Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2018 року

Київ

справа №816/1920/17

адміністративне провадження №К/9901/25300/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа: Селянське (фермерське) господарство «Агросвіт» про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду в складі судді Сич С.С. від 16 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Донець Л.О., Бенедик А.П., Мельнікової Л.В. від 29 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), третя особа - Селянське (фермерське) господарство «Агросвіт» (далі - С(Ф)Г «Агросвіт»), у якому просив:

- визнати протиправною відмову у затвердженні проекту щодо відведення земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) земель сільськогосподарського призначення державної власності для передачі у власність ОСОБА_2 - члену С(Ф)Г «Агросвіт» для ведення фермерського господарства, розташованої на території Корнієнківської сільської ради (за межами населеного пункту) Великобагачанського району Полтавської області загальною площею 4,9376 га, кадастровий номер НОМЕР_1, викладеної у листі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 30 серпня 2017 року № 12512/6-17;

- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання, яким затвердити проект щодо відведення земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) земель сільськогосподарського призначення державної власності для передачі у власність ОСОБА_2 - члену С(Ф)Г «Агросвіт» для ведення фермерського господарства, розташованої на території Корнієнківської сільської ради (за межами населеного пункту) Великобагачанського району Полтавської області загальною площею 4,9376 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та передати вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_2

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що листом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 30 серпня 2017 року № 12512/6-17 позивачу протиправно та необґрунтовано відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для передачі у власність як члену С(Ф)Г «Агросвіт» для ведення фермерського господарства, оскільки проект землеустрою містить всі необхідні документи, перелік яких зазначено у статті 50 Закону України «Про землеустрій».

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що дії ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам статті 116 Земельного кодексу України, оскільки земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, що розташована на території Корнієнківської сільської ради (за межами населеного пункту) Великобагачанського району Полтавської області, загальною площею 4,9376 га, входить до складу земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право постійного користування землею, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 99 від 29 грудня 2001 року.

Не погоджуючись з постановами Полтавського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року та Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій мали застосувати до спірних правовідносин норми Закону України «Про фермерське господарство», які є спеціальними по відношенню до Земельного кодексу України. Крім того, суди не надали належної оцінки тому, що ОСОБА_3, який є головою С(Ф)Г «Агросвіт» та якому на праві постійного користування належить спірна земельна ділянка, визнав позов та просив його задовольнити, тобто фактично відмовився від свого права на земельну ділянку.

Від Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом ГУ Держземагенства у Полтавській області від 14 травня 2014 року № 509-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано гр. ОСОБА_2 - члену С(Ф)Г «Агросвіт» дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 4,228 га земель сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Корнієнківської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області.

Після розроблення зазначеного проекту ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із заявою від 18 серпня 2017 року про розгляд та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для передачі у власність гр. ОСОБА_2 - члену С(Ф)Г «Агросвіт» для ведення фермерського господарства, розташованої на території Корнієнківської сільської ради (за межами населеного пункту) Великобагачанського району Полтавської області, загальною площею 4,9376 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

За результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_2 листом ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 30 серпня 2017 року вих. № 12512/6-17 повідомлено, що відведення земельної ділянки передбачено за рахунок земель, наданих у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства громадянину ОСОБА_3 (державний акт на право постійного користування землею серія НОМЕР_2 зареєстрований за № 99 від 29 грудня 2001 року), що суперечить вимогам статті 116 Земельного кодексу України.

Також у листі зазначено, що частиною п'ятою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» передбачено, що у разі добровільної відмови юридичної або фізичної особи від земельної ділянки (у тому числі земельної частки (паю), яка перебуває у власності або користуванні такої особи, передавати таку земельну ділянку в користування за результатами земельних торгів, не допускаючи передачі таких земельних ділянок у приватну власність. Враховуючи вищевикладене, у Головного управління відсутні правові підстави у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно частини восьмої статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини першої статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частиною четвертою статті 186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина п'ята статті 186-1 Земельного кодексу України).

Згідно частини шостої статті 186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною сьомою статті 186-1 Земельного кодексу України встановлено, що органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій»; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

Відповідно до частини дев'ятої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (частина тринадцята статті 123 Земельного кодексу України).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що розроблений проект землеустрою підлягає погодженню та затвердженню відповідним органом виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. У разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одночасно вирішується питання про надання земельної ділянки у власність.

При цьому, статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина п'ята статті 116 Земельного кодексу України).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на підставі рішення 21 сесії 23 скликання Великобагачанської районної Ради народних депутатів Великобагачанського району Полтавської області від 05 грудня 2001 року ОСОБА_3 виданий державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 на земельну ділянку площею 5,0300 га у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Корнієнківської сільської ради. Землю надано для ведення селянського (фермерського) господарства. Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 99 від 29 грудня 2001 року.

У зв'язку з тим, що спірна земельна ділянка входить до земельного масиву, що перебуває у постійному користуванні ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_2, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про те, що за таких умов затвердження проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність іншій особі з подальшим наданням цієї ділянки у власність, суперечить положенням частини п'ятої статті 116 Земельного кодексу України, що є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що ОСОБА_3 визнав позов, чим фактично відмовився від наданої йому земельної ділянки, у зв'язку з тим, що частинами другою та третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що право користування земельною ділянкою ОСОБА_3 не припинено, оскільки у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею відсутній запис про припинення відповідного права.

Стосовно доводів скаржника про незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин Закону України «Про фермерське господарство», який є спеціальним по відношенню до Земельного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Стаття 12 вказаного Закону визначено склад земель фермерського господарства. Зокрема, встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

У свою чергу, відповідно до статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

На підставі аналізу наведених правових норм колегія суддів доходить до висновку про те, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України. Фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, статтею 13 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, із заявою про затвердження проекту щодо надання спірної земельної ділянки у власність до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області звернувся не ОСОБА_3, якому ділянка належить на праві постійного користування, а інша особа - ОСОБА_2

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко