Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.03.2018 року у справі №804/7835/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2018 року

Київ

справа №804/7835/15

адміністративне провадження №К/9901/5960/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» Приходько Юлії Вікторівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Степаненко В.В. від 15 липня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Нагорної Л.М., Кругового О.О., Юхименка О.В. від 15 жовтня 2015 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 1) та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» Приходько Ю.В. (далі - Уповноважена особа Фонду, відповідач 2), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не включення позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Актабанк» за рахунок ФГВФО;

- зобов'язати відповідачів включити позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Актабанк» за рахунок ФГВФО.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що є вкладником банку ПАТ «Актабанк», що підтверджується договором банківського вкладу. Зазначає, що всупереч приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб відповідачами не було докладено усіх зусиль задля здійснення дій по включенню позивача до переліку вкладників. При цьому звертає увагу, що у Положенні про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14, відсутні будь-які підстави для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ «Актабанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що за результатом судового розгляду не встановлено пасивної поведінки відповідачів відносно позивача при складанні переліку вкладників та формуванні і затвердженні реєстру вкладників, що свідчить про необґрунтованість тверджень про допущення відносно нього протиправної бездіяльності. При цьому уповноваженою особою Фонду вчинялись дії щодо перевірки правочинів, укладених банком, та здійснено висновок, що наявні підстави для визнання їх нікчемними. Також мало місце направлення до прокуратури повідомлення до правоохоронних органів про виявлені факти протиправних дій відносно банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 09 листопада 2015 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2015 року відкрито касаційне провадження у справі № 804/7835/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» Приходько Юлії Вікторівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07 серпня 2014 року позивач уклав з ПАТ «Актабанк» два договори банківського вкладу «Банківська класика» № В21-17228/Т/631095 від 07 серпня 2014 року та № В21-17235/Т/631095 від 07 серпня 2014 року.

За умовами вказаних договорів вкладник передає, а банк приймає грошові кошти терміном на 1 місяць з 07 серпня 2014 року по 07 вересня 2014 року включно під 18% річних. Кошти на вкладний (депозитний) рахунок мають бути внесені вкладником готівкою в касу установи банку, або в безготівковій формі з (карткового) поточного рахунку, відкритого в банку.

07 серпня 2014 року на поточні рахунки позивача були перераховані кошти: 100000,00 грн з поточного рахунку юридичної особи ПМП «ЛОЦМЕН» та 90299,99 грн - з поточного рахунку фізичної особи ОСОБА_7 В свою чергу на рахунок ОСОБА_7 ці кошти були зараховані також з поточного рахунку юридичної особи ПМП «ЛОЦМЕН». Отримані кошти позивач зарахував на свої два депозитні рахунки. Викладений факт підтверджується випискою по особовому рахунку ПМП «ЛОЦМЕН», платіжними дорученнями, меморіальними ордерами та заявою про переказ грошових коштів.

16 вересня 2014 року на підставі постанови правління Національного банку України від 16 вересня 2014 року № 576 «Про віднесення ПАТ «Актабанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вирішено розпочати з 17 вересня 2014 року процедуру виведення ПАТ «Актабанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Актабанк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Приходько Ю.В.

18 листопада 2014 року супровідним листом № 4980 відповідачем надано до Фонду відшкодування вкладів фізичних осіб базу даних про вкладників (файли D та Z), до якої був включений позивач.

26 листопада 2014 року листом № 5225 та 28 листопада 2014 року листом № 5251 Уповноважена особа Фонду проінформувала Фонд, що з початку запровадження тимчасової адміністрації проводиться робота з перевірки окремих платежів та транзакцій, проведених в липні-вересні 2014 року, в частині наявності підстав для отримання вкладниками коштів за вкладами. З метою недопущення протиправного відшкодування коштів за вкладами Уповноважена особа в зазначених листах звернулась до Фонду з пропозицією розглянути питання можливості та доцільності тимчасового блокування коштів на рахунках окремих вкладників ПАТ «Актабанк», в тому числі й на рахунку позивача.

01 грудня 2014 року Протоколом засідання виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 250/4 Фонд вирішив погодити пропозицію Уповноваженої особи щодо тимчасового блокування коштів за рахунками фізичних осіб-вкладників «ПАТ «Актабанк» згідно переліку, наведеному у вищезазначених листах, та зобов'язав відділ організації виплат Фонду відобразити блокування у файлах «D» та «Z» Узагальненої бази даних Фонду гарантування, після чого відділ організації виплат Фонду відобразив блокування у файлах «D» та «Z» Узагальненої бази даних Фонду гарантування відповідно до інформації, наданої Уповноваженою особою.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 15 січня 2015 року № 19 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Актабанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16 січня 2015 року № 6 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Актабанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Актабанк» з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Актабанк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Приходько Ю.В. строком на 1 рік з 16 січня 2015 року по 15 січня 2016 року включно.

Крім того, 21 січня 2015 року Уповноваженою особою в Прокуратуру м. Дніпропетровська було подано заяву про злочин з вимогою перевірити в діях позивача склад злочину. Згідно витягу з кримінального провадження № 12015040030000067 від 11 лютого 2015 року до ЄРДР запис про початок досудового розслідування за частиною третьою статті 190 КК України.

Зважаючи, що для отримання коштів за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився у період з 18 вересня по 15 грудня 2014 року включно, за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився раніше, та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки), здійснювалось установами ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», позивач 05 січня 2015 року звернувся до відділення ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», проте йому було відмовлено у видачі коштів по договору, посилаючись на те, що його немає у списках.

15 січня 2015 року позивачем була направлена скарга до Національному Банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на незаконні дії працівників ПАТ «Банк Михайлівський» та ПАТ «Актабанк», та заява про виплату гарантованої суми до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Також 15 січня 2015 року позивач направив скаргу до прокуратури Дніпропетровської області на незаконні дії працівників ПАТ «Банк Михайлівський» та ПАТ «Актабанк», на яку прокуратура повідомила, що звернення направлено до Управління Національного Банку України в Дніпропетровській області за належністю для розгляду.

23 січня 2015 року Національний Банк України сповістив позивача про те, що звернення було направлене Директорові-розпоряднику Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та окремим листом повідомив про те, що позивач повинен звернутися до ПАТ «Фідобанк».

06 лютого 2015 року було подано вимогу Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Актабанк» щодо визнання кредиторських вимог та повернення грошових коштів, проте відповіді позивач не отримав.

Звернувшись у відділення ПАТ «Фідобанк», позивачу було відмовлено у видачі коштів по договору, посилаючись на те, що його немає у списках.

Також позивачем 06 лютого 2015 року були надані заяви до ПАТ «Фідобанк» про виплату депозитів, однак відповідей надано не було

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що тільки вирок суду за результатами розслідування провадження № 12015040030000757, який набере законної сили, може бути підставою щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Крім того, скаржник зазначає, що суди не надали належної правової оцінки тому, що відповідачами вчинялись дії, направлені на виплату гарантованої суми, але так і не було доведено до реалізації права позивача на відшкодування гарантованої суми коштів, чим і були порушені права позивача, а кошти, які підлягають відшкодуванню так і не були відшкодовані.

Від ФГВФО надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими та не підлягають скасуванню, оскільки прийняті судами з дотриманням норм процесуального права та на підставі правильного застосування норм матеріального права. Зокрема, на думку відповідача, суди дійшли до правильного висновку про те, що в Уповноваженої особи Фонду були законні підстави щодо невнесення позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування суми за вкладом за рахунок коштів ФГВФО.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.

Отже, Закон № 4452-VI пов'язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 16 вересня 2014 року № 576 «Про віднесення ПАТ «Актабанк» до категорії неплатоспроможних» на банківських рахунках ОСОБА_2, відкритих відповідно до договорів банківського вкладу від 07 серпня 2014 року № В21-17228/Т/631095 та № В21-17235/Т/631095, знаходилась сума 190299,00 грн.

Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).

Зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладену, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип «для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом», який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15. Верховним Судом також постановами від 10 травня 2018 році у справі № 826/20429/14, від 21 червня 2018 року у справі № 802/4016 та від 21 червня 2018 року у справі № 821/3601/15-а відмовлено у задоволенні заяви Уповноваженої особи ФГВФО про перегляд рішень суду касаційної інстанції 2016 та 2017 року, якими було задоволено позови фізичних осіб у відносинах, що є аналогічними до відносин у справі № 804/6992/15.

Крім того, суд виходить з того, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорюванні дій працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.

Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАСУ є обов'язковими для адміністративних судів.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які перебувають на рахунку у банку (вкладному, поточному), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Важливою гарантією права приватної власності є конституційне закріплення, що «примусове відчуження об'єктів приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього повного відшкодування їхньої вартості» (частина п'ята статті 41 Конституції України). Конституційний принцип непорушності права власності проявляється як засада впевненості власника у стабільному становищі у якому він перебуває і яке гарантовано йому державою з усім комплексом відповідних засобів, які остання для цього застосовує.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у пункті 2.1 Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів, розміщених на поточному рахунку в Банку, за рахунок Фонду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 06 лютого 2015 року було подано вимогу Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Актабанк» щодо визнання кредиторських вимог та повернення грошових коштів, проте відповіді позивач не отримав. Звернувшись у відділення ПАТ «Фідобанк», позивачу було відмовлено у видачі коштів по договору, посилаючись на те, що його немає у списках. Також позивачем 06 лютого 2015 року були надані заяви до ПАТ «Фідобанк» про виплату депозитів, однак відповідей надано не було.

В ході розгляду справи, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що невключення позивача до Переліку вкладників ПАТ «Актабанк», які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, обумовлене тим, що відповідні договори банківського вкладу мають ознаки нікчемності.

Разом з тим, під час розгляду справи суди попередніх інстанцій не встановили, який саме правочин є нікчемним (відкриття позивачем рахунку у банку, тобто Договір банківського рахунку, чи операції з перерахування коштів на цей рахунок з рахунків інших осіб тощо), як і не встановили, які умови Договору банківського рахунку чи інших договорів передбачали платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку.

Не було аргументовано, чому платіжні операції з перерахування коштів з рахунку іншої особи чи осіб на рахунок позивача, є правочинами між банком та позивачем згідно зі статтею 202 ЦК України. Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, та договорами з відповідними клієнтами банку.

Аналогічна правова позиція стосовно обставин, які підлягають встановленню судами у зазначеній категорії справ, для доведення правомірності дій відповідача - суб'єкта владних повноважень, викладена у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 826/20307/14.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, без дослідження і з'ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на це, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, судові рішення попередніх інстанцій скасуванню, а справу належить направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування. У разі необхідності суд може зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

Оскільки колегія суддів повертає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко