Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.12.2018 року у справі №809/1238/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 809/1238/16

адміністративне провадження № К/9901/20066/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.,

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 809/1238/16

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування припису і постанови, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року (прийняту у складі головуючого судді Гундяка В. Д. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Богаченка С. І., суддів: Рибачука А. І., Старунського Д. М. ),

установив:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1.20 вересня 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, в якому просила визнати неправомірними дії відповідача щодо винесення наказу та проведення перевірки в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1", який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, визнати протиправними та скасувати припис № 09-01-0073/404-350 від 15 серпня 2016 року та постанову про накладення штрафу № 09-01-105/182 від 25 серпня 2016 року.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем проведено перевірку з порушенням процедури та порядку її проведення, а оскаржувані припис та постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами прийняті без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3.20 жовтня 2016 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд вирішив в задоволенні позову відмовити.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач здійснила фактичний допуск працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5.02 лютого 2017 року Львівський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року по справі № 809/1238/16 залишити без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7.24 лютого 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

У касаційній скарзі скаржник просить постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції винесенні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню. Скаржник зазначає, що постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2016 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача закрито, у зв'язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП. Вказане рішення суду мало преюдиційне значення для вирішення спору у даній справі, проте судом апеляційної інстанції не було взято до уваги.

8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року.

9.12 лютого 2018 року вказана касаційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

10. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 лютого 2018 року визначено склад колегії суддів: Бевзенко В. М. (головуючий суддя), Шарапа В. М., Данилевич Н. А.

11. Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2018 року задоволено заяви суддів Бевзенка Володимира Михайловича, Шарапи Василя Миколайовича та Данилевич Надії Андріївни про самовідвід та відведено суддів Бевзенка Володимира Михайловича, Шарапу Василя Миколайовича та Данилевич Надію Андріївну від участі у розгляді справи №809/1238/16.

12. Згідно протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 грудня 2018 року визначено склад колегії суддів: Анцупова Т. О. (головуючий суддя), Берназюк Я. О., Кравчук В. М.

13. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від
02.07.2019 №881/0/78-19, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т. Г., суддів Стеценка С. Г., Тацій Л. В.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14.10 серпня 2016 року начальником Управління Держпраці в Івано-Франківській області видано наказ № 769-Д "Про проведення позапланової перевірки" та направлення на проведення перевірки № 3971 у строк з 10 серпня 2016 року по 16 серпня 2016 року фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо додержання вимог законодавства про працю.

На підставі вказаних документів, 10 серпня 2016 року Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області проведено перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, яка здійснювала господарську діяльність в кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

За результатами проведення перевірки складено акт за № 09-01-0073/404, в якому зафіксовано, що в порушення вимог статті 24 Кодексу законів про працю України фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснила фактичний допуск чотирьох працівників до роботи без укладення трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

15 серпня 2016 року на підставі вищевказаного акта перевірки Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області винесено припис № 09-01-0073/404-350 про усунення виявлених порушень та дотримання вимог частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, згідно з яким позивачу необхідно було письмово проінформувати про виконання вимог припису до 16 вересня 2016 року.

25 серпня 2016 року за наслідками розгляду вказаного акта перевірки Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області прийнято постанову № 09-01-105/182 про накладення на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 43 500 грн.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

16. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 27 березня 2015 року № 340, Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці встановлено Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року № 390 (далі - Порядок № 390).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 390 право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці (далі - Інспектор).

Пунктом 3 Порядку № 390 передбачено, що Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Позапланові перевірки проводяться за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування та здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення.

Згідно з пунктом 7 Порядку № 390 за результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позапланова перевірка на предмет додержання позивачем вимог законодавства про працю проведена на підставі листа Управління праці Івано-Франківської міської ради від 06 червня 2016 року №16/38-11в, за згодою Держпраці від 13 червня 2016 року №6440/4/4.2-ДП-16 та на виконання п.8.3.7 наказу Держпраці від 04 грудня 2015 року №157 "Про виконання рішення колегії Держпраці від 26 листопада 2015 року".

Обставини, які б свідчили про порушення суб'єктом владних повноважень вимог чинного законодавства при проведенні перевірки додержання позивачем вимог законодавства про працю ні судом першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду не встановлено. Не зазначає про це і позивач у касаційній скарзі.

Щодо виявленого при проведенні перевірки факту порушення суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - несуть відповідальність у вигляді штрафу у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною 4 цієї ж статті КЗпП України встановлено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2 -7 статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (назва Порядку із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від
03.02.2016 №55), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від
17.07.2013 №509 (далі - Порядок №509 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі:

- рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

- акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, факт допуску до роботи чотирьох працівників, а саме ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтверджується актом перевірки. Зокрема, під час здійснення перевірки в приміщенні кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", де здійснювала підприємницьку діяльність ОСОБА_1, знаходилися ОСОБА_2, який виконував роботу бармена, а також ОСОБА_4, яка згідно з наданими нею пояснень виконувала роботу продавця квасу, при цьому вказала, що вийшла замість подруги ОСОБА_3 у зв'язку з її хворобою. З вказаними працівниками позивач трудові договори не укладала, накази про прийняття їх на роботу не видавала, про прийняття працівників на роботу органи Державної фіскальної служби не повідомляла. Крім цього, згідно з повідомленням в ДФС від 10 серпня 2016 року позивач проінформувала податковий орган про прийняття на роботу ОСОБА_5 з 15 серпня 2016 року, однак, наказ про прийняття його на роботу та трудовий договір при проведенні перевірки нею не надано.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вказав, що позивачем не надано суду жодних доказів в підтвердження обставин щодо укладення договорів про проходження стажування вказаними особами. Наявні в матеріалах справи накази з питань стажування апеляційним судом при вирішенні справи не враховувалися, оскільки не містять дати складення, а також відомостей про строки і місце його проходження, спеціальність (кваліфікацію) або професію (кваліфікаційний рівень) стажиста, режим стажування, керівника стажування.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність порушень з боку позивача вимог частини 3 статті 24 КЗпП України.

Доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції невірно застосував преюдицію у цій справі, Суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2016 року по справі №344/10737/16-п провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача закрито, у зв'язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП, тобто факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору не встановлено.

Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

При цьому, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Водночас, для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством.

При цьому, Верховний Суд наголошує, що спростування належними і допустимими доказами обставин, встановлених іншим судом у судовому рішенні, у даному випадку не порушує принципу верховенства права та правової визначеності як елемента верховенства права, а свідчить тільки про те, що до Апеляційного суду Івано-Франківської області не було надано всіх належних доказів для розгляду справи по суті.

17. Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

18. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

19. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

20. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року у справі № 809/1238/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді С. Г. Стеценко

Л. В. Тацій