Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.11.2018 року у справі №804/7275/16
Постанова КАС ВП від 18.12.2018 року у справі №804/7275/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

18 грудня 2018 року

справа №804/7275/16

адміністративне провадження №К/9901/65376/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач)

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

при секретарі судового засідання Гутніченко А.М.

за участю представників

позивача - Морозова П.В. за дов. від 06 листопада 2018 року №1395/8/04-82-10-018,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року у складі судді Букіної Л. Є. та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року у складі колегії суддів Божко Л. А. Дурасова Ю. В., Лукманова О. М. у справі № 804/7275/16 за адміністративним позовом Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року Криворізька південна об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - Фізична особа, платник податків, відповідач у справі) про стягнення суми податкового боргу на користь бюджету у розмірі 49 260 грн 31 коп., зокрема, по податку на додану вартість податковий борг складає 4 088 грн 06 коп., по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування - податковий борг в сумі 45 050 грн 44 коп. та з рентної плати за спеціальне використання води - у сумі 121 грн 81 коп.

18 вересня 2017 року постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з платника податків на користь бюджету податковий борг з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 623 (шістсот двадцять три) гривні, а також з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 6 865 (шість тисяч вісімсот шістдесят п'ять) гривень 32 копійки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині, суди попередніх інстанцій висновувалися з того, що відповідачем частково сплачено самостійно визначені податкові зобов'язання, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Задовольняючи позовні вимоги у частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в матеріалах справи відсутні докази сплати грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, який підлягає сплаті платником податків за результатами річного декларування за податковою декларацією про майновий стан і доходи за 2013 рік №9090314870 від 10 лютого 2014 року в розмірі 6 865 грн 32 коп., а також податкового зобов'язання в розмірі 623 грн за податковою декларацією з податку на додану вартість за квітень 2015 року.

01 листопада 2018 року податковим органом подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме вимог підпункту 87.9 статті 87, пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, зазначає, що судами при ухваленні судових рішень не враховано, що суми, які надходять від платника податків зараховуються в рахунок погашення податкового боргу в порядку черговості. У зв'язку з наведеним скаржник просить скасувати постанови судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

28 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу за наслідком усунення позивачем недоліків касаційної скарги в установлений судом строк та витребувано із Дніпропетровського окружного адміністративного суду справу № 804/7275/16.

03 грудня 2018 року справа № 804/7275/16 надійшла до Верховного Суду.

Відзив відповідача на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні відповідно до вимог статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанови судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 обліковується божником перед бюджетом з 13 червня 2014 року, оскільки їй надіслана податкова вимога від 13 червня 2014 року № 635-17 про сплату боргу в сумі 70 260грн 22 коп., яка вручена відповідачу 15 липня 2014 року. На момент звернення до адміністративного суду з позовом за відповідачем рахувався податковий борг в сумі 49 260 грн 31 коп.

З матеріалів справи слідує, що відповідач подавала позивачу податкові декларації з податку на додану вартість: за листопад 2015 року №9256815631 від 18 грудня 2015 року з самостійно визначеною сумою до сплати в розмірі 875 грн; за квітень 2015 року №9101750917 від 20 травня 2015 року з самостійно визначеною сумою до сплати в розмірі 623 грн; за березень 2015 року №9073575497 від 20 квітня 2015 року з самостійно визначеною сумою до сплати в розмірі 587 грн; за січень 2015 року №9019308761 від 20 лютого 2015 року з самостійно визначеною сумою до сплати в розмірі 157 грн; за грудень 2014 року №9078769703 від 20 січня 2015 року з самостійно визначеною сумою до сплати в розмірі 477 грн; за листопад 2014 року №9074200538 від 22 грудня 2014 року з самостійно визначеною сумою до сплати в розмірі 1 456 грн.

Відповідачем частково сплачено суми, а саме: за листопад 2015 року в розмірі 875 грн, за березень 2015 року - 587 грн, за січень 2015 року - 157 грн, та пеня в розмірі 8,67 грн, за грудень 2014 року - 477 грн, та пеня 40,96 грн, за листопад 2014 року - 6 грн.

У зв'язку з наявністю податкового боргу з 13 червня 2014 року в сумі 20 089 грн 66 коп. з податку на додану вартість грошові кошти, перераховані відповідачем в рахунок поточних податкових зобов'язань, за період з 22 грудня 2014 року по 18 грудня 2015 року в сумі 3 601 грн 63 коп. зараховані позивачем в рахунок погашення податкового боргу в календарній черговості виникнення.

Судами попередніх інстанцій встановлено також, що податковий борг в розмірі 45 050 грн 44 коп. з податку на доходи фізичних осіб, складається з авансових платежів у загальній сумі 34 466 грн 90 коп., нарахованих за період з лютого 2014 року по грудень 2015 року та пені у розмірі 10 583 грн 54 коп., нарахованої за період з 07 березня 2014 року по 19 травня 2016 року, а також сум за податковими повідомленнями - рішеннями від 23 червня 2014 року № 0016681701 на суму 6 141 грн 09 коп. та № 0016651701 на суму 421 грн 59 коп.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржувалися в судовому порядку та визнані правомірними постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року і ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2016 року у справі №804/16837/14.

19 травня 2016 року податкові зобов'язання, визначені податковими повідомленнями - рішеннями від 23 червня 2014 року № 0016681701 на суму 6 141 грн 09 коп. та № 0016651701 на суму 421 грн 59 коп., відповідачем сплачені в повному обсязі.

Матеріалами справи не підтверджено факт сплати відповідачем самостійно визначених грошових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 623 грн за податковою декларацією з податку на додану вартість за квітень 2015 року, а також податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті платником податків за результатами річного декларування за податковою декларацією про майновий стан і доходи за 2013 рік №9090314870 від 10 лютого 2014 року в розмірі 6 865 грн 32 коп.

Під час судового розгляду відповідачем визнано та сплачено податковий борг з рентної плати за спеціальне використання води в сумі 121 грн 81 коп., що підтверджується копією квитанції TS200961 від 28 липня 2017 року та копією платіжного доручення № Р24А290012112А24119 від 17 вересня 2017 року.

Склад податкового правопорушення доводиться позивачем з посиланням на наявність у відповідача податкового боргу із податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб, та рентної плати за спеціальне використання води, який виник у платника податків ще у 2014 році.

На підтвердження наявності податкового боргу податковим органом надано копію податкової вимоги від 13 червня 2014 року № 635-17 про сплату боргу в сумі 70 260,22 грн.

Згідно пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Положеннями пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

При цьому, пункт 59.5. цієї статті передбачає, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Відповідно до підпункту 20.1.34. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючий орган має право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

З аналізу зазначених положень Податкового кодексу України висновується, що платник податків, який самостійно визначив податкові зобов'язання у поданих ним податкових деклараціях має сплатити в повному обсязі відповідні суми у встановлені податковим законодавством строки. Несплата платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки є підставою для формування податковим органом та надіслання податкової вимоги. Податковий борг може бути стягнутий у судовому порядку за зверненням податкового органу. Стягнення податкового боргу у судовому порядку передбачає, що податковим органом виконано законодавчі приписи щодо порядку формування та направлення вимоги про стягнення відповідного податкового боргу.

Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності дій податкового органу, спрямованих на стягнення боргу із податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб та з рентної плати за спеціальне використання води за 2014 рік передчасними.

Судами попередніх інстанцій не з'ясовано обставин щодо реальної підстави обліку такої заборгованості (станом на момент формування вимоги) і не встановлено чи була стягнута заборгованість зі сплати податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб та з рентної плати за спеціальне використання води за податковою вимогою від 13 червня 2014 року № 635-17 у повному обсязі. При здійсненні нового розгляду судам слід враховувати положення пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України щодо дотримання черговості зарахування платежів у рахунок погашення наявного податкового боргу.

Відсутність у справі зворотного боку облікової картки платника податку унеможливлює встановлення фактичних обставин щодо дотримання податковим органом принципу черговості встановленого пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України.

У матеріалах справи наявні також судові рішення у справах № 804/7861/14 та 804/1548/16, проте судами попередніх інстанцій не надано їм жодної оцінки з точки зору їх впливу на визначення черговості зарахування платежів, сплачених платником податків за самостійно визначеними зобов'язаннями за умови наявності у останнього податкового боргу.

Судами попередніх інстанцій також не надана оцінка тій обставині, що пеня згідно облікової картки, існувала у відповідача вже станом на початок 2014 року, а також не встановлено підстави її нарахування.

Верховний Суд зауважує, що мета адміністративного судочинства досягається виключно за умови, якщо суд оцінює кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше суди не виконують свої зобов'язання щодо пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судом першої інстанції) та частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє після 15 грудня 2017 року) суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Частиною четвертою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судом першої інстанції), а також за змістом частин другої та третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє після 15 грудня 2017 року) обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Враховуючи положення вищенаведених норм, Верховний Суд вважає, що податковим органом не виконано свій обов'язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для задоволення вимог про стягнення податкового боргу. При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребувано у сторін документів та інформації, яка стала підставою для обґрунтування таких вимог.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, пунктом 1 частини 2, частини 4 статті 353, статтями 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 804/7275/16 скасувати.

Адміністративну справу № 804/7275/16 направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р.Ф. Ханова

Судді І.А. Гончарова

І.Я. Олендер