Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2018 року

Київ

справа №822/192/16

провадження №К/9901/12219/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Бевзенка В.М., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 822/192/16,

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Фінансово-економічного управління командування сухопутних військ Збройних Сил України, Військової частини польова пошта В4673, Військової частини польова пошта В4742 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року (колегія суддів: Ніколайчук М.Є., Салюк П.І., Ковальчук А.М.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року (колегія суддів: Курко О.П., Білоус О.В., Совгира Д.І.),

в с т а н о в и в :

В лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони), Фінансово-економічного управління командування сухопутних військ Збройних Сил України, Військової частини польова пошта В4673 (далі - В/ч ПП В4673), Військової частини польова пошта В4742 (далі - В/ч ПП В4742) з вимогами:

визнати протиправною бездіяльність командування В/ч ПП В4673 та В/ч ПП В4742, що виразилась у невключенні позивача до наказу на виплату додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях за період з 3 лютого 2015 року по 18 лютого 2015 року, які відбувались в передмісті міста Дебальцево Донецької області, а також у ненаправленні на адресу Міноборони, Фінансово-економічного управління командування сухопутних військ Збройних Сил України відомостей щодо вказаного наказу для нарахування та здійснення виплати винагороди військовослужбовцю ОСОБА_1;

зобов'язати Міноборони видати наказ на виплату додаткової винагороди за безпосередню участь позивача у бойових діях за період з 3 лютого 2015 року по 18 лютого 2015 року у передмісті міста Дебальцево Донецької області;

зобов'язати Міноборони, Фінансово-економічне управління командування сухопутних військ Збройних сил України Міноборони, В/ч ПП В4673 та В/ч ПП В4742 здійснити нарахування та виплату винагороди позивачу за безпосередню участь в бойових діях за весь період такої участі з 3 лютого 2015 року по 18 лютого 2015 року відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 24 від 31 січня 2015 року та Наказу Міноборони № 49 від 2 лютого 2015 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що він є військовослужбовцем В/ч ПП В4742 і з 3 вересня 2014 року залучений до участі в антитерористичній операції на території Луганської та Донецької областей.

В період з 3 лютого 2015 року по 18 лютого 2015 року, будучи тимчасово прикомандированим до В/ч ПП В4673, він брав безпосередню участь у бойових діях в районі міста Дебальцево. Позивач зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року № 24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» (далі - Постанова № 24) та Порядку та умов виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженого наказом Міноборони від 2 лютого 2015 року № 49 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» (далі - Порядок № 49) він має право на отримання винагороди за безпосередню участь в бойових діях з 3 лютого 2015 року по 18 лютого 2015 року в розмірі 15000 грн., якої йому не виплатили, у зв'язку з чим він звернувся з цим позовом до суду.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 14 березня 2016 року у задоволенні позову відмовив.

Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 вересня 2016 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він, будучи військовослужбовцем В/ч ПП В4742, був тимчасово відряджений до В/ч ПП В4673, де він протягом усього часу здійснював оборону і брав участь у бойових діях. Зокрема з 3 лютого 2015 року по 18 лютого 2015 року він у складі В/ч ПП В4673 брав участь у бойових діях, які відбувалися у передмісті Дебальцевого. До моменту виводу військовослужбовців Збройних Сил України з «дебальцівського котла» він разом з іншими підрозділами в оточенні незаконних військових формувань т.з. «ДНР» здійснював постійну оборону рубежів згідно з поставленими завданнями командування В/ч ПП В4673, як водій-механік здійснював евакуацію бойової техніки із поля бою під час безпосередньої вогневої атаки з боку противника.

Позивач зазначив, що внаслідок недбалого ставлення командування В/ч ПП В4673 та В/ч ПП В4742 його не включено до переліку осіб, які мають право на отримання винагороди за участь у бойових діях.

Суди, на думку позивача, не в повному обсязі з'ясували обставини цієї справи, позаяк не з'ясованими залишилося суперечливі пояснення керівництва В/ч ПП В4673 та В/ч ПП В4742 щодо того, де насправді проходив службу військовослужбовець ОСОБА_1 Зокрема, В/ч ПП В4673 заперечує наявність офіційних документів про відрядження військовослужбовця ОСОБА_1, тоді як зі змісту пояснень В/ч ПП В4742 висновується, що позивач прибув до складу сил та засобів сектору «С», які беруть безпосередню участь в АТО на території Донецької і Луганської областей, був відряджений до В/ч ПП В4673 і в складі цієї військової частини виїхав в зону АТО, де виконував бойові завдання. Якщо В/ч ПП В4742 надала суду накази по стройовій частині, що підтверджують включення позивача до складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької і Луганської областей, то у В/ч ПП В4673 такі документи засекречені.

Відтак позивач зазначив, що під час судового розгляду суди так і не з'ясували, внаслідок чиєї бездіяльності позивача фактично позбавлено права на отримання додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях.

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30 січня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах. Ухвалою від 31 січня 2018 року суддя-доповідач Касаційного адміністративного суду прийняв її до провадження.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що старший солдат ОСОБА_1 є військовослужбовцем В/ч ПП В 4742 та брав участь в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях з 3 вересня 2014 року по 31 грудня 2014 року та з 10 січня 2015 року по 24 лютого 2015 року.

На адвокатський запит представника позивача від 11 січня 2016 року № 1 Фінансово-економічне управління командування сухопутних військ Збройних сил України Міністерства оборони України надало відповідь, де вказало, що безпосередня участь ОСОБА_1 у бойових діях у лютому 2015 наказом Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України не підтверджена.

Відтак позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду та не довів існування передбачених пунктом 2 розділу 3 Порядку № 49 документів, на підставі яких визначається безпосередня участь позивача в лютому 2015 року у бойових діях. З такою позицією погодився й суд апеляційної інстанції. Мотиви судів ґрунтуються на такому.

Відповідно до витягу з наказу керівника сектору «С» (по стройовій частині) від 12 січня 2015 року № 12, старший солдат ОСОБА_1 як механік-водій гірсько-піхотної роти В/ч ПП В 4742, є таким, який з 10 січня 2015 року прибув до складу сил та засобів сектору «С», які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції (АТО) на території Донецької та Луганської областей, з метою виконання службових (бойових) завдань.

У цьому зв'язку тимчасово виконуючий обов'язки командира В/ч ПП В4742 пояснив, що в зоні АТО позивач виконував бойові завдання на опорному пункті «Комуна» В/ч ПП В4673. Неподалік розташований опорний пункт «Поляна», також В/ч ПП В4673. Свідки, яких позивач зазначив у своєму позові у списках особового складу В/ч ПП В4742 за весь період АТО не було і підтвердити або спростувати участь позивача у бойових зіткненнях з противником у період часу з 3 лютого 2015 року по 18 лютого 2015 року командування В/ч ПП В 4742 не може.

Своєю чергою В/ч ПП В4673 стверджує, що позивач є військовослужбовцем іншої військової частини - В/ч ПП В4742, тому В/ч ПП В 4673 не відомо, чи брав ОСОБА_1 участь у бойових діях, та які документи подавали до штабу АТО щодо підтвердження його участі у бойових діях.

З огляду на суперечливі пояснення представників зазначених військових частин стосовно участі позивача у бойових діях апеляційний суд витребував В/ч ПП В4673 документи, що передбачені пунктом 2 частини другої Розділу 3 Наказу Міноборони № 49 від 2 лютого 2015 року, а саме: бойові накази (бойові розпорядження) командирів В/ч ПП В4673 про безпосередню участь військової частини у заходах, передбачених у пункті 1 частини другої Розділу 3 Наказу Міноборони № 49 від 2 лютого 2015 року; накази командира військової частини (по стройовій частині); журнали бойових дій (журнали ведення оперативної обстановки), книги служби нарядів; бойові донесення (підсумкові, термінові та позатермінові), які підтверджують участь ОСОБА_1 у бойових діях в передмісті м. Дебальцево Донецької області в період часу з 3 лютого 2015 року по 18 лютого 2015 року.

Окрім того, ухвалою від 7 червня 2016 року апеляційний суд доручив Закарпатському окружному адміністративному суду допитати представника В/ч ПП В4673 щодо обставин проходження військової служби ОСОБА_1, його безпосередньої участі в бойових діях під м. Дебальцево, які відбувались в період з 3 лютого 2015 року по 18 лютого 2015 року у складі В/ч ПП В4673.

На підставі протоколу допиту, який надіслав Закарпатський окружний адміністративний суд на виконання вказаного судового доручення, а також інших документів, які надав представник В/ч ПП В4673, апеляційний суд з'ясував, що з 1 лютого 2015 року по 19 лютого 2015 року позивач у відрядженні не перебував, у списки тимчасово присутніх В/ч ПП В4673 зарахований не був, підтвердженням чого, як зазначив цей суд, є офіційний документ - довідка 10 березня 2016 року № 836.

За змістом пояснень представник В/ч ПП В4673, які відтворено в протоколі допиту, докази безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях може надати його військова частина - В/ч ПП В4742.

Щодо документів, які витребував суд, то їх не надали, оскільки, відповідно до довідки № 286 від 25 лютого 2016 року, такі містять інформацію з обмеженим доступом зі ступенем секретності «таємно» та з грифом обмеження доступу «для службового користування».

Отож, з урахуванням того, що позивач не довів існування документів, на підставі яких визначається його безпосередня участь в лютому 2015 року у бойових діях, а представники відповідачів заперечують існування таких документів, суди дійшли висновку про відсутність у позивача права на отримання додаткової винагороди.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком судів, позаяк він поспішний і необґрунтований.

Так, згідно з пунктом 2 Постанови № 24 (яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам виплачуються додаткові винагороди за виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.

Відповідно до пункту 2 Додатку 2 до Постанови № 24 визначено, що додаткова винагорода за безпосередню участь в бойових діях (виплачується особі після видання бойового наказу) в розмірі 1000 грн. на добу.

Згідно з пунктами 1, 2, 4, 5 розділу 2 Порядку № 49, за безпосередню участь у бойових діях після видання бойового наказу військовослужбовцям військових частин виплачується додаткова винагорода в розмірі 1000 гривень за кожну добу такої участі.

Безпосередня участь у бойових діях визначається в разі:

виконання військовою частиною бойових завдань в умовах безпосереднього зіткнення (взаємного вогневого контакту) з противником;

виконання завдань ракетними військами та артилерією з вогневого ураження противника;

ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки на території противника (території між позиціями військ противника та своїх військ) або в умовах безпосереднього зіткнення (взаємного вогневого контакту) з противником;

контррозвідувального забезпечення військових формувань та правоохоронних органів у районі АТО в умовах безпосереднього зіткнення (взаємного вогневого контакту) з противником.

Також додаткова винагорода за безпосередню участь у бойових діях виплачується за ті дні, коли військовослужбовці у районі ведення бойових дій (районі АТО) беруть участь у:

здійсненні польотів у зоні ураження зенітними ракетними комплексами (зенітно-артилерійськими комплексами) противника ближньої дії (до 10 км) в умовах: використання в польоті озброєння та обладнання повітряного судна для ураження наземних (морських), повітряних цілей або вирішення інших бойових і спеціальних завдань (коригування вогню артилерії з вертольотів, цілеспрямування, наведення пошуково-рятувальних сил і засобів, рятування (евакуація) особового складу, виконання протичовнових завдань, десантування, ведення повітряної і радіаційної розвідок, фотографування, застосування засобів радіоелектронної боротьби, перевезення військ, бойової техніки і вантажів, визначення умов десантування, забезпечення управління військами та ретрансляції);

веденні повітряного, морського бою.

Безпосередня участь у бойових діях визначається на підставі:

бойового наказу (бойового розпорядження) командира військової частини;

журналу бойових дій (журналу ведення оперативної обстановки), книги служби нарядів;

книги прикордонної служби підрозділу охорони державного кордону;

рапорту (донесення) командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з числа доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях. До рапорту долучаються підписані командиром військової частини (начальником штабу сектору, командиром підрозділу) списки особового складу конкретних підрозділів, які брали безпосередню участь у бойових діях, із зазначенням посади, військового звання, прізвища та ініціалів, строку участі кожного військовослужбовця, який брав безпосередню участь у бойових діях. Кожен аркуш списків завіряється підписом командира військової частини (начальника штабу сектору, командира підрозділу безпосереднього підпорядкування) та гербовою печаткою;

бойового донесення (підсумкового, термінового та позатермінового).

Документи про безпосередню участь у бойових діях подаються командирами військових частин за підпорядкованістю до органу військового управління (штабу АТО).

Орган військового управління (штаб АТО) розглядає документи, зазначені в пункті 2 цієї глави, та видає розпорядчий документ (наказ) щодо підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях із зазначенням кожного військовослужбовця та конкретних днів його участі у бойових діях, за які передбачено отримання додаткової винагороди.

На підставі отриманого розпорядчого документа (наказу) органу військового управління (штабу АТО) щодо підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях військовою частиною за місцем проходження служби військовослужбовця (на час участі в бойових діях) видається наказ про виплату додаткової винагороди.

Суди з'ясували, що у період, зокрема, з 10 січня 2015 року по 24 лютого 2015 року позивач брав безпосередню участь в антитерористичній операції в Донецькій і Луганській областях у складі сил сектору «С».

Судячи з описаних обставин справи, керівництво В/ч ПП В4742 відрядило свого військовослужбовця ОСОБА_1 до військової частини В/ч ПП В4673, на підтвердження чого вказує на наказ керівника сектору «С» (по стройовій частині) від 12 січня 2015 року № 12, тоді як керівництво В/ч ПП В4673 заперечує цей факт, однак надати витребувані судом апеляційної інстанції документи (відповідно до переліку, зазначеного у пункті 2 підрозділу 2 розділу ІІІ Порядку № 49) відмовилося з тих мотивів, що доступ до них обмежено під грифом таємності.

Оскільки В/ч ПП В4673 заперечує наявність офіційних документів, які б засвідчували, що ОСОБА_1 брав участь у бойових діях поблизу Дебальцевого в складі цієї військової частини (зокрема, що його відрядили у В/ч ПП В4673), відповідно керівництво цієї військової частини не включило його у список особового складу, яким належить виплатити додаткову винагороду відповідно до Порядку № 49.

В/ч ПП В4742 не включило позивача в список особового складу з огляду на те, що він перебував у розпорядженні В/ч ПП В4673.

Суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що відсутні документи, на підставі яких, відповідно до пункту 2 підрозділу 2 розділу ІІІ Порядку № 49, можна встановити безпосередню участь позивача у бойових діях в період з 3 по 18 лютого 2015 року в районі м. Дебальцево.

Однак, з огляду на встановлені в цій справі обставини, відсутність таких документів не заперечує того, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях у складі сил сектору «С» на території Донецької і Луганської областей, зокрема у період з 3 по 18 лютого 2015 року поблизу м. Дебальцево.

Як відомо, у цей період відбулася одна із найтрагічніших подій за час збройного конфлікту на сході України, відома під назвою «Дебальцівський котел».

Якщо особовий склад В/ч ПП В4673, з огляду на дислокацію опорних пунктів цієї частини і поставлених перед нею завдань, брав участь у бойових діях та виконанні бойових завдань в м. Дебальцево, суди мали б з'ясувати чи міг позивач, якщо його, за даними В/ч ПП В4742 відрядили до В/ч ПП В4673 і він дійсно прибув у її розпорядження, не бути задіяним до цієї операції, відтак які причини його відсутності у списках особового складу цієї військової частини (В/ч ПП В4673).

Колегія суддів не може погодитися з тим, що довідка № 10 від 10 березня 2016 року про те, що позивач у період з 1 по 19 лютого 2015 року не перебував у відрядженні до В/ч ПП В4673, за наявності інших доказів, зокрема наказів керівника сектору «С» по особовому складу, за якими позивач залучений до безпосереднього виконання бойових завдань в АТО на території Донецької і Луганської областей, є достатнім свідченням того, що позивач не брав участі у бойових діях протягом вказаного періоду. Суди не дослідили усіх наявних в цій справі доказів й не надали їм належної оцінки в сукупності і взаємозв'язку, у зв'язку з чим дійшли до поспішного висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів також звертає увагу, що причиною того, що позивачу не виплатили додаткової винагороди є не стільки те, що відсутні документи, на підставі яких визначається безпосередня участь у бойових діях (хоча такі повинні бути), скільки не визнання, зокрема, В/ч ПП В4673 самого факту участі позивача у бойових діях в м. Дебальцево у лютому 2015 року у складі особового складу цієї військової частини. Суди при розгляд цієї справи не надали правової оцінки суперечливим поясненням представників обох військових частин з цього приводу, зокрема не зазначили причин врахування одних пояснень і неврахування інших.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 353 КАС справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлені в цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді В.М. Бевзенко

Т.Г. Стрелець