Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.02.2021 року у справі №820/3046/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 820/3046/16

касаційне провадження № К/9901/32916/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І. А.,

суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Чалий І. С. ; судді - Зеленський В. В., П'янова Я. В. )

у справі № 820/3046/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Південспецбуд"

до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Південспецбуд" (далі - ПАТ "Південспецбуд"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Центральна ОДПІ м. Харкова; відповідач; контролюючий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень від 24 травня 2016 року № 0000581401, від 24 травня 2016 року № 0000591401 та від 24 травня 2016 року № 0000571401.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 30 січня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовив, дійшовши висновку про фіктивний характер оспорюваних господарських операцій.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 06 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про задоволення адміністративного позову, зазначивши, що факт виконання платником та його контрагентом договірних зобов'язань підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а жодних зауважень чи претензій до правоздатності та дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, відповідності розглядуваного договору вимогам закону відповідачем ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не пред'являлось.

Центральна ОДПІ м. Харкова звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на ненаданні платником документів, які підтверджують реальний характер придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА-БУД КОМПАНІ" будівельних робіт.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 08 червня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Центральної ОДПІ м. Харкова.

Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини 4 статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

03 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено позапланову документальну виїзну перевірку ПАТ "Південспецбуд" щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА-БУД КОМПАНІ" за жовтень, листопад 2015 року, результати якої оформлено актом від 04 травня 2016 року № 1427/20-30-14-01/01416731.

За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку за наслідками придбання будівельних робіт комплексу з виробництва молока на 1920 голів корівника № 5 та будівництва тимчасових автодоріг у Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА-БУД КОМПАНІ" на підставі договору субпідряду від 01 жовтня 2015 року № 17 з огляду на непідтвердження фактичного здійснення господарських операцій належним чином оформленою первинною документацією.

На підставі зазначеного акта перевірки Центральною ОДПІ м. Харкова 24 травня 2016 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000591401, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 337277,00
грн за основним платежем; № 0000581401, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 284277,00 грн за основним платежем та 142138,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000571401, згідно з яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 90475,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ~law20~) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ~law21~ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 198.3 статті 198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Слід при цьому враховувати, що різновидом нереальної операції є операції, які здійснюються фактично самим платником податків, але документально оформлюються як роботи, виконані сторонніми особами.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації суд першої інстанції виходив із того, що долучені позивачем до матеріалів справи акти прийому виконаних будівельних робіт не є достатніми доказами реального характеру оспорюваних господарських операцій.

Так, судом з'ясовано, що позивачем не представлено локальних кошторисів при виконанні контрагентом будівельних робіт за договором субпідряду від 01 жовтня 2015 року № 17, а також належним чином оформленого робочого проекту, з якого можливо було б визначити, що проект передано саме ПАТ "Південспецбуд".

Не подано платником і доказів на підтвердження наявності в Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА-БУД КОМПАНІ" необхідної кількості трудових ресурсів для виконання обумовлених договором від 01 жовтня 2015 року № 17 робіт, у тому числі кваліфікованого персоналу, основних фондів, зокрема транспортних засобів, будівельної техніки та обладнання, складських, виробничих та інших приміщень.

Також матеріали справи не містять доказів того, якими силами та засобами (з яких саме матеріалів) виконувались спірні будівельні роботи, хто виступав їх конкретними виконавцями, яким чином забезпечувався доступ цих виконавців до об'єктів, яким чином позивач здійснював контроль за станом виконання придбаних будівельних робіт тощо.

Не подано ПАТ "Південспецбуд" і жодних доказів на підтвердження дотримання процедури обрання субпідрядника та наявності переваг саме в Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА-БУД КОМПАНІ" перед іншими організаціями, перелік яких надано замовником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Пісчанська" в листі від 12 травня 2015 року, зокрема порівняльних даних щодо собівартості будівництва, вартісної оцінки використовуваних будівельних матеріалів, основних фондів, трудових ресурсів тощо.

Враховуючи викладене, є цілком об'єктивним висновок суду першої інстанції про недоведеність ПАТ "Південспецбуд" того, що здійснені ним із Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА-БУД КОМПАНІ" господарські операції мають реальний характер, що, в свою чергу, виключає можливість відображення таких операцій у його податковому обліку.

Судом апеляційної інстанції, в свою чергу, не встановлено інших обставин та не досліджено будь-яких нових доказів, проте фактично надано іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанції, без належного обґрунтування цього.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що Харківський апеляційний адміністративний суд скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року, яка відповідає закону.

Згідно зі статтею 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м.

Харкова Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова