Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.08.2020 року у справі №826/17464/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 серпня 2020 року

Київ

справа №826/17464/16

адміністративне провадження №К/9901/43995/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Балась Т. П. від 9 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ісаєнко Ю. А., Губської Л. В., Федотова І. В. від 7 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича (далі - Уповноважена особа фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський", відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ "Банк Михайлівський" щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню та які знаходяться на рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, що відкриті на ім'я ОСОБА_1 у ПАТ "Банк Михайлівський";

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ "Банк Михайлівський" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів, які знаходяться на рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, що відкриті на ім'я ОСОБА_1 у ПАТ "Банк Михайлівський";

- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк Михайлівський", які мають право на відшкодування за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на повну суму коштів, які знаходяться на рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, що відкриті на ім'я ОСОБА_1 у ПАТ "Банк Михайлівський".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 12 лютого 2015 року між ним та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено договір № 980-039-000000192 банківського рахунку, відповідно до умов якого відкрито поточний рахунок, а також позивачем укладались ряд договорів, згідно з якими на поточний рахунок 19 січня 2016 року внесено 32 000,00 грн, 3 лютого 2016 року внесено 20 000,00 грн та 100 000,00 грн, які були передані ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - ТОВ "ІРЦ"), які мали повернути гроші на рахунок позивача у ПАТ "Банк Михайлівський". Позивач вважає, що невключення його до переліку осіб, які мають право на відшкодування за рахунок Фонду, є протиправним та таким. Що суперечить вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста від 9 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного від 7 червня 2017 року, у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не має право на включення його до переліку вкладників для відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки відповідні правочини визнані нікчемними Уповноваженою особою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста від 9 березня 2017 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного від 7 червня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про задоволення позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 27 червня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/17464/16, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/17464/16 за касаційною скаргою ОСОБА_1 суддею-доповідачем Берназюком Я. О.

Скаржником та представником відповідача 1 подано клопотання про забезпечення його участі у касаційному розгляді справи у судовому засіданні, в задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки, що висновки Уповноваженої особи Фонду щодо нікчемності правочину є безпідставними, оскільки відсутні визначені частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підстави вважати правочини, укладені між позивачем та банком та між позивачем та ТОВ "ІРЦ" нікчемними.

13 липня 2017 року від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" надійшло заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якій зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а вимоги касаційної скарги - безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 19 січня 2016 року між позивачем та ТОВ "ІРЦ" укладено договір № 980-039-000178066. Позивачем було передано 32,000,00 грн у власність ТОВ "ІРЦ".

В той же час, наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № QS 764901 від 19 січня 2016 року підтверджується, що на поточний особовий рахунок позивача в банку перераховано 19 січня 2016 року сума 32 000,00 грн на рахунок позивача, який відкритий у ПАТ "Банк Михайлівський".

3 лютого 2016 року між позивачем та ТОВ "ІРЦ" був укладений договір про внесення змін до договору № 980-039-000178066. Згідно підпункту 1 пункту 1.2 розділу 1 "Предмет договору" сума коштів, які повинні бути передані позивачем ТОВ "ІРЦ", складає 52 000,00 грн.

На виконання вищевказаного договору про внесення змін до договору № 980-039-000178066, позивачем відповідно до платіжного доручення № QS090001 від 3 лютого 2016 року було донесено 20 000 грн та передано у власність ТОВ "ІРЦ".

Судами також встановлено, що 16 березня 2016 року між позивачем та ТОВ "ІРЦ" укладений договір № 980-039-000205074. На виконання цього договору позивачем було передано 100 000,00 грн у власність ТОВ "ІРЦ".

Із копії виписки по банківському рахунку позивача судами попередніх інстанцій встановлено, що останнім передано 100 000,00 грн у власність ТОВ "ІРЦ".

Заявою на видачу готівки № 84190 від 21 грудня 2016 року було здійснено часткове повернення позивачу коштів, а саме у сумі 100 231,31 грн, тобто не виплаченою залишилася сума 52 000,00 грн.

На підставі рішення Національного банку України від 23 травня 2016 року № 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23 травня 2016 року до 22 червня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнку Ю. П.

Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 13 червня 2016 року № 991, відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" з 23 червня 2016 року до 22 липня 2016 року включно. Відповідно до даного рішення продовжено повноваження Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнка Ю. П. з 23 червня 2016 року до 22 липня 2016 року включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року №124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12 липня 2016 року № 1213 про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13 липня 2016 року та делегування повноважень ліквідатора банку Ірклієнку Ю. П. У зв'язку з цим, з 18 липня 2016 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочав виплати гарантованого відшкодування вкладникам ПАТ "Банк Михайлівський".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 1 вересня 2016 року № 1702 змінено уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський".

Згідно з зазначеним рішенням всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкову О. Ю. з 5 вересня 2016 року.

На звернення позивача щодо повідомлення про включення до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, або підстав щодо невключення його до реєстру вкладників у ПАТ "Банк Михайлівський", 22 серпня 2016 року листом за № 3Г3/3071/1 Уповноваженою особою Фонду повідомлено про нікчемність правочинів, а саме, що перекази коштів, здійснені ТОВ "ІРЦ" (код ЄДРПОУ 39140702) 19 травня 2016 року в сумі 100 000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-039-000205074 від 16 березня 2016 року" та 52 000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-039-000178066 від 19 січня 2016 року" на рахунок, що належить ОСОБА_1, на підставі пунктів 7, 8, 9 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 березня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; ~law32~).

Відповідно до ~law33~ Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Згідно з положеннями ~law34~ уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог ~law35~ та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр ", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до ~law36~.

Отже, ~law37~ пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10
грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 23 травня 2016 року № 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" на депозитному рахунку ОСОБА_1, відкритому відповідно до укладеного договору банківського вкладу № 980-039-000205074 від 16 березня 2016 року та № 980-039-000178066 від 19 січня 2016 року, знаходилась сума 52 000,00 грн. Ці кошти були перераховані на рахунок позивача ТОВ "ІРЦ".

Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до ~law38~ Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому ~law39~, відповідно до ~law40~, називається тимчасовою адміністрацією.

Відповідно до ~law41~ не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України".

Частинами третьою, п'ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до ~law42~, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ~law43~ з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту).

Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

~law44~ визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями ~law45~ Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ~law46~.

Суди, відмовляючи у задоволенні позову, погодились з висновками Уповноваженої особи, викладеними у листі від 22 серпня 2016 року № 3Г3/3071/1, зокрема, щодо нікчемності правочинів, а саме: переказів коштів, здійснених ТОВ "ІРЦ" (код ЄДРПОУ 39140702) 19 травня 2016 року в сумі 52 000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-039-000178066 від 19 січня 2016 року" на рахунок, що належить ОСОБА_1, на підставі пунктів 7, 8, 9 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Водночас, колегія суддів вважає такі висновки передчасними у зв'язку із наступним.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (~law48~).

Зі змісту даної норми вбачається, що ~law49~ не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський", оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою ~law50~ є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування ~law51~, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Крім того, підставою нікчемності правочину є здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства (~law52~).

З аналізу ~law53~ вбачається, що нікчемність договорів (правочинів) банку за цим пунктом пов'язана з такими умовами: 1) здійснення операції у період віднесення банку до категорії проблемних; 2) укладення (переоформлення) договору призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку; 3) банківську операцію (укладення або переоформлення договору) здійснено з порушенням норм законодавства. Остання умова є обов'язковою для визнання договору (правочину) банківського вкладу (рахунку) або транзакцій, здійснених на підставі такого договору, нікчемними за ~law54~.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що транзакції, щодо яких Уповноваженою особою застосовано наслідки нікчемності, здійснено у період віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних.

Разом з тим, відповідачем не доведено, що такі транзакції здійснені з порушенням норм законодавства.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ~law55~ до правовідносин щодо виникнення наслідків нікчемності договорів банківського вкладу (рахунку), укладених з ПАТ "Банк Михайлівський", викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/1083/17, від 10 червня 2019 року у справі № 808/417/17, від 12 червня 2019 року у справі № 823/960/18, від 27 червня 2019 року у справі № 818/1170/17.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції Верховного Суду.

При цьому, суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині 1 статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи ~law56~, Фонд або його уповноважена особа зобов'язані дотримуватися положень частини 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI, відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина 1 статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати договори банківського вкладу № 980-039-000205074 від 16 березня 2016 року та № 980-039-000178066 від 19 січня 2016 року та транзакції щодо перерахування на них коштів від ТОВ "ІРЦ" нікчемними та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених ~law58~, для не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини 2 статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ~law59~ до правовідносин щодо виникнення наслідків нікчемності договорів банківського вкладу (рахунку), укладених з ПАТ "Банк Михайлівський", викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/1083/17, від 10 червня 2019 року у справі № 808/417/17, від 12 червня 2019 року у справі № 823/960/18, від 27 червня 2019 року у справі № 818/1170/17.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції Верховного Суду.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить до висновку про те, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: статті 26 та 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що є підставою для скасування їх у відповідній частині з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Водночас, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовної вимоги до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з огляду на таке.

Відповідно до правової позиції, що міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 712/10864/16-а, від 05 грудня 2018 року у справі № 826/2211/15, а також Верховним Судом у постановах від 20 грудня 2018 року у справі № 826/722/15, від 17 квітня 2019 року у справі № 808/1713/15, визначено, що оскільки позивача не було включено Уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, то на момент розгляду справи судами у Фонду не було підстав для включення позивача до Загального реєстру вкладників. Фонд здійснює виплату відшкодування коштів вкладникам на підставі отриманого від Уповноваженої особи Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, однак в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що така інформація про позивача не була включена до зазначеного переліку, а тому спірні відносини між позивачем та Фондом на час звернення позивача до суду не виникли, в зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що права позивача у цій частині є порушеними.

Відтак, у задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, слід відмовити.

Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

Крім того, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (статті 2,6,48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція) Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, передбачені цією Конвенцією.

Як закріплено у статті 32 Конвенції, її положення тлумачяться і конкретизуються в рішеннях Європейського суду з прав людини ("Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд).

Відповідно до статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року (Україна приєдналась до цієї Конвенції згідно з Указом від 14 квітня 1986 року № 2077-XI) договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору; для цілей тлумачення договору контекст охоплює, крім тексту, преамбулу й додатки; поряд з контекстом враховуються, зокрема, наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях постійно наголошує на необхідності врахування приписів чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та практики тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна (абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 4 квітня 2018 року № 3-р/2018, абзац перший пункту 2.8 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).

Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 7 лютого 2019 року Основний Закон України (Преамбула, статті 85,102 та 106) доповнено, зокрема, положеннями про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу України.

Частиною 2 статті 6 та частиною 1 статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 80 рішення у справі "Перес проти Франції" ("Perez v.

France", заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі "Артіко проти Італії" (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі "Ван де Хурк проти Нідерландів" (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі "Пелекі проти Греції" (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов'язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин колегія суддів доходить до висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій скасувати у частині вимог, що заявлені до Уповноваженої особи Фонду та позов задовольнити у вказаній частині; в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій - залишити без змін.

Оскільки колегія суддів частково задовольняє касаційну скаргу та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, у силу вимог статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3,341,345,349,351,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста від 9 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного від 7 червня 2017 року скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" та прийняти у цій частині нову постанову.

Визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ "Банк Михайлівський" щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню та які знаходяться на рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, що відкриті на ім'я ОСОБА_1 у публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський".

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" внести доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо рахунків ОСОБА_1 № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, відкритих в публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" на суму на суму 52000,00 грн, та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста від 9 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного від 7 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко