Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 серпня 2019 року

Київ

справа №515/714/17

адміністративне провадження №К/9901/16565/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №806/1615/17

за позовом ОСОБА_1 до Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 10 липня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Сивоконь Т.І., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року, постановлену у складі: головуючого судді Крусяна А.В.,суддів: Вербицької Н.В., Джабурія О.В.,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про зобов`язання розглянути звернення ОСОБА_2 щодо надання їй схематичного зображення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства згідно розпорядження Татарбунарської районної ради від 03.12.2004 №555/А - 2004; стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі 190 мінімальних заробітних плат.

Постановою Татарбунарського районного суду Одеської області від 10 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судами встановлено, що 21.04.2017 ОСОБА_2 звернулась до Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області з заявою про надання їй схематичного зображення земельної ділянки.

Проте, відповіді на своє звернення не отримала.

ОСОБА_1 (чоловік ОСОБА_2 ) вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з відсутності порушених прав позивача.

У касаційній скарзі позивач заявив вимогу про скасування ухвалених у справі судових рішень та прийняття нового, про задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідач до суду касаційної інстанції заперечень чи пояснень не подав.

Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (абзац перший пункту 4.1 Рішення).

За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Невід`ємним елементом правовідносин є їхній зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Тому судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Для відновлення порушеного права у зв`язку із вчиненням (допущенням) суб`єктом владних повноважень дій (бездіяльності) особа повинна довести, яким чином відбулося порушення її прав.

Отже, обов`язковою умовою визнання протиправною, у тому числі, бездіяльності суб`єкта владних повноважень є її вчинення у відношенні особи, яка звертається до суду із позовом.

Матеріалами справи підтверджено, що предметом оскарження є бездіяльність відповідача щодо ненадання ОСОБА_2 , яка є дружиною позивача у справі та якій розпорядженням Татарбунарської районної держаної адміністрації Одеської області від 03.12.2004 №555/А-2004 надано згоду на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,2га на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, а тому така бездіяльність, навіть у випадку її наявності, не може стосуватися прав позивача та безпосередньо зачіпати права останнього.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність у позивача безпосередньо порушеного права чи законних інтересів у зв`язку із ненаданням відповідачем відповіді на звернення ОСОБА_2 , оскільки така бездіяльність не породжує у нього права на захист і є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

За змістом частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення, правильно застосувавши норми матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 10 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук ,

Судді Верховного Суду