Історія справи
Ухвала КАС ВП від 21.11.2018 року у справі №265/3453/17
ПОСТАНОВА
Іменем України
22 листопада 2018 року
м. Київ
справа №265/3453/17
адміністративне провадження №К/9901/16355/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Мороз Л.Л.,
суддів: Гімона М.М., Кравчука В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 265/3453/17
за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради (далі - Управління соцзахисту), про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Управління соцзахисту
на постанову Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 червня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Міхєєвої І.М. та
ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Арабей Т.Г., суддів Геращенко І.В., Міронової Г.М., -
ВСТАНОВИВ:
17 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача від 13 лютого 2017 року про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;
- зобов'язати відповідача видати їй довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з 13 лютого 2017 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила про те, що оспорюване рішення відповідача порушує її конституційні права на соціальний захист і забезпечення, мотивуючи це тим, що вона зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 Проте у зв'язку із проведенням на території села Староласпа антитерористичної операції, вона змушена була переїхати до міста Маріуполя Донецької області. За місцем її реєстрації має місце факт тимчасової окупації, порушення прав людини, у зв'язку з тим, що органи державної влади України тимчасово не функціонують. В м. Маріуполі проживає по АДРЕСА_2
13 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи та видачу відповідної довідки. Проте, рішенням відповідача від 13 лютого 2017 року їй було відмовлено у видачі такої довідки, у зв'язку із тим, що село Староласпа Тельманівського району Донецької області не входить до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р (далі - Перелік населених пунктів).
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області постановою від 06 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року, частково задовольнив позовні вимоги: зобов'язати Управління соцзахисту видати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, довідку про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції (довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи) з 13 лютого 2017 року. В іншій частині позовних вимог - відмовив.
Ухвалюючи таке рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відсутність села Староласпа Староласпинської сільської ради Тельманівського району Донецької області, на території якого зареєстрована позивачка в Переліку населених пунктів (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1276-р), не може бути підставою для відмови у захисті її прав.
15 серпня 2017 року Управління соцзахисту звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що Управління соцзахисту при ухваленні рішення щодо відмови у видачі позивачу довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діяло правомірно, оскільки відсутні підстави для взяття її на відповідний облік з огляду на те, що село Староласпа Донецької області, де зареєстрована ОСОБА_1, не входить до Переліку населених пунктів, затвердженого відповідним розпорядженням Уряду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 серпня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, про що свідчить відмітка в її паспорті (зворотній бік а.с. 4).
Рішенням від 13 лютого 2017 року № 03-544 Управління соцзахисту відмовило позивачу у взятті її на облік як внутрішньо переміщеної особи та видачі такої довідки у зв'язку з відсутністю обставин, що спричинили внутрішнє переміщення на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України 07 листопада 2014 року № 1085-р зі змінами та доповненнями (а.с. 5).
Даним рішенням також встановлено, що ОСОБА_1 фактично проживає в АДРЕСА_2
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу вимог статей 1, 2 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Згідно з вимогами статті 2 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
У частині другій, третій, сьомій, десятій статті 4 Закону № 1706-VII передбачено, що підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У разі наявності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі довідки з обов'язковим зазначенням підстави відмови, підписане керівником уповноваженого органу, видається заявнику в день подання заяви.
Заявнику може бути відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якщо відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, визначені у статті 1 цього Закону.
З наведених вище положень законодавства слідує, що підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення, зокрема, залишення свого місця проживання з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту.
Що стосується доводів Управління соцзахисту про те, що населений пункт, де проживала позивач, не відноситься до переліку населених пунктів, визначених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р, слід зазначити, що основним нормативно-правовим актом, який встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб є Закон № 1706-VII.
Європейський Суд з прав людини у рішенні від 14 жовтня 2010 року (справа «Щокін проти України») зазначив, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
При цьому, факт тимчасової окупації, порушення прав людини та не функціонування органів державної влади на території, де зареєстрована позивачка, а саме в селі Староласпа Тельманівського району Донецької області, підтверджується Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 252 «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування» (далі - Постанова ВРУ № 252), згідно якої було тимчасово запроваджено особливий порядок місцевого самоврядування, в окремих районах, містах, селищах і селах Донецької та Луганської областей, що знаходяться на територіях, які розташовані між державним кордоном України з Російською Федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена додатком до цієї Постанови, що відповідає Мінському меморандуму від 19 вересня 2014 року, а також Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями».
Згідно лінії розмежування, яка була визначена за Постановою ВРУ № 252, село Староласпа Тельманівського району Донецької області знаходиться на тимчасово окупованій території.
Село Староласпа віднесено до Староласпинської сільської ради Тельманівського району і відповідно до вказаної Постановою ВРУ не увійшло до території Волноваського району, який контролюється владою України, а залишилося у складі тієї частини Тельмінавського району, на території якої органи державної влади України не здійснюють свої функції.
Враховуючи, те що Постановою ВРУ № 252 фактично було визнано, що село Староласпа Староласпинської сільської ради Тельманівського району Донецької області знаходиться на окупованій території, яка розташована між державним кордоном України з Російською Федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена додатком до цієї Постанови, що відповідає Мінському меморандуму від 19 вересня 2014 року, тобто на території, яка не контролюється владою України, то в розумні абзацу другого статті 1 Закону 1706-VII такі обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон № 1788-ХІІ має вищу юридичну силу в порівнянні з розпорядженням Уряду, яким затверджено перелік відповідних населених пунктів, тому колегія суддів вважає, що в Управління Соцзахисту були відсутні підстави для відмови ОСОБА_1 у взятті на облік як внутрішньо переміщеної особи, а відтак про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
За таких обставин, ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірним та скасування рішення відповідача від 13 лютого 2017 року, та в цій частині слід задовольнити позов, а в решті, рішення судів попередніх інстанцій - залишити без змін.
Відповідно до частини першої та третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень, статтями 242, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради задовольнити частково.
Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради від 13 лютого 2017 року № 03-544 про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
В решті постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року у справі № 265/3453/17 - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
М.М. Гімон
В.М. Кравчук,
Судді Верховного Суду
page
telegram
viber
youtube
