною 1 статті 164-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) закрито у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення ними норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, зазначала, що судами не надано належної оцінки тому факту, що під час перевірки мати позивача представилась як підприємець ОСОБА_2 та отримала направлення на перевірку, наказ на проведення перевірки, а також Акт фактичної перевірки; про те, що зазначена особа не Підприємець, а її мати контролюючому органу стало відомо під час розгляду справи судом; позиція судів про здачу торгівельної площі в суборенду, на думку відповідача, не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до підпункту 2.2.7 пункту 2.2 договору оренди №Д157 від 01 липня 2016 року, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, який діяв на підставі договору з власником торгових місць - ПП «Торговий Альянс» №3 від 30 грудня 2011 року, Піднаймач зобов'язаний не передавати у користування об'єкт торгівлі іншим особам без письмового погодження із Здавачем, проте доказів погодження передачі торгівельного павільйону в суборенду позивачем не надано.

Позивач своїм правом на подання письмового відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не скористалась.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу Головного управління ДФС у Волинській області від 14 грудня 2016 року №1488 "Про проведення фактичної перевірки", направлень на перевірку від 14 грудня 2016 року №0000662, №0000663 посадовими особами контролюючого органу проведено фактичну перевірку торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_1, де здійснює діяльність суб'єкт господарювання ОСОБА_2, про що складено Акт про результати фактичної перевірки з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами №03/197/40-01/НОМЕР_1 від 14 грудня 2016 року, яким встановлено порушення пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР.

На підставі Акту перевірки Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення від 06 січня 2017 року №0000071401, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 103481,00 грн.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Пунктами 80.1 та 80.2 статті 80 ПК України передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки.

Згідно з приписами пунктів 80.5, 80.7, 80.10 статті 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції. Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

За змістом пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: - направлення на проведення такої перевірки; - копії наказу про проведення перевірки; - службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Як передбачено пунктом 86.5 статті 86 ПК України акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач не була присутньою під час проведення 14 грудня 2016 року вказаної вище фактичної перевірки, а підписи у направленнях на перевірку від 14 грудня 2016 року №0000662, №0000663 та в Акті фактичної перевірки №03/197/40-01/НОМЕР_1 від 14 грудня 2016 року виконала її мати, при цьому контролюючим органом особу останньої та факт її перебування у трудових відносинах з позивачем перевірено не було.

Також відповідачем не доведено, що на момент проведення перевірки саме ОСОБА_2 здійснювала господарську діяльність в торгівельному павільйоні АДРЕСА_1, оскільки згідно з договором суборенди торгової площі від 30 листопада 2016 року та акту приймання-передачі від 30 листопада 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 передала ОСОБА_4 в тимчасове платне користування строком з 30 листопада 2016 року по 31 грудня 2016 року торгову площу (торговий об'єкт площею 16,0 кв.м, якому присвоєно №157), яка розташована на території торгового комплексу ринку АДРЕСА_1.

Постановами Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2017 року у справі №161/17470/16-п та від 13 березня 2017 року у справі №161/269/17 (що набрали законної сили) провадження у справах про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_2 за частиною 1 статті 155-1, статтею 164, частиною 1 статті 164-5 КУпАП закрито у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення й при цьому останнім встановлено, що ОСОБА_2 не здійснює господарську діяльність в торговому павільйоні АДРЕСА_1, оскільки зазначена торгова площа передана іншій особі (ОСОБА_4) згідно договору суборенди від 30 листопада 2016 року.

За наведеного висновок судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Інспекції від 06 січня 2017 року №0000071401, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Зокрема посилання відповідача на закріплену в підпункті 2.2.7 пункту 2.2 договору оренди №Д157 від 01 липня 2016 року, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, який діяв на підставі договору з власником торгових місць - ПП «Торговий Альянс» №3 від 30 грудня 2011 року, заборону Піднаймачу (позивачеві) передавати у користування об'єкт торгівлі іншим особам без письмового погодження із Здавачем, не приймаються касаційним судом до уваги, оскільки правомірність укладення договору суборенди як такого не є предметом розгляду у даній справі.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду