Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.11.2018 року у справі №489/1939/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2018 року

м. Київ

справа №489/1939/17

адміністративне провадження №К/9901/34442/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27 квітня 2017 року (суддя Кирильчук О.І.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2017 року (головуючий суддя Семенюк Г.В., судді: Потапчук В.О., Шеметенко Л.П.) у справі №489/1939/17 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Інгульському районі міста Миколаєва про визнання дій неправомірними, скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій відповідача щодо перерахунку пенсії за заявою від 15.05.2006 року, скасування розпорядження відповідача від 21.08.2006 року №115749, зобов'язання здійснити перерахунок пенсії за стажем роботи з 1 травня 2006 року по квітень 2017 року з урахуванням індивідуального коефіцієнта заробітку 2,14577 та виплатити заборгованість по пенсії, стягнення витрат на проведення експертного дослідження.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27 квітня 2017 року, постановленої на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року позов залишено без розгляду на підставі ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, встановленого ст.99 КАС України.

Судові рішення вмотивовані тим, що за змістом позовної заяви про порушення своїх прав позивач дізнався у 2014 році, однак до суду звернувся лише в квітні 2017 року. Обґрунтування пропуску строку звернення до суду позивачем, які за своїм змістом є посиланням на юридичну необізнаність, не можуть бути визнані поважними, а тому клопотання про поновлення строку задоволенню не підлягає і позовну заяву слід залишити без розгляду.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що вимоги щодо перерахунку пенсії за останні шість місяців до звернення із позовом до суду також мають бути залишені без розгляду, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про скасування розпорядження від 21.08.2006 року №115749, яким було зменшено коефіцієнт заробітної плати, про що позивач також дізнався з листа управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Миколаєва від 6 листопада 2014 року №17913/02 про відмову у здійсненні перерахунку пенсії із повернення до попереднього розміру заробітку, однак із позовом звернувся у квітні 2017 року.

Не погодившись з ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить судові рішення скасувати, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що заяву від 15 травня 2006 року, на підставі якої було здійснено перерахунок пенсії із застосуванням індивідуального коефіцієнту заробітку 1,90465, він не подавав та не підписував. Згідно експертного дослідження НДЕКЦ УМВС України в Миколаївській області №43п від 10 жовтня 2014 року встановлено, що рукописні записи та підпис в заяві від 15 травня 2006 року виконані не ним, а іншою особою. У зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням індивідуального коефіцієнту заробітку 2,14577. Проте, відповідач листом від 6 листопада 2014 року у здійсненні перерахунку відмовив, посилаючись в тому числі й на те, що повернення до розміру заробітку, який був до перерахунку не передбачено. У лютому 2015 року позивач звернувся до Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області, на підставі заяви позивача, було відкрито кримінальне провадження за фактом підроблення заяви від 15 травня 2006 року, проте у грудні 2015 року кримінальне провадження було закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Про закриття кримінального провадження стало відомо у квітні 2017 року, а тому строк звернення до суду з цим позовом не є пропущеним.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції діючій до 15 грудня 2017 року), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Згідно ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції діючій до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Слід зазначити, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.

У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків якщо інше прямо не передбачено законом.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Оскільки пенсія є періодичним платежем, що виплачується щомісяця, про розмір виплати позивач знав, а тому в разі незгоди, мав право звернутися до суду. При цьому, з огляду на вимоги адміністративного позову, з порядком обчислення пенсії, і як наслідок, розміром пенсійних виплат, в тому числі отриманих у квітні 2017 року, позивач не погоджується з моменту здійснення перерахунку у 2006 році, тобто правовідносини, з якими позивач пов'язує порушення свого права, є триваючими і продовжується на момент подання адміністративного позову до суду.

Суди, обмежившись посиланням на те, що за змістом позовної заяви про порушення своїх прав позивачу стало відомо у 2014 році, залишили без розгляду позовні вимоги у повному обсязі, в тому числі й ті, що не виходять за межі шестимісячного строку звернення до суду.

Висновок суду першої інстанції, що такі вимоги підлягають залишенню без розгляду, оскільки є похідними, колегія суддів вважає помилковим, оскільки з огляду на вимоги статей 99, 100 КАС України, залишенню без розгляду підлягають тільки ті позовні вимоги, які заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду. Період за позовними вимогами, який підлягає залишенню без розгляду (при триваючих правовідносинах) має відраховуватись в залежності від дати звернення позивача до суду, характеру самих позовних вимог та визначатись конкретною датою.

При цьому, у разі заявлення в одному позові декількох позовних вимог, одна з яких пов'язана з іншою (іншими) вимогами, це не тягне за собою безумовних наслідків у вигляді залишення усіх позовних вимог без розгляду у випадку пропуску строку звернення до суду щодо частини із них. Щодо кожної з таких позовних вимог питання додержання строку звернення до суду має вирішуватись окремо.

Таким чином, у справах щодо захисту соціальних прав, спір в яких пов'язаний із оскарженням як правомірності рішення суб'єкта владних повноважень щодо визначення розміру періодичних (щомісячних) виплат, так і правомірності дій по виплаті таких періодичних платежів після прийняття цього рішення, останні вимоги, як правило, не можуть бути залишені без розгляду внаслідок пропуску строку звернення до суду у повному обсязі, оскільки порушення прав отримувача соціальних виплат має характер триваючого і таке порушення відбувається щомісячно при виплаті сум, розмір яких оспорюється. Отож і відсутність у такій категорії справ окремих позовних вимог щодо правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на розмір періодичних соціальних виплат, не є перешкодою для вирішення спорів щодо правомірності дій відповідного органу по виплаті таких періодичних платежів в частині їх розміру та правильності обрахунку.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини четвертої наведеної статті, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, для правильного вирішення питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду з позовом слід надати правову оцінку усім доводам позивача, викладеним у заяві про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав, тим самим встановити чи існували будь-які об'єктивні обставини, які б позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача. Крім того, слід встановити обставини, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, та визначити період правовідносин, який в межах цієї справи може вважатися спірним і підлягає судовому захисту.

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості згідно частини другої статті 341 КАС України встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій, внаслідок недодержання норм процесуального права, дійшли передчасного висновку про залишення без розгляду позовних вимог у повному обсязі, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи позивача, що під час проведення досудового розслідування по факту підроблення його заяви про перерахунок пенсії і до прийняття рішення по ній, він не міг одночасно звертатися до адміністративного суду про порушення своїх прав, суд касаційної інстанції не приймає до уваги, оскільки Кодекс адміністративного судочинства України не містить положень, які б перешкоджали зверненню до адміністративного суду за захистом своїх прав при наявності таких обставин.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2017 року у справі №489/1939/17 скасувати.

Справу №489/1939/17 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду