Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.08.2020 року у справі №826/318/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 826/318/16

адміністративне провадження № К/9901/44498/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" Волощука Ігоря Григоровича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Троян Н. М., Бужак Н. П., Файдюка В. В. від 10 серпня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладу фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" Волощука Ігоря Григоровича (далі - Уповноважена особа фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Національні інвестиції", відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 2), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Національні інвестиції" Волощука Ігоря Григоровича, оформлене наказом від 13 листопада 2015 року № 56/1-ОС, в частині визнання нікчемним договору позики (поворотної фінансової допомоги) від 7 вересня 2015 року № 11, договору про відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 з використанням та обслуговуванням платіжної картки від 25 листопада 2010 року, укладеного між ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та ОСОБА_1;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" Волощука Ігоря Григоровича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Банк "Національні інвестиції" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Банк "Національні інвестиції" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки не погоджується з висновками Уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину від 17 вересня 2015 року щодо перерахування грошових коштів за платіжним дорученням в сумі 120 000,00 грн на поточний рахунок позивача товариством з обмеженою відповідальністю "Пултехнік" (далі - ТОВ "Пултехнік") з підстав, передбачених пунктом 9 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ Уповноваженої особи Фонду від 13 листопада 2015 року № 56/1-ОС "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)" в частині визнання нікчемним правочину щодо перерахування грошових коштів за платіжним дорученням від 17 вересня 2015 року на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1; зобов'язано Уповноважену особи Фонду подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Банк "Національні інвестиції" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанцій виходив з того, що оскільки постанова Правління Національного банку України про віднесення ПАТ
"Банк "Національні інвестиції" до категорії проблемних є банківською таємницею, то ні позивач, ні ТОВ "Пултехнік" не могли знати про віднесення банку до категорії проблемних, тому наказ від 13 листопада 2015 року № 56/1-ОС у відповідній частині є протиправним. Крім того, оскільки на поточному рахунку позивача мають знаходитись 120 000 грн, які відповідають визначенню "вклад", а Уповноваженою особою Фонду не доведено наявність правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк "Національні інвестиції", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, то позовні вимоги про зобов'язання надати до Фонду додаткову інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк "Національні інвестиції" за рахунок Фонду, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Національні інвестиції" Луньо Іллі Вікторовича задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року скасовано в частині задоволення позовних вимог та прийнято у цій частині нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зазначена Уповноваженою особою Фонду підстава для віднесення до нікчемного правочину від 17 вересня 2015 року є правомірною та ґрунтується на вимогах Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому відповідач 1 діяв у межах визначених повноважень та відповідно до закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного від 10 серпня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року та залишити у силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що інформація про проблемність банку відповідно до статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" становить банківську таємницю, а тому позивач та ТОВ "Пултехнік" не знали та не могли знати про запроваджені у банку обмеження.

Крім того, скаржник вважає, що у силу пункту 9 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нікчемним може бути визнаний саме правочин, укладений банком, однак відповідно до наказу № 56/1-ОС від 13 листопада 2015 року нікчемним визнано правочин щодо перерахування коштів з рахунку ТОВ "Пултехнік" на рахунок позивача, тобто правочин, який укладено без участі банку.

25 липня 2019 року від представника ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, в яких з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 820/1317/16, зазначається, що перерахування коштів від ТОВ "Пултехнік" на рахунок позивача було здійснено до віднесення ПАТ "Банк "Національні інвестиції" до категорії неплатоспроможних, що, на думку скаржника, є підставою для задоволення позову.

Від інших учасників справи відзиву або заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 31 липня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/318/16, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/318/16 за касаційною скаргою ОСОБА_1 суддею-доповідачем Берназюком Я. О.

Скаржником заявлено клопотання про забезпечення його участі у касаційному розгляді справи у судовому засіданні, в задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 7 вересня 2015 року між позивачем (позичальник) та ТОВ "Пултехнік" (позикодавець) укладено договір позики (поворотної фінансової допомоги) № 11, відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику позику, а останній зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк. Сума позики становить 120 000
грн. Строк позики становить один календарний рік з моменту надходження суми позики на банківський рахунок позичальника.

На виконання вказаного договору згідно з платіжним дорученням від 17 вересня 2015 року № 295 від ТОВ "Пултехнік" на поточний рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 120 000 грн.

Постановою правління Національного банку України № 607/БТ від 15 вересня 2015 року прийнято рішення про віднесення ПАТ "Банк "Національні інвестиції" до категорії проблемних строком на 180 днів та запроваджено обмеження в його діяльності (зокрема, не допускати проведення будь-яких операцій за договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами, фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, крім договорів, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків).

На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 613 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17 вересня 2015 року прийнято рішення № 172 про запровадження строком на три місяці з 18 вересня 2015 року по 17 грудня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк "Національні інвестиції" з делегуванням останній всіх повноважень, визначених статтями 37, 38, 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк "Національні інвестиції" було призначено Волощука Ігоря Григоровича.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з 4 грудня 2015 року розпочав виплату коштів вкладникам ПАТ "Банк "Національні інвестиції" за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки).

Постановою Правління Національного банку України від 1 грудня 2015 року № 853 вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ "Банк "Національні інвестиції", та на підставі цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 2 грудня 2015 року № 214 "Про початок процедури ліквідації "Банк "Національні інвестиції" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПAT "Банк "Національні інвестиції" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію цього банку Волощука І. Г. строком на 2 роки з 3 грудня 2015 року по 2 грудня 2017 року включно.

Зокрема, відповідно до пункту 4 цього рішення виконавчої дирекції Фонду від 2 грудня 2015 року № 214 призначеній Уповноваженій особі Фонду делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Банк "Національні інвестиції", визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в тому числі статтями 37,38,47-51 Закону.

У подальшому, листом від 2 грудня 2015 року № 4864/03 ТОВ "Пултехнік" повідомлено про нікчемність правочину щодо перерахування з рахунку № НОМЕР_2 грошових коштів за платіжним дорученням від 17 вересня 2015 року на поточний рахунок № НОМЕР_1 відповідно до пункту 9 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, ~law39~.

Вкладником згідно з ~law40~ є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до ~law41~ вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

~law42~ визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених ~law43~.

Згідно із ~law44~ Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами ~law45~ встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:

- уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог ~law46~ станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;

- уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- уповноважена особа Фонду формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.

Відповідно до ~law47~ з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту).

Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

Згідно з положеннями ~law48~ Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ~law49~.

Відповідно до ~law50~ правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина 1 статті 236 ЦК України).

Відповідно до постанови Правління НБУ від 15 вересня 2015 року № 607/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" до категорії проблемних" прийнято рішення про віднесення цього Банку до категорії проблемних строком на 180 днів та запроваджено обмеження в його діяльності, зокрема, Банку заборонено проведення будь-яких операцій за договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, крім договорів, укладених до набрання чинності цією постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.

Частиною 2 статті 56 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV "Про Національний банк України" (далі - ~law53~) установлено, що НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти НБУ видаються у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління НБУ. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність (~law54~).

Відповідно до частини 3 статті 75 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" рішення НБУ про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Зі змісту наведених правових норм можна зробити висновок, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних мали у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду в межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200 000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється Фондом відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

При цьому Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ~law56~, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону.

Такі правочини є нікчемними з моменту укладення, і визнання їх недійсними судом не вимагається.

Зокрема, відповідно до ~law57~ підставою для віднесення правочину (договору) до числа нікчемних є здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Вказана підстава для віднесення правочину до числа нікчемних введена в дію 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності ~law58~.

Необхідною та достатньою умовою для віднесення правочинів до числа нікчемних з підстав, передбачених ~law59~, є встановлення факту здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

При цьому в розумінні положень ~law60~ уповноважена особа Фонду наділена правом перевірки правочинів з метою виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним і кореспондує обов'язку встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених і доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних правових наслідків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у повідомленні Уповноваженої особи Фонду від 2 грудня 2015 року № 4864/03, адресованому позивачу, зазначається, що правочин від 17 вересня 2015 року з перерахування грошових коштів за платіжним дорученням у сумі 120000 грн на поточний рахунок позивача № НОМЕР_1 є нікчемними з підстав, передбачених ~law61~.

Водночас відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини 2 статті 215 ЦК України та ~law62~. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.

Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Це рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, яка здійснює повноваження органу управління банку (наведена правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 5 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю із цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Статтею 204 ЦК України гарантується презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 ЦК України). Таким чином, особа може, реалізуючи своє право свободи договору (право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов'язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність дій в акті цивільного законодавства, а достатньо того, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Згідно із частиною 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, за результатами перевірки, здійсненої відповідно до ~law63~, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. У разі виявлення таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

У справі, яка розглядається, судом першої інстанції встановлено, що договір безвідсоткової позики № 11 від 7 вересня 2015 року, укладений між ТОВ "Пултехнік" та ОСОБА_1, нікчемним не визнавався.

Колегія суддів звертає увагу на те, що правове регулювання та обсяг повноважень банку, який визнано проблемним, та банку, до якого введено тимчасову адміністрацію, є різними. При цьому ні Законом України "Про банки і банківську діяльність", ні Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за № 1590/21902, не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти.

Водночас постанова НБУ № 607/БТ згідно зі статтею 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, доказів обізнаності позивачки про встановлені для банку обмеження відповідач не надав, а суди попередніх інстанцій таких обставин не встановили. При цьому невиконання посадовими особами банку наведених у постанові НБУ приписів про його віднесення до категорії проблемних саме по собі не може бути підставою для висновку про нікчемність або недійсність правочинів банку.

Згідно з постановою НБУ № 607/БТ ПАТ "Банк "Національні інвестиції" було віднесено до категорії проблемних. Разом із цим віднесення ПАТ "Банк "Національні інвестиції" до категорії проблемних не передбачало введення до нього тимчасової адміністрації, але обмежувало певні види діяльності банку, наведені в цій постанові.

Зазначений правовий акт НБУ, зважаючи на його юридичну силу та властивості, є правовим актом індивідуальної дії, має чітко виражений організаційно-розпорядчий, персоніфікований характер, чинність та юридична сила якого спрямовані передусім на особу, якій він адресований, і породжує конкретні правовідносини, обумовлені ним, зокрема спрямований на реалізацію заходів впливу щодо конкретного проблемного банку - ПАТ "Банк "Національні інвестиції", а не стосовно невизначеного кола осіб, та дія його вичерпується одноразовим застосуванням.

Отже, така постанова НБУ з огляду на її правову природу не є актом цивільного законодавства в розумінні положень статті 4 ЦК України, у зв'язку з чим підстав для застосування норм статей 203, 215 ЦК України до спірного правочину як акта законодавства в контексті невідповідності його зазначеній постанові НБУ немає.

Крім того, у постанові НБУ № 607/БТ не передбачено заборони на перерахування (списання) грошових коштів з поточних рахунків фізичних осіб, відкритих у такому банку.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме по собі перерахування коштів з банківського рахунка ТОВ "Пултехнік" на рахунок ОСОБА_1 не суперечить вимогам чинного законодавства.

Наведене свідчить, що дії уповноваженої особи Фонду щодо віднесення операції з перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на користь іншої з підстав, передбачених ~law66~, до числа нікчемних правочинів не відповідають вимогам законності.

Уповноваженою особою Фонду неправомірно віднесено операцію щодо перерахування 17 вересня 2015 року коштів на рахунок ОСОБА_1 у ПАТ "Банк "Національні інвестиції" до числа нікчемних правочинів та помилково застосовано ~law67~.

З огляду на викладене колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача надати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладниці, яка має право на відшкодування коштів у сумі 120 000 грн за вкладом (рахунком) у ПАТ "Банк "Національні інвестиції" за рахунок Фонду.

При цьому колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про скасування наказу Уповноваженої особи Фонду про застосування наслідків нікчемності, оскільки відповідно до правової позиції, що міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема, контрагентів Банку.

Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину. Велика Палата у цій справі дійшла висновку про помилкове ототожнення наказу Фонду з одностороннім правочином, що спричинило неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що рішення Уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину не може бути предметом судового оскарження, оскільки є внутрішнім виконавчо-розпорядчим рішенням, яке не створює жодних прав та обов'язків для третіх осіб, відповідно, видання такого рішення не може порушувати права останніх, а його сфера застосування обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Відтак, рішення Уповноваженої особи Фонду про визнання правочину нікчемним та застосування до нього наслідків нікчемності не може бути предметом судового розгляду, тому провадження у справі у цій частині слід закрити на підставі статті 354 КАС України

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, а саме: ~law68~, статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", внаслідок чого було скасовано рішення суду першої інстанції, яке у відповідній частині відповідає закону.

Стосовно посилання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 820/1317/16, колегія суддів зазначає, що у вказаній постанові не було висловлено порядок застосування спеціальної норми, а саме - ~law70~, а тому у цій справі судом застосовано правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 1 липня 2020 року у справі № 816/378/16.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статті 352 КАС України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У контексті справи, яка розглядається, колегія суддів наголошує, що позовні вимоги підлягають задоволенню саме через недоведеність уповноваженою особою Фонду правомірності віднесення правочину з перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивачки до числа нікчемних з підстав, передбачених ~law71~.

Аналогічна правова позиція в подібних спірних правовідносинах щодо застосування ~law72~ як підстави для визнання нікчемною транзакції щодо перерахування коштів між рахунками у ПАТ "Банк "Національні інвестиції", висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 1 липня 2020 року у справі № 816/378/16.

Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

Крім того, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (статті 2,6,48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція) Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, передбачені цією Конвенцією.

Як закріплено у статті 32 Конвенції, її положення тлумачяться і конкретизуються в рішеннях Європейського суду з прав людини ("Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд).

Відповідно до статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року (Україна приєдналась до цієї Конвенції згідно з Указом від 14 квітня 1986 року № 2077-XI) договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору; для цілей тлумачення договору контекст охоплює, крім тексту, преамбулу й додатки; поряд з контекстом враховуються, зокрема, наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях постійно наголошує на необхідності врахування приписів чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та практики тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна (абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 4 квітня 2018 року № 3-р/2018, абзац перший пункту 2.8 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).

Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 7 лютого 2019 року Основний Закон України (Преамбула, статті 85,102 та 106) доповнено, зокрема, положеннями про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу України.

Частиною 2 статті 6 та частиною 1 статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 80 рішення у справі "Перес проти Франції" ("Perez v.

France", заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі "Артіко проти Італії" (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі "Ван де Хурк проти Нідерландів" (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі "Пелекі проти Греції" (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов'язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин колегія суддів доходить до висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення у силі рішення суду першої інстанції у частині зобов'язання Уповноваженої особи Фонду подати до ФГВФО додаткову інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування суми вкладу за рахунок Фонду; провадження у справі у частині позивних вимог про скасування рішення Уповноваженої особи Фонду закрити.

Оскільки колегія суддів частково задовольняє касаційну скаргу ОСОБА_1, то відповідно до статті 139 КАС України має вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до квитанції № 177 від 19 серпня 2017 року за подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1116 грн 30 коп. Оскільки з двох заявлених позовних вимог задоволено одну, то відповідно половина судового збору у сумі 558,15 грн підлягає стягненню з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Керуючись статтями 3,341,345,349,352,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного від 10 серпня 2017 року скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року скасувати у частині визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Волощука Ігоря Григоровича від 13 листопада 2015 року № 56/1-ос "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)" в частині визнання нікчемним правочину щодо перерахування грошових коштів за платіжним дорученням від 17 вересня 2015 року на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1, а провадження у справі у цій частині закрити.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року залишити у силі.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (м. Київ, вул. Січових стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) на корить ОСОБА_1 (ІНП НОМЕР_3) судовий збір у сумі 558 грн (п'ятсот п'ятдесят вісім гривень) 15 коп., сплачений за подачу касаційної скарги відповідно до квитанції № 177 від 19 серпня 2017 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко