Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.06.2018 року у справі №819/1596/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2018 року

Київ

справа №819/1596/16

адміністративне провадження №К/9901/33115/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2017 (головуючий суддя - Большакова О.О., судді - Макарик В.Я., Гуляк В.В.) у справі № 819/1596/16 за позовом ОСОБА_2 до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - Тернопільська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 30.06.2016 № 82232-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб в загальній сумі 137302,40 грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.01.2017 позов задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2017 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В доводах касаційної скарги ОСОБА_2, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права та зазначає, що згідно статті 17 Закону України «Про оренду землі», об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Саме з цього моменту згідно пункту 288.3 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України) спірна земельна ділянка мала б стати об'єктом оподаткування. Разом з тим, позивач вказує, що станом на день прийняття спірного податкового повідомлення-рішення договір оренди земельної ділянки від 01.02.2016 не пройшов державної реєстрації.

Також позивач звертає увагу, що про дату розгляду справи в суді апеляційної інстанції його повідомлено не було, в зв'язку з чим він був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні.

Відповідач не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень на касаційну скаргу.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, відповідно до договору купівлі-продажу від 31.07.2013 позивач набув у власність будівлі і споруди Великобірківського заводу продтоварів загальною площею 6747,3 кв.м, що знаходиться на земельній ділянці для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості площею 4,01 га кадастровий номер НОМЕР_1.

Рішенням третьої сесії сьомого скликання Чернелево-Руської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області №31 «Про надання дозволу на укладення договору оренди земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємства переробної, машинобудівної та іншої промисловості за адресою с. Ченелів-Руський» вирішено передати ОСОБА_2 земельну ділянку площею 4,0100 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємства переробної, машинобудівної та іншої промисловості (обслуговування приміщень) за адресою: АДРЕСА_1

01.02.2016 між позивачем та Чернелево-Руською сільською радою укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,0100 га терміном на 10 років з 01.02.2016 по 01.02.2026, складено нормативну грошову оцінку земельної ділянки, кадастровий план та акт прийому-передачі земельних ділянок.

Однак цей договір не був зареєстрований у встановленому законом порядку.

28.03.2016 Чернелево-Руська сільська рада направила на адресу Тернопільської ОДПІ лист про несплату орендної плати за землю згідно договору оренди земельної ділянки від 01.02.2016.

30.06.2016 Тернопільською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 82232-1305, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб в сумі 137302,40 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», виникають з моменту такої реєстрації. Оскільки договір оренди земельної ділянки від 01.02.2016 не пройшов державної реєстрації права оренди, то у позивача не виникло обов'язку зі сплати земельного податку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач, набувши право власності на обєкт нерухомості, отримав у користування і земельну ділянку, на якій цей об'єкт розташований, а тому саме на ньому лежить обов'язок сплати земельного податку безвідносно до виконання обовязку щодо реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Надаючи оцінку обставинам у справі Верховний Суд виходить з наступного.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХII ПК України.

Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За положеннями пункту 287.7 статті 287 ПК України, у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно пункту 288.1. статті 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (пункт 288.2. статті 288 ПК України).

Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (пункт 288.3. статті 288.3 ПК України).

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (пункт 288.4. статті 288 ПК України).

Аналіз положень зазначених норм податкового законодавства свідчить про те, що землекористувач у разі отримання в оренду земельної ділянки (у межах населених пунктів) має сплачувати орендну плату за неї, яка обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки, який, у свою чергу, є підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, в розмірі та на умовах, визначених таким договором. При цьому умови щодо обов'язкової державної реєстрації такого договору оренди ПК України не передбачено.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що ОСОБА_2 є власником нежитлових приміщень, земельна ділянка під якими надана останньому у користування на підставі договору оренди земельної ділянки від 01.02.2016.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати укладення договору оренди земельної ділянки.

Посилання ОСОБА_2 на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що полягає у неповідомленні позивача про розгляд справи суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

Згідно повістки про виклик до суду в адміністративній справі та довідки від 27.04.2017 (а.с. 83, 87 відповідно) ОСОБА_2 належним чином повідомлявся про дату розгляду справи судом апеляційної інстанції. Проте, як видно з повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 85), позивач до відділення поштового зв'язку за отриманням повістки про виклик до суду не з'являвся.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права і дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 30.06.2016 № 82232-1305.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки апеляційного суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для його перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду