Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 вересня 2018 року

Київ

справа №826/26466/15

адміністративні провадження №К/9901/23183/18;К/9901/23184/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Національної поліції України та Міністерства внутрішніх справ України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року (головуючий суддя Арсірій Р.О., судді - Кузьменко В.А., Огурцов О.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року (головуючий суддя Желтобрюх І.Л., судді - Бєлова Л.В., Парінов А.Б.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України про визнання протиправними дій, скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Національної поліції України (далі - НП України), в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ МВС України від 6 листопада 2015 року 2338 о/с «По особовому складу» в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_2 з посади заступника начальника 1-го відділу управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень Головного слідчого управління; поновити позивача на службі в органах внутрішніх справ з 6 листопада 2015 року та перевести в Національну поліцію на рівнозначну посаду з 7 листопада 2015 року; зобов'язати МВС виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 6 листопада 2015 року по день поновлення на службі.

В обґрунтування позову зазначав, що з червня 1999 року він проходив службу в органах внутрішніх справ та з 1 травня 2015 року займав посаду заступника начальника 1-го відділу управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень Головного слідчого управління, що підтверджується записами у послужному списку.

Однак, 6 листопада 2015 року МВС України видано наказ № 2338 о/с, яким ОСОБА_2 звільнено з 6 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (через скорочення штатів) (далі - Положення № 114).

Позивач вказував, що МВС України, звільняючи за скороченням штатів, не вчинено заходів для забезпечення працевлаштування на службі в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з'ясовано намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не було запропоновано, а ні аналогічну посаду, а ні нижчу, ніж ту, на якій він проходив службу. Також, зазначав, що при його звільненні відповідачем порушені пункти 9-10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію», оскільки він виявив бажання проходити службу в Національній поліції, подавши відповідну заяву до МВС України. Звільнити його могли лише за результатами конкурсу або у разі невідповідності вимогам до поліцейських, проте, позивач 30 листопада 2015 року пройшов тестування, однак жодного рішення за результатами тестування відповідачем щодо позивача не було прийнято, а оскаржуваний наказ не містить обґрунтування його невідповідності вимогам до поліцейських.

Вважаючи дії МВС України протиправними, ОСОБА_2 з метою захисту своїх прав звернувся до суду з вимогою про скасування наказу щодо його звільнення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ МВС України від 6 листопада 2015 року №2338 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_2 з 6 листопада 2015 року із займаної посади, заступника начальника 1-го відділу управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень Головного слідчого управління, згідно з пунктами 10 та 11 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення № 114. Поновлено позивача на посаді заступника начальника 1-го відділу управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень Головного слідчого управління; стягнуто з МВС України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 9 листопада 2015 року по 23 листопада 2016 року у розмірі 392982,49 грн. Визнано протиправною бездіяльність НП України щодо не вирішення питання про прийняття позивача в органи поліції та зобов'язано відповідача розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_2 на службу до поліції у відповідності до пункту 9 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, МВС України та НП України звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просили рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 15 та 16 травня 2017 року відкрито касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами.

ОСОБА_2 скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційні скарги відповідачів, в яких зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційних скарг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, починаючи з 22 червня 1999 року проходив службу в органах внутрішніх справ на різних посадах, що підтверджується записами у послужному списку.

Наказом УМВС України в Кіровоградській області від 6 листопада 2015 року № 2338 о/с ОСОБА_2, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» Положення № 114 (через скорочення штатів).

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, виходили з того, що МВС України не дотримано процедури звільнення, яка встановлена Положенням № 114, яке не втратило сили та є спеціальним законодавством, що регулює спірні правовідносини. Зокрема, звільненню має передувати процедура атестації працівника, як це передбачено пунктом 47 Положення № 114 та пунктом 1 Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 22 березня 2005 року № 181, з метою встановлення можливості подальшого використання на службі. Враховуючи, встановлений законом порядок прийняття на службу в поліцію та не створення умов його реалізації у строки та порядку, визначених Законом України «Про Національну поліцію», суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про протиправність звільнення позивача за скороченням штатів, як такого, що не виявив бажання проходити службу в органах поліції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 565-XII).

Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема, у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами пункту 64 «г» Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон № 565-ХІІ втратив чинність та вступив у дію Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VІІІ «Про Національну поліцію».

Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в газеті Голос України 6 серпня 2015 року за № 141-142 і набрав чинності 7 листопада 2015 року.

Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17- 18 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» цього Закону набирають чинності з 7 серпня 2015 року.

Згідно пункту 8 розділу XI Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За правилом встановленим пунктом 9 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» обумовлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 проходив службу в МВС України на посаді заступника начальника 1-го відділу управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень Головного слідчого управління.

Наказом МВС України від 6 листопада 2015 року № 1389 «Про затвердження Структури апарату Міністерства внутрішніх справ України» відповідно до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» затверджено Структуру апарату МВС України. В МВС України скорочені всі посади та введено посади державних службовців.

Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв'язку зі скороченням штатів.

Разом з тим, за змістом пункту 64 «г» Положення № 114 звільнення у зв'язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Пунктами 9, 10, 11 розділу XI Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Таким чином, вищезазначені норми Розділу ХІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» та Положення, на які йдеться посилання у оскаржуваному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 не відмовлявся від проходження служби, а навпаки, виявив бажання проходити службу в поліції, подавши відповідну заяву та пройшовши тестування щодо зайняття посади в НП України.

Необхідно зауважити, що Верховний Суд України в постановах від 4 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного наказу МВС України № 2338 о/с від 6 листопада 2015 року щодо звільнення позивача із займаної посади.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційних скаргах не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційних скарг відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Національної поліції України та Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді В.М.Бевзенко

Н.А.Данилевич