Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 січня 2019 року

Київ

справа №808/1645/16

адміністративне провадження №К/9901/10330/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова С.М., суддів Чабаненко С.В., Шлай А.В.) у справі № 808/1645/16 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Жовтневого районного суду м. Запоріжжя про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,

установив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - ТУ ДСА України в Запорізькій області), Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Запорізькій області щодо ненарахування і невиплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку; зобов'язати ТУ ДСА України в Запорізькій області нарахувати і виплатити позивачу вихідну допомогу у зв'язку з виходом у відставку в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Запорізькій області та Жовтневого районного суду міста Запоріжжя щодо ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку з відставкою; зобов'язано ТУ ДСА України в Запорізькій області та Жовтневий районний суд міста Запоріжжя нарахувати і виплатити позивачу вихідну допомогу у зв'язку з відставкою в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою; вирішено питання про судові витрати.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм роцесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, скаржник просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі постанову суду першої інстанції. Скаргу мотивує тим, що він набув право на відставку до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, а тому він має право на отримання вихідної допомоги за останньою посадою. Строк, протягом якого розглядалося питання про звільнення позивача з посади судді у відставку, не залежав від його волі, а тому не може впливати на вирішення питання про виплату вихідної допомоги за законодавством, чинним на час подання ним заяви про звільнення. Зазначає, що позбавлення його права на отримання вихідної допомоги суперечить статті 22 Конституції України, яка не допускає звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод у зв'язку з прийняттям нових законів чи внесення змін до чинних.

У запереченнях на касаційну скаргу ТУ ДСА України в Запорізькій області просить залишити її без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а рішення апеляційного суду - таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна не скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 8 квітня 1990 року обраний народним суддею Жовтневого районного народного суду м. Запоріжжя.

Постановою Верховної ради України від 10 липня 1997 року позивача обрано безстроково суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

18 лютого 2014 року позивачем подано до Вищої ради юстиції заяву про звільнення у відставку.

Постановою Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року №1118-VІІІ «Про звільнення суддів» у зв'язку з поданням заяви про відставку звільнено з посади суддю Жовтневого районного суду м. Запоріжжя Татарінова В.І.

Наказом Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2016 року №16-ос позивача відраховано зі складу цього суду.

29 квітня 2016 року позивач звернувся до ТУ ДСА України в Запорізькій області з проханням нарахувати йому вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням у відставку.

Листом від 13 травня 2016 року ТУ ДСА України в Запорізькій області повідомило позивача про відсутність законних підстав для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги, оскільки Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в України» від 27 березня 2014 року, який набрав чинності 1 квітня 2014 року, виплата вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою не передбачена.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», чинної на момент подання позивачем заяви про відставку, є протиправним, оскільки застосуванню підлягає та норма, яка діяла на час подання заяви про відставку, а саме - 18 лютого 2014 року.

Приймаючи протилежне рішення та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, оскільки на момент виходу у відставку позивача Законом України «Про судоустрій і статус суддів» виплата такої допомоги не передбачалась.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку - 18 лютого 2014 року; далі - Закон № 2453-VI) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

За правилами статті 111 Закону України № 2453-VI розгляд питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні Верховної Ради України починається з доповіді Голови Вищої ради юстиції або члена Вищої ради юстиції, який діє за його дорученням. Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Статтею 136 Закону України № 2453-VI передбачалося, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Водночас, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII, який набрав чинності 1 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону України № 2453-VI, та виключено статтю 136.

Отже, судді, які вийшли у відставку після 1 квітня 2014 року, не мали права на отримання вихідної допомоги відповідно до Закону № 2453-VI.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відтак, в даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Згідно з фактичними обставинами справи, ОСОБА_1 було звільнено у відставку на підставі постанови Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року, тобто, у той час, коли положення про виплату вихідної допомоги, передбачену статтею 136 Закону № 2453-VI, втратили чинність.

Зважаючи на те, що право на отримання відповідної вихідної допомоги нерозривно пов'язане саме з датою виходу судді у відставку, а не з датою подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

При цьому, колегія суддів Верховного Суду зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, на чому він акцентує увагу, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Крім того, у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Рішення щодо неконституційності Закону України № 1166-VII в частині виключення статті 136 із Закону України № 2453-VI, Конституційним Судом України не приймалося.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Посилання позивача на те, що невиплата вихідної допомоги зумовлена тривалим розглядом Верховною Радою України його заяви про відставку, не мають правового значення для вирішення цієї справи, оскільки датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції. Повноваження судді припиняються саме з дня прийняття Верховної Ради України відповідної постанови.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що висновок суду апеляційної інстанції є обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив :

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець