ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 160/1/21

провадження № К/990/2025/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу Новомосковського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року (у складі головуючого судді Маковської О.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року (у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.),

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу Новомосковського РВ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, в якій позивач просила:

визнати протиправною відмову ГУ ДМС України у Дніпропетровській області в особі Новомосковського РВ ГУДМС України у Дніпропетровській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, із вилученням усіх персональних даних з Єдиного державного демографічного реєстру, у т.ч. унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, відцифрованого підпису особи, відцифрованого образу обличчя особи, відцифрованих відбитків пальців рук;

зобов`язати ГУ ДМС України у Дніпропетровській області в особі Новомосковський РВ ГУДМС України у Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503, із вилученням усіх персональних даних з Єдиного державного демографічного реєстру, у т.ч. унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, відцифрованого підпису особи, відцифрованого образу обличчя особи, відцифрованих відбитків пальців рук.

2. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначалось, що вона звернулась до відповідача із вимогою оформити і видати паспорт громадянина України у формі книжечки, замість наявного у неї паспорта у вигляді ID-картки, який є непридатним для посвідчення особи позивача у зв`язку з його пошкодженням, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503, без згоди на обробку персональних даних позивача; проте, відповідач відмовив у видачі такого паспорта; вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

4. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що подана ОСОБА_1 заява за своєю суттю і формою не є підставою для оформлення паспорта громадянина України, процедура якого визначена Положенням № 2503-XII, та позивач не навела та не довела жодну з обставин, яка дає правові підстави для заміни паспорту у формі ID-картки на паспорт у формі книжечки; було встановлено, що ОСОБА_1 самостійно звернулася з заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки. З наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що у відповідача не було підстав для видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України зразка 1994 року (у формі книжечки).

5. Щодо вимоги ОСОБА_1 вилучити усі персональні дані з Єдиного державного демографічного реєстру, у тому числі унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, відцифрований підпис особи, відцифрований образ обличчя особи, відцифровані відбитки пальців рук, суди попередніх інстанцій зазначали, що оформлений за допомогою засобів ЄДДР паспорт громадянина України у формі ID-картки був виданий ОСОБА_1 внаслідок волевиявлення останньої, тобто позивач надала згоду на обробку її персональних даних; Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Єдиного державного демографічного реєстру; при цьому позивачем не наведено підстав вважати, що персональні дані щодо останньої оброблялися з порушенням законодавства України.

6. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначав, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені під час розгляду зразкової справи № 806/3265/17, не можуть бути враховані під час розгляду цієї адміністративної справи №160/1/21, оскільки були зроблені за інших фактичних обставин справи, відмінних від цієї.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

7. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.06.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

8. В обґрунтування підстав касаційного оскарження позивач вказує на:

пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України і зазначає, що судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення без урахування висновку Верховного Суду, який викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17 та в постановах Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20, від 19 липня 2021 року у справі №280/851/20 з огляду на вимоги пунктів 16, 17 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII стосовно оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки в разі непридатності для користування вже існуючого паспорта; пункту 1 Розділу 1, пункту 2 Розділу IV Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року № 620/33591 та затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456 щодо обов`язковості надання серед переліку документів для оформлення паспорта-книжечки рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання державні міграційні служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку; обґрунтованість застосування/незастосування окремих положень Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» щодо прав позивача на паспорт у вигляді книжечки».

пункт 2 частини четвертої статі 328 КАС України (в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні), і вказує на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №260/99/19 та акцентує увагу на тому, що ненадання особою згоди на обробку персональних даних так само як і відкликання такої згоди, право на яке закріплено у пункті 11 частини другої статті 8 Закону України «Про захист персональних даних», мають на меті, відповідно, невнесення персональних даних до інформаційної системи або знищення персональних даних в інформаційні системі, тобто відсутність персональних даних особи в інформаційній системі, у тому числі в єдиному державному демографічному реєстрі.

9. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми Закону № 5492-VI неправильно, та мали бути застосовані норми Положення № 2503-XII, а саме його пункти 16, 17, якими врегульовано питання оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки в разі непридатності для користування вже існуючого паспорта.

10. Щодо заяви, поданої для оформлення паспорта-книжечки, яка була не за формою, встановленою МВС України, касатор зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо неприйнятності застосування у подібних правовідносинах норм Тимчасового порядку № 456, а також без урахування висновків щодо застосування Закону викладених у постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 280/851/20.

11. Окрім того, позивач вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми Тимчасового порядку № 456 без врахування висновку щодо неприйнятності його застосування у постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 240/575/20. В контексті зазначеного, касатор зазначає, що у листі-відповіді від територіального підрозділу ДМС України було зазначено тільки те, що за відсутності відповідного рішення суду у Новомосковського РВ ГУ ДМС України у Дніпропетровській області були відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта позивачу у формі книжечки зразка 1994 року. Натомість, як зазначає позивач, суди попередніх інстанцій вказали, що подана ОСОБА_1 заява за своєю суттю і формою не є підставою для оформлення паспорта, процедура якого визначена Положенням № 2503-XII.

12. Касатор вважає, що не можуть братись до уваги посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на підстави для відмови у видачі паспорта зразка 1994 року, які не були зазначені у відповіді.

13. Необхідність відступлення від висновків постанови Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 260/99/19 касатор обґрунтовує, зокрема, тим, що: організаційно-правові засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру суперечать приписам частин першої, другої, та третьої статті 32 Конституції України; втручання у право на приватність, що здійснюється відповідно до Закону № 5492-VI, не є передбачуваним, а, отже, не відповідає вимогам другого параграфу статті 8 Європейської Конвенції з прав людини, оскільки громадяни України, іноземці та особи без громадянства не можуть знати з впевненістю, яка саме інформація збирається відносно них, кому вона передається, які наслідки матиме для них обробка невизначеного обсягу персональних даних; норми закону № 5492-VI не відповідають принципу ненадмірності персональних даних, до того ж, наявні порушення вимог Закону № 2297-VI щодо обробки «чутливих» даних, тобто персональних даних, обробка яких становить особливий ризик для прав і свобод особи; жодна з трьох проголошених у статті 4 Закону № 5492-VI цілей обробки персональних даних, що вноситься до Реєстру, об`єктивно не може бути визнано законною.

14. Касатор вважає, що для оформлення і видачі паспорта-картки особу змушують надати згоду на обробку своїх персональних даних, яка стає умовою для реалізації обов`язку мати паспорт громадянина України; саме для формальної законності дій працівників територіальних підрозділів ДМС України, у громадян, які звертаються з приводу надання адміністративних послуг щодо оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, відбирається згода на обробку їхніх персональних даних.

15. Позивач вказує, що своєю заявою від 01.10.2020 відкликала свою згоду на обробку її персональних даних, надану під час оформлення паспорта-картки. На переконання позивача, відповідач нехтує правами, закріпленими у п.п. 5 і 6 частини 2 статті 8 Закону № 2297-VI, адже ОСОБА_1 : відкликала свою згоду на обробку персональних даних, надану під час оформлення паспорта у вигляді ID-картки; пред`являла вмотивовану вимогу територіальному підрозділу ДМС України із запереченням проти обробки своїх персональних даних в Єдиному державному демографічному реєстрі; пред`являла вмотивовану вимогу щодо знищення своїх персональних даних в Єдиному державному демографічному реєстрі, оскільки ці дані обробляються незаконно.

16. Касатор вважає, що факт здачі непридатного до використання паспорта у вигляді картки та відкликання згоди на обробку персональних даних підтверджує, що правовідносини між нею та ДМС України, врегульовані Законом № 5492-VI, є припиненими; таким чином є законна підстава для знищення її персональних даних в Єдиному державному демографічному реєстрі.

17. Відзиву (заперечень) на касаційну скаргу до Верховного Суду від сторони відповідача не надходило, однак в силу частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

18. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 14 січня 2022 року.

19. Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 17.01.2022 визначено склад суду: суддя-доповідач Жук А.В., судді Мартинюк Н.М, Мельник-Томенко Ж.М.

20. Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у справі №160/1/21.

21. Ухвалою Верховного Суду від 19.12.2022 дану справу призначено до розгляду в порядку попереднього судового засідання.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

22. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 27 липня 2018 зареєструвала шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 27.07.2018. Відповідно до зазначеного свідоцтва прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_1 .

23. ОСОБА_1 звернулася до Новомосковського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з заявою-анкетою № 2271094 від 08.09.2018 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та 27 вересня 2018 року отримала паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_2 , запис № 19861113-02503.

24. У жовтні 2020 року, ОСОБА_1 звернулася до Новомосковського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з заявою довільної форми про оформлення та видачі паспорта у формі книжечки, замість ID-картки. У вказаній заяві ОСОБА_1 просила визнати недійсним, анулювати та знищити непридатний для використання оформлений на її ім`я паспорт громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм та здійснити його обміну на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року. Крім цього ОСОБА_1 також просила знищити свої персональні дані з Єдиного державного демографічного реєстру, оскільки ці дані обробляються незаконно. Також ОСОБА_1 у вказаній заяві відкликала свою згоду на обробку персональних даних, надану при оформлені на її ім`я паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм.

25. Листом від 09.10.2020 за № 1235-2139/1235-20 Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повідомило ОСОБА_1 , що особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року оформлюється паспорт з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України». Також було відмовлено у виконанні вимог заяви щодо знищення в Єдиному демографічному реєстрі присвоєного унікального номеру запису в Реєстрі та знищення відцифрованого фото, оскільки дана процедура здійснюється у визначених законодавством України випадках. Вважаючи протиправною зазначену відмову, ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

28. Перевіривши за матеріалами справи вимоги і доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

29. Відповідно до частини другої 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

30. Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

31. За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

32. Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон 5492-VI) визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

33. Відповідно до частини 1 статті 4 Закону 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

34. Відповідно до частин 1-2 статті 14 Закону 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

35. Відповідно до частин 1-2 статті 21 Закону 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

36. Частина 4 вказаної статті Закону 5492-VI регламентує, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

47. Водночас, за змістом пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (далі Положення № 2503-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

48. Згідно з пунктом 16 Положення № 2503-XII обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.

49. Відповідно до пункту 17 Положення № 2503-XII для обміну паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм.

50. Відповідно до пунктів 1-2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (далі - Порядок № 302), Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

51. Пункт 6 Порядку № 302 визначає, що обмін паспорта здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); 2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); 3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; 4) закінчення строку дії паспорта; 5) непридатності паспорта для подальшого використання; 6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; 7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).

52. Відповідно до п.п. 1 пункту 7 Порядку № 302 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються, зокрема, особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.

53. Окрім того, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 затверджений Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591 (далі - Тимчасовий порядок № 620/33591).

54. Пункт 1 розділу I «Загальні положення» Тимчасового порядку № 456 визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.

55. Пунктом 1 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку № 456 встановлено, що обмін паспорта здійснюється в разі: 1) зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; 2) установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних/найменуванні органу/штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.

56. Згідно з пунктом 2 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку № 456 для обміну паспорта заявник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв`язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).

57. Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 21.08.2020 під час розгляду адміністративної справи № 260/99/19 вказав, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим.

58. В контексті наведеного, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що подана ОСОБА_1 заява за своєю суттю і формою не є підставою для оформлення паспорта громадянина України, процедура якого визначена Положенням № 2503-XII. У вказаній заяві позивач не навела та не довела жодну з обставин, яка дає правові підстави для заміни паспорту у формі ID-картки на паспорт у формі книжечки.

59. Більше того, як було установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 самостійно звернулася з заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки, та з 27 вересня 2018 року позивач отримала паспорт у формі ID-картки № НОМЕР_2 , запис № 19861113-02503.

60. Відтак, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав у відповідача для видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України зразка 1994 року (у формі книжечки) в контексті правовідносин, що склались у цій справі.

61. Позивач у касаційній скарзі в контексті викладених доводів вказує на необхідність врахування при розгляді даної справи висновків, висловлених Великою Палою Верховного Суду при розгляді зразкової справи №806/3265/17, а також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20, від 19 липня 2021 року у справі №280/851/20.

62. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

63. Щодо релевантності висновків Верховного Суду, на неврахування яких покликається касатор у касаційній скарзі, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39).

64. Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі обставин окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи (п. 47 постанови Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 640/18748/19).

65. Проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у наведених позивачем у касаційній скарзі справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та правовим регулюванням спірних правовідносин у цій справі на предмет їх подібності, колегія суддів зазначає, що правові висновки, викладені у вказаних позивачем постановах Верховного Суду, які скаржник у площині спірних правовідносин цієї справи подає як прецедентні, не можна визнавати такими, позаяк правові позиції у вищеописаних справах Верховний Суд формував у контексті правовідносин та фактичних обставин справи, які за своїм змістом, обсягом та юридичною природою не є в повній мірі подібними до тих, які виникли у цій справі, а тому не можуть слугувати релевантними до застосування у даній справі.

66. Також безпідставним є посилання скаржниці на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 (зразкова справа), оскільки такі стосуються інших правовідносин, а саме при їх прийнятті суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання для особи, яка ніколи не зверталася за оформленням біометричних документів.

67. Щодо вимог ОСОБА_1 вилучити усі персональні дані з Єдиного державного демографічного реєстру та необхідності відступу від висновків Верховного Суду у справі № 260/99/19, колегія суддів зазначає наступне.

68. Відповідно до пунктів 5-8 частини 2 статті 8 Закону України «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI) суб`єкт персональних даних має право: пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв`язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи; звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду.

69. Пунктом 2 частини 2 статті 15 Закону № 2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.

70. Статтею 4 Закону 5492-VI визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

71. Статтею 10 Закону 5492-VI врегульовано порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до частини 1 якої внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».

72. До документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, належить, зокрема, паспорт громадянина України (пункт 1 частини 1 статті 13 Закону).

73. Судами попередніх інстанцій встановлено, що паспорт громадянина України у формі ID-картки, який був виданий ОСОБА_1 , оформлений за допомогою засобів ЄДДР внаслідок волевиявлення останньої, тобто ОСОБА_1 надала згоду на обробку її персональних даних.

74. Водночас, Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Єдиного державного демографічного реєстру.

75. Скаржниця стверджує, що суб`єкт персональних даних має право пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, проте таке право виникає у володільця персональних даних виключно якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними. Водночас, будь-яких доказів про незаконність чи недостовірність обробки персональних даних відповідачем позивач до судів не надала, отже правових підстав для вчинення дій щодо видалення/анулювання персональних даних не має.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 380/6916/20.

76. Верховний Суд зазначає, що позивачем не наведено обґрунтованих підстав вважати, що персональні дані щодо останньої обробляються з порушенням законодавства України, а доводи щодо необхідності відступу від висновків Верховного Суду, висловлених у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 260/99/19, не є вмотивованими в розумінні вимог процесуального закону, та в сукупності із зазначеними вище висновками, не зумовлюють необхідності для такого відступу.

77. За таких обставин Верховний Суд вважає обґрунтованим висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення даного позову.

78. Водночас, позивач не обмежена в можливості звернення до відповідного органу ДМС із заявою про оформлення паспорта громадянина України на підставах та в порядку встановлених чинним законодавством України задля реалізації відповідних конституційних прав та обов`язків.

79. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 Кодексу адміністративною судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

80. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

81. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень. А відтак, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані позивачем судові рішення - без змін.

82. Суд вважає, що в контексті обставин цієї справи та підстав касаційного оскарження, ним надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильне вирішення справи.

83. Доводи касаційної скарги висновків цієї постанови та оскаржуваних судових рішень, не спростовують.

84. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 242 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 160/1/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду