Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа №804/16553/15

провадження №К/9901/8746/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Дніпропетровської міської ради на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Суховарова А. В., суддів: Головко О. В., Ясенової Т. І.,

в с т а н о в и в :

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської міської ради, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

визнати незаконним та скасувати розпорядження в. о. Дніпропетровського міського голови Булавки Г. І. №1039-рк від 11 листопада 2015 року "Про звільнення ОСОБА_1";

поновити на роботі ОСОБА_1 на посаді начальника управління організаційно-кадрової роботи Дніпропетровської міської ради;

стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 26187,56 гривень.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що згідно з розпорядженням в.о. Дніпропетровського міського голови Булавки Г. І. № 1039-рк від 11 листопада 2015 року її звільнено з посади начальника управління організаційно-кадрової роботи Дніпропетровської міської ради за пунктом 5 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), за нез'явлення на роботу протягом більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

Позивач стверджує, що безпосередньою передумовою виникнення у неї гострого захворювання слугували хвилювання, викликані під час стресової ситуації, яка склалась за місцем роботи.

Позивач наголошує на порушенні процедури звільнення розгляду подання № 4/8-629 від 30 жовтня 2015 року до виборного органу первинної профспілкової про розірвання трудового договору, оскільки розгляд подання відбувався за відсутності ОСОБА_1, яка, в свою чергу, не була повідомлена про час, дату та місце його розгляду.

Вважаючи розпорядження № 1039-рк від 11 листопада 2015 року про звільнення неправомірним, ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогою про поновлення на посаді.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 січня 2016 року в позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 січня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними і скасовано розпорядження виконуючого обов'язки Дніпропетровського міського голови № 1039-рк від 11 листопада 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління організаційно-кадрової роботи Дніпропетровської міської ради за нез'явлення на роботу протягом більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності відповідно до пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління організаційно-кадрової роботи Дніпропетровської міської ради з 11 листопада 2015 року.

Зобов'язано Дніпропетровську міську раду нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 листопада 2015 року по день фактичного поновлення на роботі, з урахуванням отриманої допомоги по безробіттю в Лівобережному районному центру зайнятості міста Дніпропетровська в цей період.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судом апеляційної інстанції, що подання профспілковому комітету про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 було направлено керуючим справами Виконкому Дніпропетровської міської ради, який діє на підставі наділених розпорядженням в. о. міського голови № 662-р від 01 жовтня 2015 року повноваженнями. Рішення про звільнення позивача з посади було прийнято на підставі згоди наданої профспілковим комітетом, а відтак всі вимоги законодавства були дотримані.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з листками непрацездатності (з 11.06.15 по 12.06.15, з 13.06.15 по 06.10.15, з 07.10.15 по 29.10.15 та з 30.10.15 по 11.11.15) ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у період з 11 червня 2015 року по 11 листопада 2015 року у зв'язку із захворюванням, яке полягає у гострому порушенні мозкового кровообігу.

30 жовтня 2015 року керуючим справами Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради направлено подання № 4/8-629 до профспілкового комітету Дніпропетровської міської ради про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління організаційно-кадрової роботи Дніпропетровської міської ради за пунктом 5 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Заступником голови профспілки Дніпропетровської міської ради надсилались кур'єрською доставкою ОСОБА_1 повідомлення про засідання профкому міської ради стосовно розгляду подання про звільнення на: 03.11.2015р. об 15-00 год.; 05.11.2015р. об 16-00 год.; 06.11.2015р. об 14-00 год.

09 листопада 2015 року у зв'язку з неявкою позивача, профспілковим комітетом Дніпропетровської міської ради розглянуто вказане подання керуючого справами виконкому міської ради ОСОБА_3 № 4/8-629 від 30 жовтня 2015 року, за результатами розгляду якого надано згоду на звільнення ОСОБА_1.

11 листопада 2015 року відповідно до довідки (серія 12 AAA № 423126) до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, позивачу надано ІІІ групу інвалідності на строк до 01 грудня 2016 року. Причина інвалідності визначена як загальне захворювання. Висновок про умови та характер праці: економіст з неповним робочим днем.

Згідно з розпорядженням виконуючого обов'язки міського голови № 1039-рк від 11 листопада 2015 року звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління організаційно-кадрової роботи Дніпропетровської міської ради за нез'явлення на роботу протягом більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності відповідно до пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з того, що відповідач під час звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління організаційно-кадрової роботи Дніпропетровської міської ради діяв у спосіб визначений вимогами законодавства. Разом з цим, відповідачем були дотримані як вимоги закону щодо проміжку часу, протягом якого працівник не з'являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності.

Одеський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог прийшов до висновку про порушення процедури звільнення позивача із займаної посади у зв'язку з направленням подання до профспілкового комітету Дніпропетровської міської ради щодо надання згоди на звільнення не уповноваженою особою.

Верховний Суд не погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 5 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Підставою для розірвання трудового договору є нез'явлення на роботу протягом зазначеного строку. Вихід на роботу хоч би на один день перериває цей строк. І у подальшому чотиримісячний строк має обчислюватись знову. Підсумовуватись періоди неявки на роботу, тривалістю менше чотирьох місяців, не можуть.

Отже, застосування зазначеної норми передбачає одночасну наявність двох складових її диспозиції, як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з'являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у період з 11 червня 2015 року по 11 листопада 2015 року у зв'язку із захворюванням, яке полягає у гострому порушенні мозкового кровообігу, що підтверджується листками непрацездатності (з 11.06.15 по 12.06.15, з 13.06.15 по 06.10.15, з 07.10.15 по 29.10.15 та з 30.10.15 по 11.11.15).

Крім цього, 11 листопада 2015 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, та зазначено, що захворювання позивача не є професійним, а віднесено відповідно до довідки МСЕК, до групи загальних захворювань, тобто призначення ОСОБА_1 інвалідності не пов'язано з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням.

За змістом статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

З матеріалів справи вбачається, що заступником голови профспілки Дніпропетровської міської ради надсилались кур'єрською доставкою ОСОБА_1 повідомлення про засідання профкому міської ради стосовно розгляду подання про звільнення на: 03.11.2015р. об 15-00 год.; 05.11.2015р. об 16-00 год.; 06.11.2015р. об 14-00 год., що підтверджується листами та конвертами з рекомендованими повідомленнями, наявними в матеріалах справи.

09 листопада 2015 року за наслідками розгляду подання керуючого справами виконкому міської ради ОСОБА_3 №4/8-629 від 30 жовтня 2015 року у зв'язку з неявкою позивача профспілковим комітетом Дніпропетровської міської ради надано згоду на звільнення ОСОБА_1.

Верховний Суд звертає увагу, що про розгляд подання стосовно розірвання трудового договору позивач повідомлявся тричі, що підтверджується поштовими конвертами.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції вказав про направлення подання до профспілкового комітету Дніпропетровської міської ради щодо надання згоди на звільнення керуючим справами виконкому міської ради ОСОБА_3, який є неуповноваженою особою.

Разом з цим, в матеріалах справи міститься розпорядження в. о. міського голови № 662-р від 01 жовтня 2015 року стосовно розподілу повноважень, який не був досліджений судом апеляційної інстанції під час прийняття судового рішення.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов до передчасного висновку щодо задоволення позовних вимог.

За такого правового врегулювання та обставин справи Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції не досліджено всі зібрані у справі докази, які необхідні для встановлення обставин.

Приписами пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

При цьому суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

При встановленні наведених фактів судом апеляційної інстанції порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, п. 1 ч. 2 ст. 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Дніпропетровської міської ради задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець