Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.04.2021 року у справі №806/796/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 806/796/16

адміністративне провадження № К/9901/15452/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О. А.,

суддів: Калашнікової О. В., Мартинюк Н. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 806/796/16

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року (головуючий суддя Семенюк М. М. ) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року (колегія суддів: головуючий суддя Шидловський В. Б., судді Боровицький О. А., Матохнюк Д. Б. ),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, у якому просив:

1.1. визнати незаконним та скасувати наказ ГУ НП в Житомирській області № 238 від 23.03.2016 про притягнення до дисциплінарної відповідальності слідчого СУ ГУНП в Житомирській області капітана поліції ОСОБА_1;

1.2. визнати незаконним та скасувати наказ ГУ НП в Житомирській області № 53 о/с від 25.03.2016 про звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1;

1.3. поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого СУ ГУНП в Житомирській області;

1.4. стягнути з ГУНП в Житомирській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.03.2016 по день поновлення на посаді;

1.5. стягнути з ГУНП в Житомирській області на його користь 10 000 грн моральної шкоди та понесені судові витрати на юридичну допомогу в сумі 1800 грн.

1.6. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на день видачі наказу № 238 від
23.03.2016 обвинувального вироку суду про визнання позивача винним у інкримінованому порушенні (вимагання та отримання незаконної грошової винагороди) не було; на момент винесення спірних наказів позивач за станом здоров'я проходив амбулаторне лікування, а тому його протиправно, всупереч вимог частини другої статті 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, звільнено зі служби; незаконними діями відповідача позивачу заподіяно моральну шкоду, оскільки це спричинило порушення його нормальних життєвих зв'язків та спричинило невпевненість у майбутньому, змусило докладати значних зусиль для організації свого життя; відповідно до статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі одночасно просить прийняти рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2.1. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що спірні рішення відповідача прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

ІІІ. Касаційне оскарження

2. Не погоджуючись з таким рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати це судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

2.1. Підставою звернення з касаційною скаргою позивач зазначив пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

2.2. На обґрунтування підстави оскарження позивач зазначає про сформований Верховним Судом правовий висновок у справі №802/2004/17-а щодо того, що саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули певного правопорушення не є достатнім для того, щоб уважати такий висновок обгрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документами.

2.3. Крім іншого, скаржник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував Дисциплінарний статут у редакції, яка не була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

2.4. Також вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не звернули увагу на те, що в матеріалах службового розслідування наявні лише пояснення зацікавленої особи та відсутні інші належні та допустимі докази вини позивача.

Зазначає, що обставини, за яких він скоїв дисциплінарний проступок і умови у висновку службового розслідування не встановлено і суди не дослідили доказів, що стосуються фактів, на які посилався позивач, що свідчить про не застосування судами висновку Верховного Суду у справі №807/196/17.

2.5. Крім цього, скаржник вказує, що суди не дали належної оцінки доводам позивача щодо допущених відповідачем грубих порушень під час проведення службового розслідування та при винесення спірних наказів, тобто не врахували правові висновки Верховного Суду у справі №2140/1341/18.

3. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, за змістом якого висловив свої доводи, якими заперечив щодо висловлених у скарзі обґрунтувань про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Капітан поліції ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з
01.09.2005; з 07.11.2015 - на посаді слідчого управління Головного управління Національної поліції в Житомирській області; з 25.01.2016 він відряджений до слідчого відділу Житомирського ВП з метою надання практичної роботи в розслідуванні кримінальних проваджень по лінії дорожньо-транспортних пригод.

5. Наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області від
23.03.2016 № 238 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" за особисті негативні якості, грубе порушення дисципліни, ігнорування вимог як наказів, так і доручень МВС України, Національної поліції, ГУНП в Житомирській області щодо зміцнення дисципліни і законності, Закону України "Про запобігання корупції" від 14.10.2014 № 1698-VII, скоєння вчинку, який дискредитує звання поліцейського, що виразилось у вимаганні та отриманні незаконної грошової винагороди від ОСОБА_2 та стало підставою відкриття кримінального провадження стосовно поліцейського, на капітана поліції ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

6. Наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області від
25.03.2016 № 53о/с "По особовому складу" капітана поліції ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про національну поліцію" звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту).

7. Вважаючи, що його безпідставно притягнуто до дисциплінарної відповідальності за відсутності обвинувального вироку та всупереч частини другої статті 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України звільнено зі служби в поліції, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

8. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

9. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

10. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

11. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України "Про Національну поліцію України" (далі-Закон № 580-VIII).

12. Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку (~law17~).

13. Основні обов'язки поліцейського визначені ~law18~.

14. Зокрема, поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини; надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

15. Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

16. Сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження визначено Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" (далі-Закон № 2337-VIII).

17. Дія цього Статуту поширюється на поліцейських, які повинні неухильно додержуватися його вимог.

18. Частиною першою статті 1 Статуту визначено, що службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

19. Відповідно до положень статті 12 Статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

20. Дисциплінарне стягнення та його види визначенні статтею 13 Статуту.

21. Аналіз наведених положень є підставою для висновку про те, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені.

22. Дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

23. Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

24. До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; пониження у спеціальному званні на один ступінь; звільнення з посади; звільнення із служби в поліції.

25. Статтею 14 Статуту закріплено, що службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

26. Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків (частина друга статті 14 Статуту).

27. Згідно із пунктом 3 статті 14 цього Статуту, службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

28. Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку (пункт 4 статті 14 Статуту).

29. Частиною сьомою статті 19 Статуту врегульовано, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.

VI. Позиція Верховного Суду

30. Відповідно до частин 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

32. Підставою звернення з касаційною скаргою позивачем зазначено пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

33. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із прийняттям ГУ НП в Житомирській області наказу № 238 від 23.03.2016 про притягнення до дисциплінарної відповідальності слідчого СУ ГУНП в Житомирській області капітана поліції ОСОБА_1, а також наказу № 53 о/с від
25.03.2016 про звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1.

34. За твердженням позивача, ці рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що прийняті відповідачем без відповідних правових підстав, оскільки на день видачі наказу № 238 від 23.03.2016 обвинувального вироку суду про визнання позивача винним у інкримінованому порушенні (вимагання та отримання незаконної грошової винагороди) не було; на момент винесення спірних наказів позивач за станом здоров'я проходив амбулаторне лікування, а тому його протиправно, всупереч вимог частини другої статті 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, звільнено зі служби.

35. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.

36. Предметом судового контролю в ці й справі є накази відповідача, які належить оцінити на предмет їх відповідності вимогам частини 2 статті 2 КАС України, а саме: чи прийняті вони 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

37. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

38. Указана норма основного закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

39. "На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

40. "У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

41. "У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

42. Суди попередніх інстанцій, розглядаючи цю справу, встановили, що спірні накази прийняті відповідачем за наслідками проведеного службового розслідування за фактом отримання позивачем неправомірної вигоди.

43. Отже, предметом спору в цій справі є правомірність означених наказів.

44. Верховний Суд зазначає, що з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та його основних засад суди наділені процесуальними повноваженнями встановлювати і оцінювати фактичні обставини справи, перевіряти обґрунтованість спірних рішень.

45. У цій справі судами попередніх інстанцій досліджено зміст оскаржуваних наказів та установлено, що ОСОБА_1 звільнено з служби в поліції на підставі ~law20~ у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.

46. При цьому зі змісту висновку Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 22.03.2016 "Про результати службового розслідування за фактом отримання неправомірної вигоди капітаном поліції ОСОБА_1" та наказу від
23.03.2016 № 238 суди встановили, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення дисципліни, ігнорування вимог наказів та доручень щодо зміцнення дисципліни, Закону України "Про запобігання корупції", вчинення вчинку, що дискредитує звання поліцейського, що виразилось у вимаганні та отриманні незаконної грошової винагороди від ОСОБА_2.

47. Оскільки підставою для звільнення позивача зі служби в поліції стали обставини порушення ним службової дисципліни, тому Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно у межах розгляду цієї справи не досліджували питання наявності або відсутності вини в діях позивача щодо вчинення злочину, а надавали правову оцінку обставинам наявності або відсутності у діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, дотриманню відповідачем процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

48. Верховний Суд зауважує, що реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби за порушення службової дисципліни є окремою підставою для звільнення, яка не пов'язана із порушенням кримінальної справи та набранням чинності вироком суду. Тобто, наявність кримінального провадження, порушеного стосовно особи, яка проходить службу в поліції, не виключає можливості застосування стосовно цієї особи наслідків, передбачених ~law22~ у разі встановлення під час службового розслідування невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни.

49. Статті 22, 24 Закону України "Про запобігання корупції" передбачають заборону особам, зазначеним у Статті 22, 24 Закону України "Про запобігання корупції", використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах. Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняні до них особи у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов'язані невідкладно вжити таких заходів: 1) відмовитися від пропозиції; 2) за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію; 3) залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників; 4) письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції.

50. Підпунктом 2.1 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12 березня 2013 року №230 (далі - Інструкція №230), визначено, що підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

51. Зі змісту матеріалів службового розслідування за фактом отримання неправомірної вигоди ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій встановили підтвердження факту вимагання та отримання позивачем у ОСОБА_2 коштів, зокрема поясненнями останнього, наданими 18.03.2016 особі, яка проводила службове розслідування.

Позивач під час проведення службового розслідування 10.03.2016 від надання пояснень щодо викладених обставин відмовився.

52. Крім цього, у судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції позивач підтвердив, що 03.03.2016 отримав від ОСОБА_2 гроші, які збирався здати в фінансову службу як допомогу поліції, однак був затриманий, що підтверджується протоколом судового засідання та технічним записом судового засідання.

53. На підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи суди констатували, що ОСОБА_1 вимагав і отримав, від сторонньої особи грошові кошти, які 03.03.2016 були вилучені у нього при затриманні, що підтверджують матеріали службового розслідування. Указана поведінка позивача та відповідні його дії не спростовані.

54. Верховний Суд враховує, що підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни. Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.

55. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зазначена поведінка ОСОБА_1 безумовно призвела до підриву авторитету органів внутрішніх справ, формування негативної думки у населення про поліцію та дискредитації звання працівника поліції, що, відповідно, свідчить про особисту недисциплінованість позивача та недотримання ним вимог законодавства, присяги працівника поліції та посадових обов'язків.

56. За цих обставин Верховний Суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що відповідач правомірно та обґрунтовано застосував до позивача спірне дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.

57. Вказане спростовує твердження позивача про неможливість притягнення його до дисциплінарної відповідальності за правопорушення, у вчиненні якого його не було визнано винним обвинувальним вироком суду.

58. Відповідно до ~law25~ днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

59. Частиною другою статті 18 Дисциплінарного статуту встановлено, що такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.

60. Суди попередніх інстанції зі змісту листка непрацездатності серії АГТ № 033464 встановили, що ОСОБА_1 в період з 11.03.2016 по 30.03.2016 перебував на амбулаторному лікуванні.

61. За цих обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач, звільнивши ОСОБА_1 наказом від 25.03.2016 № 53о/с "По особовому складу" в період непрацездатності, діяв всупереч вимог частини другої статті 18 Дисциплінарного статуту.

62. Водночас, суди попередніх інстанцій встановили, що в подальшому відповідач видав наказ від 04.07.2016 № 142о/с, яким вніс зміни до наказу від 25.03.2016 № 53о/с у частині дати звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 та звільнив його з 31.03.2016, чим усунув порушення приписів частини другої статті 18 Дисциплінарного статуту в частині виконання дисциплінарного стягнення, накладеного на позивача наказом від 23.03.2016 № 238 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності".

63. З урахуванням цього Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для скасування наказу від
25.03.2016 № 53о/с.

64. Отже, Верховний Суд констатує правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані накази відповідача прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому підстав для їх скасування немає і позов є таким, що задоволенню не підлягає.

65. При цьому Верховний Суд зазначає про безпідставне посилання позивачем у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, які, на його думку, не враховані судами попередніх інстанцій під час вирішення цієї справи, оскільки обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, під час розгляду справи оцінені судами попередніх інстанцій в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документам, а повідомлені позивачем факти не знайшли свого підтвердження.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.

66. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті справи, а тому не приймаються Судом як належні.

67. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з? ясовані обставини в адміністративній справі, що стосуються предмету спору, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

68. Крім цього, у контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

69. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

70. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

71. За змістом частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

72. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VIІ. Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року залишити без задоволення.

2. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді О. В. Калашнікова

Н. М. Мартинюк