Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.12.2018 року у справі №804/5698/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2018 року

м. Київ

справа №804/5698/15

адміністративне провадження №К/9901/6252/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року (суддя Златін С.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року (головуючий суддя Нагорна Л.М., судді Юхименко О.В., Семененко Я.В.) у справі №804/5698/15 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2, про зобов'язання вчинити певні дії та виплатити суми граничного розміру відшкодування,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач), в якому просила зобов'язати відповідача внести її в реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та виплатити суму граничного розміру відшкодування коштів відповідно до статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»:

В обґрунтування вимог адміністративного позову зазначено, що позивач є вкладником банку ПАТ «Міський Комерційний Банк», що підтверджується договором банківського вкладу та договором дарування, відповідно до якого ОСОБА_2 подарував їй грошові кошти у розмірі 147 675 грн., що еквівалентно сумі 7500 євро. Вважає безпідставним не включення її до реєстру вкладників ПАТ «Міський Комерційний Банк», як і відмову у відкриті поточного рахунку для зарахування грошових коштів з рахунку вкладника ПАТ «Міський Комерційний Банк» ОСОБА_2

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, і ухвалити нове рішення, яким зобов'язати відповідача внести позивача в реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і виплатити суму у розмірі 183 375 грн., що еквівалентно 7500 євро станом на 14 вересня 2015 року відповідно до курсу НБУ.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач стала власником грошових коштів на підставі договору дарування від 13 листопада 2014 року, відповідно до якого ОСОБА_2 їй подаровано суму у розмірі 147 675 грн., що еквівалентно 7500 євро. Відповідний договір є чинним, а відтак дії відповідача свідчать про порушення права власності ОСОБА_1 на вказані грошові кошти.

Відповідач правом на надання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що відповідно до договору строкового банківського вкладу № 2630/70/163116 від 28 лютого 2014 року на ім'я ОСОБА_2 відкрито банківський рахунок, на який згідно меморіального ордеру №9758 від 28 лютого 2014 року перераховано суму у розмірі 204 559,37 грн., еквівалентну 15 000 євро.

13 листопада 2014 року між ОСОБА_2 (Дарувальник) та ОСОБА_1 (Обдаровувана) укладено договір дарування грошових коштів, згідно умов якого Дарувальник передає безоплатно у власність (дарує), а Обдаровувана приймає безоплатно у дар, у власність від Дарувальника грошові кошти в сумі 147 675,00 грн., в сумі договору за курсом НБУ є еквівалентом суми 7500 Євро, з відповідними відсотками та компенсаціями, що знаходяться на строковому депозитному рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ «Міський Комерційний Банк» згідно Договору строкового банківського вкладу № 2630/70/163116, укладеного між Дарувальником та ПАТ «Міський Комерційний Банк» 28 лютого 2014 року.

При цьому згідно пункту 2 вказаного Договору встановлено, що право власності на подаровані гроші у Обдаровуваної виникає з моменту їх прийняття.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 732 "Про віднесення ПАТ «Міський Комерційний Банк» до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 року № 124 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Міський Комерційний Банк», згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Міський Комерційний Банк».

10 грудня 2014 року і ОСОБА_2, і ОСОБА_1 на ім'я уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію подавалися заяви про відкриття на ім'я позивача рахунку у ПАТ «Міський Комерційний Банк» та переведення з рахунку третьої особи суми у розмірі 7500 Євро.

25 грудня 2014 року ОСОБА_1 подала до відповідача заяву про надання розпорядження про включення її до списку кредиторів банку ПАТ «Міський Комерційний Банк» у зв'язку з договором дарування грошових коштів та виплатити їй частин вкладу її чоловіка ОСОБА_2 у розмірі 7500 Євро.

Листом від 27 січня 2015 року № 21-036-2408/15 відповідач повідомив ОСОБА_1, що у зв'язку з тим, що на її ім'я банківський рахунок у ПАТ «Міський Комерційний Банк» не відкривався, вкладником у розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є ОСОБА_2, а тому у них відсутні правові підстави для включення позивача до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в силу приписів статті 722 ЦК України право власності обдаровуваного виникає з моменту прийняття дарунку. Оскільки позивач не має розрахункового рахунку у ПАТ «Міський комерційний банк», на якому б обліковувались кошти, отримані позивачем в дар від третьої особи, ОСОБА_1 не є вкладником у розумінні приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв'язку з чим відповідач правомірно не включив її до реєстру вкладників.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Правовідносини у цій справі врегульовані Законом № 4452-VI.

Законом № 4452-VI встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (стаття 1).

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Виплата відшкодування здійснюється з урахуванням сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у банку.

Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.

Таким чином, гарантії, які визначені вказаною нормою права, стосуються виключно вкладників банку.

Пунктом четвертим частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

У спірному випадку позивач не є фізичною особою, яка уклала або на користь якої було укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката, у зв'язку з чим позивача не можливо визнати вкладником банку у розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до частини 1 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Частиною третьою статті 1068 ЦК України визначено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до частини 1 статті 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Пунктом 2 договору дарування грошових коштів від 13 листопада 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 встановлено, що договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Право власності на подаровані за цим договором грошові кошти у обдаровуваної виникає з моменту їх прийняття (а.с.15).

Посилання позивача на договір дарування грошових коштів від 13 листопада 2014 року., згідно якого ОСОБА_2 подарував позивачу належні йому грошові кошти в сумі 7500 євро, які розміщені на депозитному рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ «Міський Комерційний Банк» згідно Договору строкового банківського вкладу №2630/70/163116, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Міський Комерційний Банк» 28 лютого 2014 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки за цим договором ОСОБА_1 фактично не набула права власності на дарунок - грошові кошти в сумі 7500 євро, оскільки останньою не було вчинено дій щодо їх прийняття.

Матеріали адміністративної справи містять заяви позивача та третьої особи до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Міський Комерційний Банк» Рязанцева А.В., датовані 10 грудня 2014 року, та заяву позивача до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб датовану 25 грудня 2014 року (а.с.158-17).

В той же час, відповідно до постанови Правління НБУ № 732 від 20 листопада 2014 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Міський Комерційний Банк» до категорії неплатоспроможних» з 20 листопада 2014 року вказаний банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Повноваження уповноваженої особи Фонду не передбачають можливості внесення жодних змін до будь-яких договорів вкладу або договорів банківського рахунку вкладників, у тому числі переведення вкладу на іншу особу.

За умовами укладеного договору банківського вкладу (депозиту), у спірному випадку, обов'язок банку полягає у виплаті обумовлених договором сум саме ОСОБА_2, як особі, з якою банківською установою укладено договір банківського вкладу (депозиту).

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку про те, що позивач не набув статусу сторони договору строкового банківського вкладу № 2630/70/163116 від 28 лютого 2014 року, який укладено між Банком та ОСОБА_2, у зв'язку з чим не має права вимоги на повернення, у тому числі за рахунок коштів Фонду гарантування, грошових коштів, які розміщені на вказаному рахунку.

Cудом апеляційної інстанції також вірно зазначено, що позивачем до суду не заявлялись ніякі вимоги ні до ПАТ «Міський Комерційний Банк», ні до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію щодо поновлення порушених прав останньої в частині безпідставної відмови у відкритті поточного рахунку на ім'я ОСОБА_1 у банку ПАТ «Міський Комерційний Банк» та не включення її в подальшому до реєстру вкладників.

Оскільки, враховуючи положення частини 1 статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для набуття права на відшкодування коштів за вкладом в Банку за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб визначальним є те, що особа повинна бути вкладником банку, суд касаційної інстанції вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів попередніх інстанції є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди всебічно перевіривши обставини справи, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 345, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду