Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2018 року

Київ

справа № 812/889/17

провадження № К/9901/250/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язати вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Блохіна А. А., суддів: Гаврищук Т. Г., Сухарька М. Г.,

в с т а н о в и в :

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - ГУНП в Луганській області), в якому просив:

визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07 листопада 2015 року по 20 січня 2016 року у сумі 17372,61 грн.;

зобов'язати провести нарахування та виплату позивачу винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07 листопада 2015 року по 20 січня 2016 року в сумі 17372,61 гривень.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що він з 24 вересня 1993 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а починаючи з 07 листопада 2015 року, проходив службу в ГУНП в Луганській області.

Позивач стверджує, що у зв'язку з проведенням антитерористичної операції (далі - АТО) на окремих територіях Донецької та Луганської областей в період часу з 07 серпня 2014 року по 07 листопада 2015 року та з 07 листопада 2015 року по 30 червня 2016 року він приймав безпосередню участь у забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

ОСОБА_1 переконаний, що відповідачем всупереч вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року № 24 порушено право позивача на нараховування щомісячної винагороди за участь в АТО.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувсь до суду з метою захисту своїх прав.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24 липня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ГУНП в Луганській області на користь ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в АТО в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за листопад 2015 року (за період з 07.11.2015 по 30.11.2015) - 5684,00 грн., за грудень 2015 року - 7105,00 грн., за січень 2016 року (за період з 01.01.2016 по 20.01.2016) - 4583,80 грн., а всього за період з 07 листопада 2015 року по 20 січня 2016 року в розмірі 17372,80 грн., з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.

В решті позову - відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 липня 2017 року скасовано та прийнято нову, якою в позові відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судом апеляційної інстанції довідки про безпосередню участь позивача в АТО, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, яка видана, зокрема, на підставі наказів першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника АТО на території Донецької та Луганської областей), що в свою чергу, надають право на отримання винагороди за безпосередню участь в АТО.

Водночас у відзиві на касаційну скаргу ГУНП в Луганській області вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Касаційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 24 вересня 1993 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а починаючи з 07 листопада 2015 року, проходив службу в ГУНП в Луганській області.

Згідно з наказом Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника АТО на території Донецької та Луганської областей) від 12 грудня 2014 № 97 позивача включено до складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в АТО на території Луганської області, забезпечення її проведення з 07 серпня 2014 року.

Наказом Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника АТО на території Донецької та Луганської областей) від 17 листопада 2015 року № 321 ОСОБА_1 виключено зі складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в АТО на території Луганської області, забезпечення її проведення з 07 листопада 2015 року.

Разом з цим, відповідно до наказу Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника АТО на території Донецької та Луганської областей) від 07 грудня 2015 року № 341 позивача включено до складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в АТО на території Луганської області, забезпечення її проведення з 07 листопада 2015 року.

Згідно з наказом Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника АТО на території Донецької та Луганської областей) від 04 липня 2016 року № 186дск ОСОБА_1 виключено зі складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в АТО на території Луганської області, забезпечення її проведення з 30 червня 2016 року.

Довідкою від 18 серпня 2016 року № 1274/111/22-2016, виданою ГУНП в Луганській області підтверджується розмір грошового забезпечення позивача, а саме:

у листопаді 2015 року (за період з 07.11.2015 по 30.11.2015) становило 5684,00 грн.;

у грудні 2015 року - 7105,00 грн.;

у січні 2017 року (за період з 01.01.2016 по 20.01.2016) - 7531,00 грн.

Грошове забезпечення позивачу за вказані місяці сплачено, однак не надано винагороду за безпосередню участь в АТО.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи, зокрема наказами Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника АТО на території Донецької та Луганської областей) та довідками ГУНП в Луганській області підтверджено факт безпосередньої участі позивача в АТО, а тому відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року № 24, позивач має право на належну йому винагороду.

Донецький апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, прийшов до висновку про відсутність у позивача права на винагороду за безпосередню участь в АТО, оскільки ГУНП в Луганській області не було видано наказу про нарахування такої винагороди із зазначенням суми.

Верховний Суд в цілому погоджується із висновками суду першої інстанції, а рішення суду апеляційної інстанції вважає помилковим, виходячи з такого.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Визначення Національної поліції міститься в частині першої статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII та означає центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Приписами статті 2 Закону України "Про Національну поліцію" передбачені завдання поліції, які полягають у наданні поліцейських послуг в сферах:

1) забезпечення публічної безпеки і порядку;

2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

3) протидії злочинності;

4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Статтею 13 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що при проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) суб'єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному згідно з Положенням, зазначеним у частині другій статті 12 цього Закону.

За рішенням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із керівництвом відповідних суб'єктів боротьби з тероризмом, до широкомасштабних, складних антитерористичних операцій у районі їх проведення залучаються та використовуються сили та засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Збройних Сил України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону, та органів охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Управління державної охорони України.

Працівники правоохоронних органів, військовослужбовці та інші особи, які залучаються до антитерористичної операції, на час її проведення підпорядковуються керівнику оперативного штабу.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року № 24 "Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій", яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, установлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у відсотках місячного грошового забезпечення.

Розмір винагороди визначається виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії та повинен становити не менш як 3 тис. гривень на місяць. У разі коли військовослужбовець, особа рядового або начальницького складу, що брали безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця, розмір винагороди визначається пропорційно дням участі виходячи з її розміру, що становить не менш як 3 тис. гривень.

Винагорода військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу виплачується також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я після отриманих під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду поранень (контузії, травми, каліцтва).

Пунктом 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 13 грудня 2007 № 49 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, установлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виходячи зі змісту пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року № 24 "Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій" винагорода повинна нараховуватись виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії та повинен становити не менш як 3000,00 гривень на місяць. У разі коли військовослужбовець, особа рядового або начальницького складу, що брали безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця, розмір винагороди визначається пропорційно дням участі виходячи з її розміру, що становить не менш як 3000,00 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у період з 07 листопада 2015 року по 31 серпня 2016 року безпосередньо брав участь в АТО на території Луганської області, що підтверджується наказами Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника АТО на території Донецької та Луганської областей) від 12 грудня 2014 № 97, від 17 листопада 2015 року № 321, від 07 грудня 2015 року № 341 та від 04 липня 2016 року № 186дск, в яких чітко вказаний період часу на який позивач залучався.

Крім того довідкою № А-4556 від 07 липня 2016 року також підтверджується факт безпосередньої участі ОСОБА_1 в АТО, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в період часу з 07 серпня 2014 року по 07 листопада 2015 року та з 07 листопада 2015 року по 30 червня 2016 року.

Наведена довідка видана на підставі відповідних наказів Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника АТО на території Донецької та Луганської областей) від 12 грудня 2014 № 97, від 17 листопада 2015 року № 321, від 07 грудня 2015 року № 341 та від 04 липня 2016 року № 186дск.

Слід зауважити, що в матеріалах справи також міститься лист ГУНП в Луганській області від 21 липня 2017 року № 425/111/28-2017, в якому відповідач підтверджує дійсність довідки від 18 серпня 2016 року № 1274/111/22-2016 про грошове забезпечення позивача.

Враховуючи, що приписами постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року № 24 "Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій", яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, обумовлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції особам рядового та начальницького складу правоохоронних органів виплачується винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції у відсотках місячного грошового забезпечення, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на вказану винагороду у зв'язку з підтвердженням відповідними наказами про його безпосередню участь в АТО.

Отже, враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції цілком правомірно частково задовольнив позовні вимоги.

Донецький апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року підлягає скасуванню, а постанова Луганського окружного адміністративного суду від 24 липня 2017 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року - скасувати.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 липня 2017 року - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

І. Л. Желтобрюх