Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.05.2018 року у справі №807/542/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 квітня 2020 року

Київ

справа №807/542/17

провадження №К/9901/50926/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, за участю третьої особи - Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Калинич Я. М., суддів: Шешені О. М., Рейті С. І., та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Сеника Р. П., суддів: Попка Я. С., Хобор Р. Б.

І. Суть спору

1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), за участю третьої особи - Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність ДКС України щодо не нарахування ОСОБА_1 індексу інфляції на суму невчасно виплачених сум коштів, зазначених у виконавчих листах, виданих Воловецьким районним судом Закарпатської області від 27 липня 2012 року та 27 липня 2012 року у справі № 704/116/2012 та у виконавчих листах, виданих Міжгірським районним судом Закарпатської області від 29 квітня 2013 року у справі № 706/769/2012, від 22 квітня 2014 року у справі № 302/842/13-ц, від 27 лютого 2015 року у справі № 302/1462/14-ц, від 24 березня 2015 року у справі № 302/1403/14-ц, від 27 лютого 2015 року у справі №302/1462/14-ц;

1.2. зобов`язати ДКС України нарахувати та виплатити позивачу суму коштів з урахуванням індексу інфляції на суму невчасно виплачених сум коштів, зазначених у виконавчих листах, виданих Воловецьким районним судом Закарпатської області від 27 липня 2012 року та 27 липня 2012 року у справі № 704/116/2012 та у виконавчих листах, виданих Міжгірським районним судом Закарпатської області від 29 квітня 2013 року у справі № 706/769/2012, від 22 квітня 2014 року у справі № 302/842/13-ц, від 27 лютого 2015 року у справі № 302/1462/14-ц, від 24 березня 2015 року у справі № 302/1403/14-ц.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що за наслідками розгляду низки справ у Воловецькому та Міжгірському районних судах Закарпатської області, за його позовами до Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, позивачу видавались виконавчі листи виданих Воловецьким районним судом Закарпатської області від 27 липня 2012 року та 27 липня 2012 року у справі № 704/116/2012 та виданих Міжгірським районним судом Закарпатської області від 29 квітня 2013 року у справі № 706/769/2012, від 22 квітня 2014 року у справі № 302/842/13-ц, від 27 лютого 2015 року у справі № 302/1462/14-ц, від 24 березня 2015 року у справі № 302/1403/14-ц, які він пред`являв згідно із Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" до органів казначейської служби з метою безспірного списання коштів з рахунків Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області.

2.1. Однак, у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, виконавчі листи були спрямовані до ДКС України з метою їх виконання по бюджетній програмі для забезпечення виконання рішень судів.

2.2. Позивач стверджує, що виплати за виконавчими документами не було здійснено в розумні строки, у зв`язку з чим у нього виникло право на певну компенсацію за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, що врегульоване частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

2.3. Вказує, що звертався до ДКС України із заявами про виплату йому інфляційних втрат на суму заборгованості, яка вчасно не була виплачена, однак відповідачем було відмовлено у таких виплатах, оскільки вони не передбачені законодавством.

2.4. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про зобов`язання нарахувати та виплатити йому суму коштів з урахуванням індексу інфляції на суму невчасно виплачених коштів за виконавчими листами у справах за №№ 704/116/2012, 706/769/2012, 302/842/13-ц, 302/1462/14-ц, 302/1403/14-ц.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. За результатами розгляду низки справ за позовом ОСОБА_1 видано виконавчі листи:

Воловецьким районним судом Закарпатської області від 27 липня 2012 року на суму 20000 грн. у справі № 704/116/2012.;

Воловецьким районним судом Закарпатської області від 27 липня 2012 року на суму 1000 грн. у справі № 704/116/2012;

Міжгірським районним судом Закарпатської області від 29 квітня 2013 року на суму 20000 грн. у справі № 706/769/12;

Міжгірським районним судом Закарпатської області від 22 квітня 2014 року на суму 10000 грн. у справі № 302/842/13-ц;

Міжгірським районним судом Закарпатської області від 27 лютого 2015 року на суму 10000 грн. у справі № 302/1462/14-ц;

Міжгірським районним судом Закарпатської області від 24 березня 2015 року на суму 1000 грн. у справі № 302/1403/14-ц.

4. Зазначені у виконавчих листах кошти підлягали стягненню з Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області.

5. Рішеннями про виплату компенсації за рахунок коштів передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, затвердженими головою ДКС України від 14 листопада 2016 № 19 на суму 1883,84 грн. (по виконавчому документу у справі № 706/769/2012) та від 28 грудня 2016 року № № 22, 23 на суму 52,18 грн. та 1739,18 грн. відповідно (по виконавчому документу у справі № 704/116/2012) позивачу нарахована компенсація за порушення строку перерахування коштів, яка виплачується за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

6. Решта виконавчих листів на які вказує позивач перебувають на виконанні.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

7. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, в позові відмовлено.

8. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини між позивачем та ДКС України виникли виключно в площині виконання рішення суду, а відтак вимога позивача щодо нарахування та виплати суми коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції є необґрунтованою.

9. Зазначена позиція підтримана Львівським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

10. У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

11. Свою касаційну скаргу мотивує тим, що оскільки Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не врегульовано питання щодо нарахування індексу інфляції на суму невчасно виплаченої суми коштів за рішенням суду, тому судами необхідно було застосувати аналогію закону.

11.1. Наголошує, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно не взяли до уваги його доводів, зокрема щодо того, що зобов`язання держави також можуть виникати із судових рішень. З посиланням на положення статей 11, 625 Цивільного кодексу України позивач ствердив, що держава як боржник у спірних правовідносинах повинна виплатити йому кошти з урахуванням інфляційних втрат, адже своє зобов`язання щодо виплати коштів за судовими рішеннями. виконала несвоєчасно.

11.2. Також вказує, що судами не враховано висновки Верховного Суду України, висловлені у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, предметом якої був спір про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період невиконання судового рішення про відшкодування майнової та моральної шкоди.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

12. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

13. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

14. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

15. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

16. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

19. Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

21. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

22. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

23. Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

24. Частиною другою, четвертою статті 3 Закону № 4901-VI обумовлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

25. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4901-VI виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили (тобто до 01 січня 2013 року), боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом.

Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

26. З метою реалізації пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4901-VI постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (далі - Порядок № 440), пунктом 2 якого передбачено, що боржник - це зазначений у рішенні суду або виконавчому документі суб`єкт, який повинен сплатити кошти або вчинити інші дії майнового характеру щодо особи, на користь чи в інтересах якої ухвалено це рішення.

27. Згідно з пунктами 3, 4 Порядку № 440 рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.

Заявник подає до органу державної виконавчої служби: заяву про виконання рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв`язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал (дублікат) виконавчого документа або рішення суду (належним чином завірену його копію); копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби і мають відмітку у паспорті або до паспорта яких внесені дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків) та копію паспорта громадянина.

28. Частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

29. Відповідно до пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845) безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

30. Згідно з пунктом 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

31. Згідно з пунктом 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.

Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

32. Згідно з пунктом 51 Порядку № 845 в рішенні (постанові) про виплату компенсації зазначаються: назва і дата видачі виконавчого документа, найменування органу, що його видав; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), код згідно з ЄДРПОУ або податковий номер (для юридичних осіб), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серія і номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття такого номера, реквізити рахунків стягувача і боржника; дата надходження документів та відомостей, необхідних для перерахування коштів, дата закінчення встановленого законом строку для перерахування коштів, дата перерахування коштів стягувачу; строк прострочення платежу; реквізити рахунка, з якого здійснюється безспірне списання; спосіб перерахування коштів стягувачу; сума нарахованої компенсації.

Рішення про виплату компенсації затверджується Головою Казначейства, а постанова - керівником органу державної виконавчої служби.

33. Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

VI. Позиція Верховного Суду

34. З наведених вище положень та пунктів 33 і 47 Порядку № 845, норм частини першої статті 3 Закону № 4901-VI вбачається, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, а також виплати компенсації стягувачу, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме ДКС України (Казначейство), яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

35. При цьому з приписів статті 5 Закону № 4901-VI вбачається, що компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду виплачується у зв`язку із затримкою виконання судових рішень про стягнення коштів.

36. Отже, виходячи з аналізу норми, закріпленої у частині першій статті 5 Закону № 4901-VI, підставою для виплати стягувачу компенсації, передбаченої цим Законом, слугує порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади.

37. Суди попередніх інстанцій, на основі досліджених під час розгляду справи доказів встановили, що ДКС України не виконала обов`язку, визначеного статтею 3 Закону № 4901-VI та не забезпечила своєчасне перерахування ОСОБА_1 коштів, а саме:

у сумі 20000 грн. моральної шкоди відповідно до виконавчого листа Воловецького районного суду Закарпатської області від 27 липня 2012 року у справі № 704/116/2012;

у сумі 1000 грн. понесених позивачем судових витрат відповідно до виконавчого листа Воловецького районного суду Закарпатської області від 27 липня 2012 року у справі № 704/116/2012;

у сумі 20000 грн. марального відшкодування згідно з виконавчим листом Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 квітня 2013 року у справі № 706/769/12;

у сумі 10000 грн. відшкодування моральної шкоди згідно з виконавчим листом Міжгірського районного суду Закарпатської області від 22 квітня 2014 року у справі № 302/842/13-ц;

у сумі 6000 грн. моральної шкоди та 4000 грн. витрат у виді адвокатських послуг згідно з виконавчим листом Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 лютого 2015 року у справі № 302/1462/14-ц;

у сумі 1000 грн. витрат на правову допомогу згідно з виконавчим листом Міжгірського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2015 року у справі № 302/1403/14-ц.

38. Водночас, судами встановлено, що рішеннями про виплату компенсації за рахунок коштів передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, затвердженими головою ДКС України від 14 листопада 2016 № 19 на суму 1883,84 грн. (по виконавчому документу у справі № 706/769/2012) та від 28 грудня 2016 року № № 22, 23 на суму 52,18 грн. та 1739,18 грн. відповідно (по виконавчому документу у справі № 704/116/2012) позивачу відповідно до приписів статті 5 Закону № 4901-VI нарахована компенсація за порушення строку перерахування коштів, яка виплачується за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Решта виконавчих листів на які вказує позивач перебувають на виконанні.

39. Однак, спірним питанням у цій справі є наявність правових підстав для стягнення з ДКС України суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції у зв`язку із затримкою виконання судових рішень про стягнення коштів.

40. Доводи позивача стосуються цивільно-правової відповідальності ДКС України і ґрунтуються, зокрема, на положеннях статей 11, 625 ЦК України.

41. Аналізуючи наведені законодавчі положення в контексті обставин цієї справи, насамперед потрібно виходити зі змісту правовідносин. Те, що як у випадку виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, так і у випадку відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові, зокрема, незаконними діями органу, джерелом виплати є кошти державного бюджету, а безспірне списання коштів державного бюджету в обох випадках здійснює ДКС України, ще не достатньо для того, щоб вважати ці правовідносини однорідними.

42. У цих правовідносинах боржником є держава, яка реалізує свій обов`язок щодо відшкодування шкоди (на підставі судового рішення) через ДКС України, тоді як гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, боржником за якими є, зокрема, державний орган, а також участь ДКС України у цьому процесі мають інше призначення та завдання. В останньому випадку виконання судових рішень щодо стягнення коштів покладено на органи казначейства як на органи, які здійснюють казначейське обслуговування рахунків відповідного державного органу. Боржником в такому випадку є державний орган, який несе зобов`язання перш за все своїм коштом в межах асигнувань з державного бюджету, що власне і зумовлює участь ДКС України у виконанні таких судових рішень.

43. Зобов`язання держави щодо відшкодування шкоди у випадках, визначених законом, не слід ототожнювати із зобов`язаннями державних органів за судовим рішенням (про стягнення коштів), а відтак не можна уподібнювати механізм виконання судових рішень в обох цих випадках.

44. На необхідності розмежовувати юридичну відповідальність держави та державних органів орієнтує також рішення Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року у справі № 12-рп/2001, за змістом якого державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов`язаннями несе власник відповідного майна.

45. Стягнення з боржника інфляційних втрат, регулюється статтею 625 ЦК України, відповідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

46. В силу частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

47. Законодавцем окреслено, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.

48. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України вбачається, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11).

49. За результатами розгляду справи встановлено відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та органом казначейської служби як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

50. Отже, у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак ДКС України не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.

51. Крім того, статтею 22 ЦК України визначено, що є збитками, проте позивач в порушення зазначеної норми матеріальні збитки розраховує, виходячи з індексу інфляції, хоча даний вид відповідальності передбачений за порушення грошового зобов`язання та не відноситься до матеріальної шкоди.

52. За таких обставин суд першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що положення статті 625 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин.

53. Посилання позивача на висновки Верховного Суду України, висловлені у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, предметом якої був спір про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період невиконання судового рішення про відшкодування майнової та моральної шкоди, Верховний Суд вважає безпідставними, оскільки у наведеній справі спірні правовідносини склались у зв`язку з невиконанням рішення саме відповідачем, якого визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого статтями 190, 358 КК України, та якому призначено кримінальне покарання.

54. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

55. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v.Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

56. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

57. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

58. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

59. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич