Історія справи

Постанова КАС ВП від 19.12.2023 року у справі №380/8020/22
Постанова КАС ВП від 19.12.2023 року у справі №380/8020/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 380/8020/22

адміністративне провадження № К/990/33730/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 380/8020/22

за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, начальника юридичного департаменту Державної казначейської служби України Бойка Володимира Богдановича про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2022 року (суддя - Лунь З.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року (головуючий суддя - Кушнерик М.П., судді: Курилець А.Р., Мікула О.І.)

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (Казначейська служба, відповідач), начальника юридичного департаменту Державної казначейської служби України Бойка Володимира Богдановича (начальник юридичного департаменту Бойко В.Б., відповідач 2) у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Казначейської служби щодо нарахування компенсації за невиконання у встановлений законом тримісячний строк, виданого Шевченківським районним судом м. Львова 14 лютого 2020 року, виконавчого листа у справі № 466/2383/19;

- визнати протиправними дії начальника юридичного департаменту Бойка В.Б. щодо безпідставної відмови у нарахуванні компенсації, після його звернення 02 серпня 2021 року про виплату відшкодування;

- зобов`язати Казначейську службу, за порушення у період з 10 червня 2020 року по 14 липня 2021 року, строку перерахування коштів по виконавчому листу у справі № 466/2383/19 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію на його особистий рахунок, що знаходиться в Першому українському міжнародному банку.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у зв`язку із порушенням строку виконання (майже на рік) судового рішення у справі № 466/2383/19 про стягнення моральної шкоди відповідно до Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (Закон № 266/94-ВР) він має право на компенсацію, відповідно до вимог статті 5 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (Закон № 4901-VI).

На думку позивача відповідач 2 допустив незаконну бездіяльність нездійснивши виплату такої компенсації після його звернення із заявою. У зв`язку з цим, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 31 липня 2019 року у справі № 466/2383/19, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року, позов ОСОБА_1 до Казначейської служби та Прокуратури Волинської області задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 625 950, 00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури.

На виконання вказаного рішення суду 14 лютого 2020 року видано виконавчий лист, який позивачем пред`явлено до виконання в Казначейську службу.

Лише в липні наступного року на виконання вищезазначеного рішення суду у справі № 466/2383/19 здійснено безспірне списання коштів для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної стягувачу незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду у сумі 625 950,00 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача від 14 липня 2021 року.

У зв`язку з порушенням встановленого законом строку виконання рішення у справі № 466/2383/19 (прострочення виплати на 13 місяців) позивач звернувся до Казначейської служби із заявою (02 серпня 2021 року) про нарахування та виплату компенсації передбаченої статтею 5 Закону № 4901-VI.

Листом від 02 серпня 2021 року Казначейська служба повідомила про те, що відповідно до Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником, за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Рішення суду у справі № 466/2383/19 передбачає списання коштів з Державного бюджету України. Казначейська служба, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, є виконавцем даного рішення. Таким чином, дія вказаного Закону не поширюється на рішення суду про відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність досудового розслідування, органу прокуратури або суду, а нарахування трьох відсотків річних компенсації за порушення строку перерахування коштів за програмою КПКВК 3304030 законодавством не передбачено.

Не погоджуючись з бездіяльністю Казначейської служби щодо невиплати компенсації, позивач звернувся до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Казначейської служби та зобов`язано її нарахувати та виплатити позивачу компенсацію у розмірі трьох відсотків річних за порушення строку (з 10 червня 2020 року по 14 липня 2021 року) перерахунку коштів по виконавчому листу в справі №466/2383/19. Визнано протиправними дії начальника юридичного департаменту Бойка В.Б. щодо відмови у нарахуванні компенсації після його звернення із відповідною заявою. Стягнуто на користь позивача сплачений ним судовий збір.

За висновком суду першої інстанції законодавством чітко визначений обов`язок казначейства нараховувати і виплачувати стягувачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми в разі неперерахування протягом трьох місяців коштів за рішенням суду.

З огляду на те, що відповідачем допущено порушення термінів виконання рішення суду, Львівський окружний адміністративний суд дійшов висновків, що наявні усі підстави для зобов`язання Казначейської служби нарахувати і виплатити позивачу компенсацію за період порушення строку перерахунку коштів по виконавчому листі у справі № 466/2383/19.

Суд першої інстанції зазначив, що стягнення коштів з боржника державного органу та зобов`язання державного органу виплатити кошти стягувачу, - за своєю правовою природою є тотожними поняттями. І в тому, і в іншому випадку державний орган зобов`язаний перерахувати кошти особі, на користь якої прийнято судове рішення. І в тому, і в іншому випадку судове рішення є виконаним, коли особа отримала присуджені їй кошти. І в тому, і в іншому випадку невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення має однакові наслідки: особа не отримує або несвоєчасно отримує належні їй грошові кошти. Відтак і наслідки від невиконання або несвоєчасного виконання судового рішення для боржника мають бути однаковими.

Цей суд зауважив, що відповідь директора юридичного управління Бойка В.Б. про те, що нарахування і виплата компенсації за списання належних стягувачу коштів бюджетною програмою та законодавством не передбачено, є протиправною.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 31 жовтня 2022 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Зокрема зауважив, що відповідач помилково вважає, що положення Закону № 4901-VI стосовно виплати компенсації поширюються виключно на випадки несвоєчасного виконання судових рішень про стягнення коштів з визначеного кола суб`єктів (зокрема, державних органів), а не з держави (державного бюджету).

Ураховуючи, що у вказаному виконавчому документі боржником було вказано - Державну казначейську службу України, яка є державним органом та здійснює функцію казначейського обслуговування бюджетних коштів, суд апеляційної інстанції погодився з тим, що компенсація передбачена статтею 5 Закону № 4901-VI обумовлюється фактом пропуску тримісячного строку для виплати коштів відповідно до судового рішення, ухваленого на підставі Закону № 266/94-ВР.

При вирішенні спірного питання цей суд звернув увагу, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на чинному законодавстві, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, а тому відсутність коштів не може бути причиною невиконання органами державної влади своїх зобов`язань. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 13 березня 2020 року в справі №804/4151/15.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Казначейська служба подала касаційну скаргу, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Як на підставу оскарження рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідач послався на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).

На обґрунтування цієї підстави скаржник зазначає, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій застосували частину четверту статті 3 та частини першу, другу статті 5 Закону № 4901-VI у системному зв`язку з положеннями Закону № 266/94-ВР - без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №826/17656/16.

Подібного висновку, як зазначає скаржник, також дійшов Верховний Суд і у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №804/2076/17.

Касаційна скарга, як указує скаржник, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки Верховний Суд сформулював правову позицію щодо неможливості поширення дії норм Закону № 4901-VI на випадки виконання судового рішення, ухваленого на підставі Закону № 266/94-ВР, водночас суд апеляційної інстанції проігнорував позицію суду касаційної інстанції.

На думку скаржника, виконання судового рішення про стягнення моральної шкоди, яке має здійснюватися за Законом № 266/94-ВР органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування, прокуратури і суду, в яких Казначейська служба є кореспондентським рахунком. У такому випадку, бездіяльність Казначейської служби має місце, коли асигнування (органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду) були, а Казначейська служба їх не списала і лише тоді застосовуються механізми визначені Законом № 4901-VI. На думку скаржника, у даному випадку він може відповідати лише тоді, коли є причинно-наслідковий зв`язок у його діях при виконанні рішення суду у справі № 466/2383/19.

Верховний Суд ухвалою від 10 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року зупинено виконання оскаржуваних рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Після зупинення (25 квітня 2023 року) відповідно до приписів статті 236 КАС України, та поновлення (25 жовтня 2023 року), провадження у справі №380/8020/22, її розгляд продовжено зі стадії, на якій його було зупиненно.

Нормативне регулювання

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 1 Закону № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

За змістом частини першої статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою КМУ від 03 серпня 2011 року № 845.

Відповідно до пункту 35 Порядку № 845 (розділ «Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам») Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):

1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;

2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності;

4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні;

5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Згідно з пунктами 38, 39 Порядку № 845 (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету.

Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.

Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку.

Відповідно до пункту 47 (розділ «Безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів») безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих:

1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника;

2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

Згідно з пунктом 48 Порядку № 845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

Згідно з пунктом 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується:

Казначейством, якщо боржником є державний орган;

державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.

Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги ДКС та виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, виходить із такого.

Частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України компенсації, передбаченої статтею 5 Закону № 4901-VI, у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про відшкодування на користь фізичної особи моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність (органу досудового розслідування, прокуратури і суду) за Законом № 266/94-ВР (шляхом списання з рахунку ГУ ДКС України у місті Києві).

Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли висновку про наявність підстав для виплати ОСОБА_1 такої компенсації у зв`язку з тим, що ДКС несвоєчасно, не у тримісячний строк, як того вимагає Закон № 4901-VI, виконало рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 липня 2019 року у справі № 466/2383/19 про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР.

ДКС України у доводах касаційної скарги стверджує, що така позиція судів не відповідає висновку щодо застосування частини першої статті 5 Закону № 4901-VI та Закону № 266/94-ВР у подібних правовідносинах, викладеному в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16.

У зазначеній постанові Суд вказав, що сфера правового регулювання Закону № 4901-VI не стосується (не охоплює) правовідносин щодо відшкодування державою шкоди у випадках, визначених статтею 1 Закону № 266/94-ВР. У цьому випадку, зобов`язання держави щодо відшкодування шкоди у випадках, визначених Законом № 266/94-ВР, не слід ототожнювати із зобов`язаннями державних органів за судовим рішенням (про стягнення коштів). Зокрема, констатував, що нарахування і виплату компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення (понад три місяці) про стягнення коштів, боржником за яким є, зокрема, державний орган передбачає Закон № 4901-VI (стаття 5). Закон № 266/94-ВР такого обов`язку ДКС не встановлює. Тож оскільки в обох законодавчих актів різна сфера правового регулювання, застосовувати до спірних правовідносин положення статті 5 Закону № 4901-VІ як підстави для стягнення на користь позивача компенсації, є помилковим. Також Суд виснував, що передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання у виді інфляційних нарахувань і компенсації в розмірі трьох відсотків річних може виникати тільки у договірних правовідносинах і не стосується правовідносин, що виникають у зв`язку із заподіянням шкоди та її подальшого відшкодування.

Між тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21, відступаючи від висновку щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України у правовідносинах, що виникли у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про стягнення моральної шкоди за Законом № 266/94-ВР, сформульованого у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16, зазначила, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми .

Частина перша статті 5 Закону № 4901-VI не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що особа, на користь якої ухвалено судове рішення про відшкодування державою моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР, має право на нарахування та виплату компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення (понад три місяці) відповідно до статті 5 Закону № 4901-VI. Тобто, на спірні правовідносини поширюються гарантії держави щодо виконання судових рішень відповідно до статті 2 Закону № 4901-VI.

У силу приписів пункту 1 частини другої статті 45 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Оскільки питання застосування частини першої статті 5 Закону № 4901-VI та Закону № 266/94-ВР у подібних правовідносинах вже вирішено Великою Палатою Верховного Суду, то під час розгляду цієї справи підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, висловлені саме у складі Великої Палати.

Зазначене також узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17.

Тому, немає підстав для застосування висновків з цього правового питання, сформульованих у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16.

Суди попередніх інстанцій при розгляді цього спору установили, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 31 липня 2019 року у справі № 466/2383/19, зобов`язано Державну казначейську службу України за рахунок коштів Державного бюджету України, здійснити на користь позивача виплату у розмірі 625 950,00 грн у відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури.

Суди, з урахуванням дати надходження до Державної казначейської служби України документів та відомостей, необхідних для перерахування коштів - 10 березня 2020 року, дати закінчення встановленого законом строку для перерахування коштів - 10 червня 2020 року та дати перерахування коштів стягувачу - 14 липня 2021 року, дійшли правильного висновку, що строк прострочення платежу становить 13 місяців.

Отже, суди попередніх інстанцій при розгляді цього спору дійшли обґрунтованих висновків, що законодавством (Закону № 4901-VI) чітко визначений обов`язок казначейства нараховувати і виплачувати стягувачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми в разі неперерахування протягом трьох місяців коштів за рішенням суду.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем термінів виконання рішення суду, а отже і про наявність усіх підстав для зобов`язання Державної казначейської служби України нарахувати і виплатити позивачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних за період з 10 червня 2020 року по 14 липня 2021 року за порушення строку перерахунку коштів по виконавчому листі у справі № 466/2383/19.

Висновки судів у цій справі про те, що за рішеннями які виконуються на підставі Закону № 266/94-ВР стягувач має право на компенсацію трьох відсотків річних, що передбачені Законом № 4901-VI, у разі невиконання рішення у тримісячний строк узгоджуються із висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року в справі №686/7081/21.

Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та не знайшли свого підтвердження, під час касаційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, переглянуті судом касаційної інстанції в передбачених статтею 341 КАС України межах, ухвалені з додержанням норм матеріального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат та зупинення виконання судових рішень

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року у справі № 380/8020/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк