Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.11.2019 року у справі №800/422/16
Постанова ВАСУ від 14.03.2017 року у справі №800/422/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа №800/422/16

адміністративне провадження №А/9901/82/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О. П.,

судді - Єзеров А. А., Кравчук В. М.,

секретар судового засідання - Іванова Н. П.,

за участю: позивача, представника позивача та представника відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Вищої ради правосуддя про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 14.03.2017р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, -

встановив:

У серпні 2016р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 20.07.2016р. про внесення подання Президенту України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що дисциплінарну справу відкрито за заявою неуповноваженої особи, а рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності прийняте за межами передбаченого законом строку.

Крім того, посилалась на те, що висновки відповідача про порушення нею присяги судді є необгрунтовними, а застосування найсуворішого виду дисциплінарного стягнення без наявності необхідних підстав є неприпустимим.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 14.03.2017р. позов задоволено.

Визнано нечинним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 20.07.2016 року про внесення подання Президенту України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Вища рада правосуддя звернулась з заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від
14.03.2017р. з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017р. ), а саме - порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених ст. 171-1 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду України від 07.04.2017р. відкрито провадження за заявою Вищої ради правосуддя про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 14.03.2017р.

З 15.12.2017р. набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 3.10.2017р. №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (Розділи 1-3)" (далі - ~law21~), та почав роботу Верховний Суд.

За приписами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Водночас відповідно до пункту 1 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (у редакції ~law22~) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Отже, розгляд Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду заяв про перегляд Верховним Судом України судових рішень здійснюється за правилами КАС України, які були чинними до 15.12.2017р., тобто до внесення ~law23~ змін до КАС України.

У заяві про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 237 КАС України, Вища рада правосуддя просить постанову Вищого адміністративного суду України від 14.03.2017р. скасувати, та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1.

В обгрунтування заяви посилається на те, що приймаючи оскаржуване рішення Вища рада юстиції жодним чином не втручалась у здійснення правосуддя та процес прийняття рішення, не здійснювала перегляд судового рішення та не надавала йому оцінку на предмет правомірності. Оцінка була надана лише діям судді при розгляді справи щодо дотримання присяги, зокрема вимог щодо своєчасного, справедливого, безстороннього, неупередженого, незалежного розгляду і вирішення справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Посилалась на те, що приймаючи рішення про внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги, Вища рада юстиції діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, рішення прийняте з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано Вищій раді юстиції, обгрунтовано, з врахуванням всіх обставин, що мали значення для його прийняття, безсторонньо, добросовісно, розсудливо.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх в судовому засіданні позивача, її представника та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені у заяві доводи, Суд приходить до висновку, що заява задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Вищим адміністративним судом України в ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1. Указом Президента України від 03.02.2010р. №99/2010 призначена суддею Шевченківського районного суду міста Києва.

21.01.2014р. до Шевченківського районного суду міста Києва надійшло клопотання слідчого СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві Мазурова М. А. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_2, яке в порядку автоматизованого розподілу було передано на розгляд слідчому судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1.

Ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 від 21.01.2014р. щодо ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 58 днів з моменту прийняття ухвали.

08.12.2014р. до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції надійшла заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О. В. від 05.12.2014р. про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1. відповідно до Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні".

У вказаній заяві зазначено, що суддя ОСОБА_1. обрала запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо особи - учасника масових акцій протесту в період з
21.11.2013 року до дня набрання чинності Законом України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні".

Відповідно до частини 5 статті 2 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції вказана заява передана члену Вищої ради юстиції ОСОБА_4 для проведення перевірки.

За наслідками проведеної перевірки, з урахуванням висновку дисциплінарної секції ухвалою Вищої ради юстиції від 09.06.2016р. відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1

Дисциплінарна секція Вищої ради юстиції 22.06.2016р. дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги.

Рішенням Вищої ради юстиції від 20.07.2016р. №1520/0/15-16 вирішено внести подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.

При винесенні вказаного рішення ВРЮ виходила з того, що в ухвалі слідчого судді ОСОБА_1 від 21.01.2014р. не зазначено ні формулювання підозри, ні мотивованого висновку про її обґрунтованість. Також в ухвалі не міститься мотивованого висновку про наявність ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, а також про неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, вказаним у клопотанні.

На підставі викладеного Вища рада юстиції дійшла висновку, що допущені суддею ОСОБА_1 порушення закону є умисними, порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності й неупередженості, сумлінності виконання нею своїх обов'язків і принижують авторитет судової влади та є порушенням присяги, а отже - підставою для внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.

Не погоджуючись із таким рішенням Вищої ради юстиції, ОСОБА_1 оскаржила його до суду.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що відповідачем не доведено наявності обставин і фактів, які б свідчили про те, що дії судді ОСОБА_1 порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Суд виходив з того, що Вища рада юстиції не визначила всіх ознак складу порушення присяги, зокрема у чому полягали дії судді, які можуть викликати сумнів у його неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Крім того, з огляду на положення статті 94 КПК України, суд виходив з того, що розглядаючи справу, суддя наділений певною свободою та повноваженнями щодо неупередженого встановлення та з'ясування обставин та власного розуміння фактів.

Тлумачення закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості, а обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також суд виходив з того, що органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення. Перевірка такого рішення будь-яким суб'єктом владних повноважень в іншому порядку законодавством не передбачена, а тому є такою, що здійснена з порушенням приписів частини 2 статті 19 Конституції України.

Суд виходив з того, що оскаржуване рішення Вища рада юстиції обґрунтовувала висновками про порушення закону суддею Волокітівною Н. Б. під час постановлення ухвали щодо вирішення питання про застосування запобіжного заходу, однак встановлення таких порушень не віднесено до компетенції відповідача. При цьому, будь-яких інший дій судді, які можуть свідчити про порушення присяги судді, відповідачем не встановлено.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що встановлені фактичні обставини свідчать про те, що Вища рада юстиції діяла при прийнятті оскаржуваного рішення не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України; не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; не пропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому рішення Вищої ради юстиції є протиправним і підлягає скасуванню.

З такими висновками Вищого адміністративного суду України колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи, а мотиви та доводи наведені в заяві про перегляд висновки суду не спростовують і є безпідставними з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Діяння, кваліфіковані ВРЮ як порушення присяги, були вчинені позивачем у січні 2014 році.

Відповідно до пункту 4 статті 54 Закону України "Про Вищу раду юстиції" (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що суддя зобов'язаний додержуватися присяги судді.

Згідно з пункту 4 статті 54 Закону України "Про Вищу раду юстиції", особа, вперше призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді такого змісту: "Я, (ім'я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади".

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 126 Конституції України, у редакції, що діяла на той час, суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Відповідно до частини 2 статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) порушенням суддею присяги визнавалось:

вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції";

умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Із змісту оскаржуваного рішення відповідача вбачається, що дії позивача кваліфіковано як такі, що порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності та неупередженості.

На думку відповідача, такі дії проявились у допущених позивачем порушеннях норм Кримінального процесуального кодексу України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини під час розгляду клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу особі, яка була учасником масових акцій протесту у період з 21.11.2013р. до дня набрання чинності Законом України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні".

Зокрема, Вища рада юстиції в своєму рішенні зазначила, що в ухвалі слідчого судді ОСОБА_1 від 21.01.2014р. не зазначено ні формулювання підозри, ні мотивованого висновку про її обґрунтованість. Також в ухвалі не міститься мотивованого висновку про наявність ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, а також про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, вказаним у клопотанні.

За своїм змістом такі порушення належать до процесуальних, однак фактів умисного порушення позивачем норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків відповідачем встановлено не було.

Інших обставин і фактів, які б викликали сумнів у об'єктивності позивача, свідчили про несумлінне виконання нею своїх службових обов'язків та приниження авторитету судової влади, крім порушень норм процесуального права, в ході розгляду дисциплінарної справи встановлено не було і в оскаржуваному рішенні не зазначено.

В свою чергу, підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ухвалено рішення, повинні стосуватися виключно дій судді, а не оцінки змісту прийнятого ним судового рішення.

Суд зважає, що Вища рада юстиції, вирішуючи питання про порушення суддею присяги, не може не аналізувати судового рішення. Однак зміст рішення не може бути підставою для висновку про порушення присяги. Такий висновок Вища рада юстиції може зробити аналізуючи дії судді під час його ухвалення, оскільки порушенням присяги є вчинення саме дій, що порочать звання судді (ч. 2 ст. 32 Закону України "Про Вишу раду юстиції"), а не ухвалення судових рішень, які дисциплінарний орган вважає незаконними.

Відповідно до статті 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, за що статтею 88 цього ж закону передбачено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

В ході розгляду справи встановлено, що розгляд клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу ОСОБА_2 проводився за участю підозрюваного та його захисників у відкритому судовому засіданні, учасникам процесу була забезпечена можливість надати суду свої пояснення та докази, а також реалізувати інші, передбачені законом процесуальні права. Із змісту прийнятого судового рішення вбачається, що суддею було враховано тяжкість злочину та покарання, яке за нього передбачене, дані про особу, наявність відповідних ризиків, неможливість застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів.

Вищим адміністративним судом України в ході розгляду справи встановлено, що відповідно до нотаріально завіреної заяви ОСОБА_2 від 26.12.2016р. останній пояснював суду, що у разі залишення на свободі, звичайно, приєднався б до боротьби проти тодішньої влади, в зв'язку з чим, на думку суду, слідчий суддя ОСОБА_1 цілком обґрунтовано могла взяти до уваги такі наміри ОСОБА_2 як такі, що несуть ризики вчинення правопорушень.

Крім того, із змісту дослідженого судом звукозапису встановлено, що питання обгрунтованості підозри, наявності відповідних ризиків, можливості обрання більш м'якого запобіжного заходу було предметом дослідження під час розгляду подання про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_2, а тому відсутність в судовому рішенні достатніх обгрунтувань щодо цих процесуальних питань не свідчить, що такі питання не були предметом дослідження в судовому засіданні і не враховані судом під час прийняття рішення.

При цьому, ухвалу слідчого судді ні Лоза А. С. ні його адвокат до суду апеляційної інстанції не оскаржували, таке рішення в апеляційному порядку не переглядалось і на даний час рішення не скасоване.

Таким чином, та обставина, що підсудним особисто та/або його захисниками дії слідчого судді ОСОБА_1 були сприйняті як незаконні, свавільні та несправедливі, не підтверджена жодним доказом у дисциплінарній справі.

Крім того, після набрання чинності Законом України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" підозрюваний ОСОБА_2 та його захисники не подавали заяви до ТСК в порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні".

Суд зазначає, що звільнення за порушення присяги є найсуворішою санкцією відповідальності судді. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли суддя скоїв проступок, який порочить звання судді, тобто підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету суду та унеможливлює подальше виконання суддею своїх обов'язків. Дії, що "порочать" звання судді - це діяння, несумісне з посадою судді.

Саме лише порушення норм процесуального права не може вважатися діянням, що порочить звання судді, порушує присягу чи є несумісним з посадою судді. Інший підхід призвів би до того, що будь-яке процесуальне порушення судді, за бажанням могло бути розтлумачене дисциплінарним органом як достатня фактична підстава для обвинувачення у порушенні присяги та призвести до звільнення його з посади. Це б звело нанівець гарантії незалежності суду.

В цьому контексті загальні висновки Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України", висловлені щодо нечіткості поняття "порушення присяги", застосовні і до діяння, що "порочить" звання судді.

Суд звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні не мотивовано, чому дії судді ОСОБА_1 слід кваліфікувати саме як порушення присяги, а не як дисциплінарне правопорушення, а також чому її дії порочать звання судді.

Проаналізувавши зміст оскаржуваного рішення Вищої ради юстиції та інші матеріали дисциплінарної справи, Суд дійшов висновку, що характер допущених суддею ОСОБА_1. процесуальних порушень не має ознак істотного дисциплінарного проступку, який за своєю тяжкістю відповідав би порушенню присяги судді, а містить ознаки дисциплінарного проступку, який на час його вчинення міг би кваліфікуватися за ~law36~ як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, зокрема ненаведення достатніх мотивів ухваленого судового рішення.

Такі ж підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності передбачено й пунктом "а" ~law37~ у редакції Закону України від 12.02.2015р. №192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" та пунктом "а" ~law39~ у чинній редакції.

В цілому ж доводи заяви про перегляд збігаються з доводами заперечень проти позову і їм надано оцінку за наслідками розгляду справи, а посилання на порушення норм матеріального та процесуального права щодо законності та обгрунтованості судового рішення не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що передбачені законом підстави для прийняття рішення про внесення подання про звільнення позивача за порушення присяги судді відсутні, а тому висновок Вищого адміністративного суду України про наявність підстав для задоволення позовних вимог є обґрунтованим, а заява Вищої ради правосуддя такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII) та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017р. ), Суд -

постановив:

У задоволенні заяви Вищої ради правосуддя про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 14.03.2017р. у справі №800/422/16 - відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Стародуб

А. А. Єзеров

В. М. Кравчук