Історія справи

Постанова КАС ВП від 18.12.2019 року у справі №815/5040/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2019 року

Київ

справа №815/5040/16

адміністративне провадження №К/9901/22859/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л. О.,

суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 815/5040/16

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Кравченка М. М., суддів Балан Я. В., Бутенка А. В.,

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2017 року, постановлену колегією суддів Шевчук О. А., суддів Зуєвої Л. Є., Федусика А. Г.,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

В жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив:

визнати неправомірним та скасувати рішення від 17 березня 2016 року № 166-16 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов'язати прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, неправомірним та таким, що підлягає скасуванню. Так, відповідачем не було взято до уваги, що позивач є громадянином Сірійської Арабської Республіки, в якій розповсюджено ситуації загальнопоширеного насильства та в якій визнано збройний конфлікт неміжнародного характеру, що підтверджується офіційною інформацією по країні походження.

Зауважував, що заява позивача відповідала критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, залишеною ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2017 року, позовні вимоги за даним позовом задоволено частково.

Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 17 березня 2016 року № 166-16, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язано Державну міграційну службу України визнати ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до офіційних джерел регіон м. Дамаск, у якому проживав позивач, характеризується надзвичайно високим рівнем насильства (включаючи повітряне бомбардування), через що існує високий ризик стати жертвою нападу та поранення.

На теперішній час в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливе переслідування.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, із яким погодився і суд апеляційної інстанції, що відповідачем не взято до уваги інформацію по країні походження позивача, зокрема того факту, що на теперішній час в Сирії триває громадянська війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, які здійснюються сирійською владою.

Суд дійшов висновку, що формальне ставлення відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, порушило принцип рівності перед законом, що призвело до прийняття противоправного рішення в частині відмови ОСОБА_1 у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, а під час розгляду справи відповідач не надав доказів, які спростовують встановлені вище факти.

При цьому обираючи спосіб відновлення порушеного права шляхом зобов'язання визнати позивача особою, яка потребує додаткового захисту, суд виходив з пункту 25 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1, де судам роз'яснено, що під час вирішення справи про оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

03 квітня 2017 року до Вищого адміністративного суду України від Державної міграційної служби України надійшла касаційна скарга на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2017 року у даній справі, в якій просив скасувати вказані оскаржувані рішення, висновки яких ґрунтуються на неповно встановлених обставинах, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування зазначали, що відповідно до наявної інформації (мапи військового конфлікту у Сирії станом на 17 березня 2016 року) по країні громадянської належності позивача, ситуація військового конфлікту охопила не всі регіони, що створює умови альтернативи внутрішнього переміщення у регіони, не охоплені конфліктом. Окрім того, аналіз останніх інформаційних матеріалів ЗМІ вказує на військові дії, які як правило направлені на знищення терористичних угрупувань, це вказує на відсутність цілеспрямованого переслідування цивільного населення в Сирії.

Посилалися на те, що побоювання позивача зазнати примусового призову до збройних сил у разі повернення на Батьківщину, і разом із тим, побоювання зазнати переслідування з боку державної влади Сирії через власні опозиційні погляди вважаються сумнівними, відсутність проблем з державними органами Сирії, в тому числі пов'язаними з можливим невиконанням громадянських обов'язків позивача підтверджуються матеріалами особової справи позивача.

Скаржник зауважив, що ані під час проведення співбесід, ані під час судових засідань позивач не надав конкретних фактів або документальних доказів на підтвердження прямої загрози життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину.

До того ж під час проведеного інтерв'ю позивач зазначав, що повернутися до Сирії йому заважає відсутність роботи в Сирії.

На думку скаржника, надання завідомо неправдивої інформації та зловживання процедурою набуття захисту надають підстави вважати, що звернення позивача до управління відбулось лише з метою тимчасовою легалізації в Україні або для пошуків більш кращого життя.

Також скаржник звертав увагу, що ДМС України не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, чим порушено норми процесуального права.

Так, 06 лютого 2017 року на адресу ДМСУ надійшла ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року на 15 березня 2017 року на 15:00.

Скаржник зазначав, що відповідно до телефонограми, яка міститься в матеріалах справи, ДМС України було повідомлено про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги ДМС України, призначений на 10 березня 2017 року, за телефоном, який зареєстрований за ГУ ДМС в Одеській області (відділом документального забезпечення та архівної роботи) та не має відношення до ДМС України (центральний апарта м. Київ).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційної скаргою Державної міграційної служби України надійшла касаційна скарга на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2017 року у даній справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ~law26~).

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції ~law27~, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1,7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

14 лютого 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Шарапа В. М., Бевзенко В. М., Данилевич Н. А.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 21 червня 2019 року № 808/0/78-19 у зв'язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Шарапа В. М. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л. О., судді Загороднюк А. Г., Соколов В. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л. О. від 16 грудня 2019 року дану касаційну скаргу прийнято до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Позиція інших учасників справи

Від позивача відзиву не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Дамаск, Сирія, є громадянином Сирії, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-суніт.

До України позивач потрапив з Сирії 01 лютого 2009 року легально на підставі національного паспорту № НОМЕР_1 та мульти-візи № НОМЕР_2 авіарейсом м. Дамаск (Сирія) - м. Київ (Україна), з того часу Україну не залишав.

01 листопада 2012 року позивач звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду документів щодо надання позивачеві статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, проведених співбесід Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняло висновок від 29 грудня 2014 року по справі № ODS 12/449, яким ОСОБА_1 відмовило у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Державна міграційна служба України своїм рішенням від 27 лютого 2015 року № 139-15 підтримала висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та відмовила ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю умов, що передбачені пунктом 1 та пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

20 квітня 2015 року ОСОБА_1 отримав повідомлення Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 189 від 19 березня 2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з рішенням Державної міграційної служби України від 27 лютого 2015 року № 139-15 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року, залишеною ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року без змін, у справі № 815/2310/15 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 27 лютого 2015 року № 139-15 та зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та вирішити питання щодо визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, в іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що висновок міграційної служби не містив аналізу ситуації, що склалася в Сирії та не враховано частини 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідувань може скластися і під час знаходження людини в Україні - через деякий час після в'їзду з країни походження.

Рішенням Державної міграційної служби України від 16 вересня 2015 року № 50-15 було зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами повторного розгляду документів щодо надання позивачеві статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, проведених співбесід Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняло висновок від 09 березня 2016 року по справі № ODS 12/449, яким ОСОБА_1 відмовило у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відмова мотивована тим, що побоювання заявника зазнати примусового призову до збройних сил у разі повернення на Батьківщину і побоювання зазнати переслідування з боку державної влади Сирії через власні опозиційні погляди вважаються сумнівними; відсутність проблем з державними органами Сирії, в тому числі пов'язаними з можливим невиконанням громадянських обов'язків іноземця, підтверджуються матеріалами особової справи та ІКП; загальновідома ускладнена наявна ситуація в Сирії не може бути розглянута як причина для набуття захисту в нашій країні; заявник не зміг надати до управління обґрунтованих доказів загрози життю, здоров'ю або свободі у разі добровільного повернення на Батьківщину; безперешкодне звернення до дипломатичної установи Сирії свідчить про відсутність побоювання зазнати переслідування з боку державних органів та користування захистом країни громадянського походження; надання завідомо неправдоподібної інформації та зловживання процедурою набуття захисту надають підстави вважати, що звернення особи до управління відбулось лише з метою тимчасової легалізації в нашій країні або для пошуків більш кращого життя поза межами Батьківщини.

Таким чином, відповідно до зазначеного висновку аналізом наданих матеріалів із наявною інформацією по країні громадянського походження ОСОБА_1 можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження, також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.

ДМС України своїм рішенням від 17 березня 2016 року № 166-16 підтримала висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 09 березня 2016 року з урахуванням постанови Одеського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року у справі № 815/2310/15 та відмовила ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю умов, що передбачені пунктом 1 та пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Не погодившись із рішенням ДМС України своїм рішенням від 17 березня 2016 року № 166-16, позивач звернувся до суду із його оскарженням.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

В обґрунтування касаційної скарги ДМС України посилалися на те, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення у справі, а також на допущені судом апеляційної інстанції при розгляді справи порушення норм процесуального права, а саме не повідомлення про дату, час та місце розгляду справи учасника справи.

Надаючи оцінку доводу касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права, колегія суддів зазначає.

За змістом матеріалів справи ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року відкрито апеляційне провадження за апеляційної скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у справі № 815/5040/16 та призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 15 березня 2017 року на 15:00 год.

Вказані ухвали разом із повісткою отримана скаржником 02 лютого 2017 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Телефонограмою, складеною 06 березня 2017 року, секретарем судового засідання Одеського апеляційного адміністративного суду за телефоном 705-31-55 сповіщено ДМС України, що розгляд справи № 815/5040/16, яка призначена до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 15 березня 2017 року на 15:00 год перенесено на 10 березня 2017 року на 15:00 год.

Відповідно до вказаної телефонограми останню прийнято працівником відділу канцелярії ДМС України.

Також в матеріалах справи міститься довідка від 10 березня 2017 року, складена секретарем судового засідання Одеського апеляційного адміністративного суду, за змістом якої в зв'язку із знаходженням у службовому відрядженні судді Зуєвої Л. Є., яка входить до складу колегії суддів, розгляд апеляційної скарги Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у справі 815/5040/16, призначений на 15 березня 2017 року на 15:00 год перенесено на 10 березня 2017 року на 15:00 год.

При цьому матеріали справи не містять докази направлення повісток про виклик учасників справи на 10 березня 2017 року та відсутні процесуальні ухвали про призначення апеляційного розгляду справи на вказану дату.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2017 року, постановленою у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року залишено без змін.

За змістом вказаної ухвали слідує, що колегія суддів у відповідності до частини 4 статті 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, оскільки особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до статей 34, 35, 36, 37, 38, 39 КАС України, в судове засідання не з'явились, особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, а в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги.

Таким чином, розгляд справи судом апеляційної інстанції здійснено за відсутності учасників справи.

Відповідно до частини 4 статті 4 статті 196 КАС України (в редакції чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Отже, судовий розгляд за відсутності сторін можливий лише у випадку їх належного повідомлення про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Зокрема, судові виклики здійснюються повістками про виклик (частина 1 статті 33 КАС України).

Згідно з частинами 2, 3 статті 35 КАС України особа, яка вручає повістку, зобов'язана повернути до адміністративного суду розписку адресата про одержання повістки, яка приєднується до справи. Повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за три дні до судового засідання.

В матеріалах справах відсутні докази направлення та відповідно вручення повісток про виклик учасників справи, розгляд якого призначено на 10 березня 2017 року.

Також відповідно до частини 1 статті 38 КАС України суб'єкту владних повноважень текст повістки надсилається електронною поштою (факсимільним повідомленням) на адресу електронної пошти або на номер факсу (телефаксу), які містяться у Єдиній базі даних електронних адрес, номерів факсів (телефаксів) суб'єктів владних повноважень. Суб'єкт владних повноважень повинен за допомогою електронної пошти (факсу, телефону) негайно підтвердити суду про отримання тексту повістки. Текст такого підтвердження роздруковується, а телефонне підтвердження записується відповідним працівником апарату суду і приєднується секретарем судового засідання до справи. Таке підтвердження є достатнім доказом належності повідомлення суб'єкта владних повноважень про дату, час і місце судового розгляду.

Враховуючи вищенаведену норму та встановлені обставини, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги, що наявна у матеріалах справи телефонограма від 06 березня 2017 року не є доказом належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, призначений на 10 березня на 15:00 год, оскільки повідомлення здійснено за номером телефону, який належить регіону Одеської області, а не місту Києва (за місцезнаходженням відповідача ДМС України).

Таким чином, судом апеляційної інстанції розглянуто справу за відсутності представника відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання.

Дії суду апеляційної інстанції щодо не повідомлення належним чином ДМС України про дату, час та місце судового засідання та не забезпечення участі його представника в судовому засіданні не відповідають основним засадам (принципам) адміністративного судочинства, а саме щодо гарантування права на апеляційний перегляд справи, в тому числі права особисто надавати пояснення, брати участь в дослідженні доказів в суді апеляційної інстанції тощо.

При цьому забезпечення права на апеляційний перегляд за приписами пункту 8 частини 1 статті 129 Конституції України та частини 3 статті 2 КАС України віднесено до основних засад судочинства.

Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. На суд покладено обов'язок з'ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов'язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.

Постановляючи оскаржувану ухвалу від 10 березня 2017 року, апеляційний суд не дотримався порядку, встановленого КАС України, щодо вручення повістки, розглянувши справу за відсутності учасника процесу, щодо якого немає належних відомостей про вручення йому судової повістки.

Обставини справи щодо неналежного повідомлення учасника справи про дату, час та місце судового засідання, відсутність відомостей про вручення судової повістки відповідачу, висловлене представником відповідача бажання взяти участь в розгляді справи в суді апеляційної інстанції, - свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

За змістом частини 4 статті 343 КАС України в попередньому розгляді справи суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, яке тягне за собою обов'язкове скасування судового рішення.

Так, відповідно до пункту 3 частини 3 статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує цим свою касаційну скаргу такою підставою.

В обґрунтування касаційної скарги ДМС України посилался, зокрема, на допущені судом апеляційної інстанції при розгляді справи порушення норм права в частині не повідомлення про дату, час та місце розгляду справи учасника справи.

Згідно з частиною 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

Суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу від 10 березня 2017 року, не забезпечив рівних прав учасників процесу, необхідних для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, зокрема, не виконавши обов'язок щодо належного повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час і місце судового засідання для забезпечення реальної участі в судовому розгляді.

А отже ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2017 року, постановлена без дотримання норм процесуального права, підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд в суд апеляційної інстанції.

Одночасно Суд зазначає, що відповідно до пункту 7 частини 1, пункту 5 частини 2 Указу Президента "Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах" від 29 грудня 2017 року № 455/2017 постановлено ліквідувати Одеський апеляційний адміністративний суд та утворити П'ятий апеляційний адміністративний суд в апеляційному окрузі, що включає Миколаївську, Одеську та Херсонську області, з місцезнаходженням у місті Одесі.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на те, що за результатами касаційного розгляду адміністративну справу повернуто на новий розгляд, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України задовольнити частково.

2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2017 року скасувати, а справу 815/5040/16 направити на новий розгляд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.........................................

Л. О. Єресько

А. Г. Загороднюк

В. М. Соколов

Судді Верховного Суду