Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2018 року

Київ

справа №522/813/17

адміністративне провадження №К/9901/16424/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №522/813/17

за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання неправомірними дій та рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Центрального об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Єщенка О.В., суддів - Димерлія О.О., Федусика А.Г.,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням доповнень, просила визнати неправомірними дії та рішення Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси від 04.11.2016 №424 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років; зобов'язати відповідача здійснити розрахунок та призначення пенсії з 04.11.2016 відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону від 01.01.2007 в розмірі 90% від середнього заробітку без обмежень граничного розміру на підставі наданих документів та довідки, виданої прокуратурою Одеської області від 02.06.2016 №541.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року, позов задоволено.

Визнано неправомірними дії та рішення Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси від 04.11.2016 №424 щодо відмови ОСОБА_2 у призначенні пенсії за вислугою років.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси здійснити розрахунок та призначення ОСОБА_2 пенсії з 04.11.2016, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону від 01.01.2007 в розмірі 90% від середнього заробітку, без обмежень граничного розміру, на підставі наданих документів та довідки, виданої прокуратурою Одеської області № 541 від 02.06.2016.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суди мотивували свої рішення тим, що до 30.09.2011 діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789 - XII, відповідно до статті 50-1 якого право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку мали прокурори і слідчі зі стажем роботи не менш 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менш 10 років, а отже з 1997 року по 2011 рік, коли позивач працювала на посадах в органах прокуратури, для неї діяли гарантії пенсійного забезпечення, як для працівника прокуратури, які суттєво відрізняються від положень, передбачених нині діючим Законом.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Вказує, що стаж позивача за вислугу років не достатній для призначення пенсії на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про таке.

Як встановлено, ОСОБА_2 з 04.08.1997 по 02.06.2016 працювала в органах прокуратури Одеської області.

Загальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугою років становить 21 рік 3 місяці 26 днів (з урахуванням половини строку навчання - 2 роки 4 місяці 28 днів).

Згідно довідки Прокуратури Одеської області № 541 від 02.06.2016 ОСОБА_2 працювала в Одеській місцевій прокуратурі № 4 на посаді прокурора прокуратури. Сума заробітної плати для нарахування пенсії становить 14554,52 гривень.

01.11.2016 позивач звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII.

Проте, рішенням Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси від 04.11.2016 № 424 ОСОБА_2 відмовлено у призначені пенсії з тих підстав, що пунктом 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 02.03.2015 №213-VIII встановлено, що у разі неприйняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», «;Про статус народного депутата України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про судову експертизу», «;Про Національний банк України», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Так, на час звернення ОСОБА_2 за призначенням пенсії набрав чинності Закон №1697-VII.

У зв'язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.

В свою чергу, статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Як встановлено судами, на час звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії, загальна вислуга років склала 21 рік 3 місяці 26 днів, в тому числі на посадах прокурорів і слідчих прокуратури - 18 років 10 місяців та 20 днів.

Враховуючи вищезазначені положення ст. 86 Закону №1697-VII, колегія суддів зазначає, що загальна вислуга років позивача, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1697-VII, на час її звернення до відповідача є недостатньою для призначення пенсії за вислугу років згідно Закону №1697-VII, оскільки складає менше ніж 23 років.

З доводів заявленого позову вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, позивач пов'язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час її роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII, що призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.

Вказані доводи є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції, яка діяла до 1 жовтня 2011 року) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Отже, у прокурорів та слідчих, які до 1 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того, чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.

При цьому спеціальний стаж - це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.

Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, освітні, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Частиною 5 статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції, яка діяла до 1 жовтня 2011 року) передбачено, що до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

За встановлених обставин, позивач по 1 жовтня 2011 року, не мала необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у позивача не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону №1789-ХІІ (у вказаній редакції).

Оскільки, позивач не набула такого права, то неможливо стверджувати і про звуження її змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За змістом частини третьої статті 351 КАС України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вважає необхідним їх скасувати та прийняти нове рішення.

Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищезазначене, в межах розгляду даної справи має місце неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, як це встановлено частиною першою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання неправомірними дій та рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

О.П. Стародуб ,

Судді Верховного Суду