Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.01.2019 року у справі №815/1931/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 січня 2019 року

м. Київ

справа №815/1931/15

адміністративне провадження №К/9901/5783/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року (головуючий суддя Єфіменко К.С.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року (головуючий суддя Осіпов Ю.В., Золотніков О.С., Скрипченко В.О.) у справі №815/1931/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Грона» до Суворовського районного управління юстиції у м.Херсоні, головного спеціаліста відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у м.Херсоні Кечі Анни Станіславівни, третя особа: ОСОБА_1, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ТОВ «Фінансова компанія «Грона» звернулося до суду з позовом, в якому просило:

- визнати незаконними дії державного реєстратора Суворовського РУЮ у м.Херсоні щодо реєстрації 1/2 квартири АДРЕСА_3 на ім'я ОСОБА_1;

- скасувати рішення державного реєстратора Суворовського РУЮ у м.Херсоні щодо реєстрації 1/2 квартири АДРЕСА_4 на ім'я ОСОБА_1;

- зобов'язати державного реєстратора Суворовського РУЮ у м.Херсоні внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування рішення щодо реєстрації 1/2 квартири АДРЕСА_4 на ім'я ОСОБА_1

Позов обґрунтовано тим, що всупереч вимогам п.5 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» державним реєстратором проведено реєстрацію 1/2 квартири АДРЕСА_5 на ім'я ОСОБА_1, яка була під арештом.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року, позов задоволено. Визнано незаконними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Суворовського районного управління юстиції у м.Херсоні Кечі Анни Станіславівни щодо реєстрації 1/2 квартири АДРЕСА_6 на ім'я ОСОБА_1 Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Суворовського районного управління юстиції у м.Херсоні Кечі Анни Станіславівни №2077909 від 30 квітня 2013 року щодо реєстрації 1/2 частини квартири АДРЕСА_6 на ім'я ОСОБА_1 Зобов'язано державного реєстратора прав на нерухоме майно Суворовського районного управління юстиції у м.Херсоні Кечу Анну Станіславівну внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування рішення щодо реєстрації 1/2 частини квартири АДРЕСА_7 на ім'я ОСОБА_1

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що у 2010 році державним виконавцем Суворовського району у м.Херсоні накладено арешт на 1/2 частини 2-кімнатної квартири АДРЕСА_8 що підтверджується постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження АА №213710 від 16 квітня 2010 року та актом опису й арешту майна серії АА №664360 від 24 листопада 2010р. (а.с.53), складеним на виконання виданого 3 грудня 2009 року Приморським районним судом м.Одеси виконавчого листа по справі №2-7394 про стягнення з ОСОБА_3 (доньки третьої особи по даній справі) на користь ТОВ ФК «Грона» боргу за кредитним договором в сумі 75 795,19 грн.

Відомості про арешт 1/2 частини спірної квартири 24.04.2010 року було внесено в Єдиний реєстр заборон та відчужень об'єктів нерухомого майна (р.№9747605).

30 квітня 2013 року державним реєстратором реєстраційної служби Суворовського РУЮ у м.Херсоні Кеча А.С. прийнято рішення №2077909 про державну реєстрацію (перереєстрацію) за ОСОБА_1 - 2-кімнатної квартири АДРЕСА_9 в тому числі на 1/2 частки, яка належала ОСОБА_3

Оскаржуване рішення державного реєстратора реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні №2077909 від 30 квітня 2013 року прийнято на підставі рішення суду від 27 лютого 2013 року у справі №2/2120/4009/12.

Так, рішенням Суворовського районного суду м.Херсона від 27 лютого 2013 року у справі №2/2120/4009/12 в рахунок погашення боргу ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 звернуто стягнення на предмет іпотеки квартири за адресою АДРЕСА_1 шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на предмет іпотеки (а.с.30)

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що державний реєстратор Кеча А.С., прийнявши оскаржуване рішення №2077909 від 30 квітня 2013 року, фактично провів державну реєстрацію спірної квартири АДРЕСА_10 після державної реєстрації обтяжень (заборона р.№9747605 від 24 квітня 2010 року), встановлених щодо цього майна, тобто в період знаходження 1/2 частки під арештом, а отже, відповідач грубо порушив вимоги ч.ч.1,2 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та права позивача, як іншого співвласника цієї квартири.

Також суди послалися на те, що Головним територіальним управлінням юстиції у Херсонській області проведено службову перевірку головного спеціаліста реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у м.Херсоні Кеча Анни Станіславівни щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 квітня 2013 року квартири за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 Відповідно до Листа Головного територіального управління юстиції у Херсонській області від 30.03.2015 року №Б-176-4 головного спеціаліста реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у м.Херсоні Кечу Анну Станіславівну за результатами проведеної службової перевірки суворо попереджено про недопущення в подальшому порушень чинного законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і прийняти нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом, і жодних обґрунтованих доводів про пропуск цього строку з поважних причин не наведено, а тому суди повинні були залишити позов без розгляду. Про вказані обставини третя особа неодноразово наголошувала під час розгляду справи судом першої інстанції, а так само і в апеляційній скарзі. Проте, ці доводи залишилися поза увагою судів. Крім того, на думку скаржника, позивачем не наведено, а судами не встановлено, які саме права та інтереси позивача порушені спірним рішенням відповідача, натомість скасувавши державну реєстрацію, суди втрутилися в право власності третьої особи, яке згідно положень Цивільного кодексу України, є непорушним. Право власності на спірну квартиру визнано за третьою особою судовим рішенням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач, посилаючись на безпідставність її доводів, просить відмовити у її задоволенні. Вказує, що судами правильно встановлені обставини справи, дана правильна правова оцінка діям відповідача. При цьому, порушення прав позивача полягає у неможливості виконання судових рішень в частині стягнення заборгованості з доньки третьої особи шляхом реалізації 1/2 частки спірної квартири, оскільки борг перевищує 500 000 грн., а боржниця переховується у невідомому місці.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право власності на квартиру), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

У цій справі позов про визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою, направлено на припинення цивільного права цієї особи з метою захисту майнових інтересів позивача, які полягають у можливості задоволення його майнових вимог за рахунок цього майна в порядку примусового виконання судового рішення в іншій цивільній справі шляхом реалізації 1/2 частки спірної квартири.

Отже, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, оскільки спрямований на оспорювання законності набуття третьою особою права власності на частину квартири в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки.

Також Верховний Суд вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого майнового інтересу у спорі щодо квартири з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності на таку квартиру. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 28 серпня 2018 року у справі №820/8219/15 (провадження №11-582апп18) та від 11 вересня 2018 року у справі №817/2398/15 (провадження №11-354апп18), і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такого висновку.

Більш того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Відповідно до частини четвертої статті 343 КАС України, суд касаційної інстанції під час попереднього розгляду справи скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 5 частини першої стаття 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно зі статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі із закриттям провадження у даній справі.

Відповідно до статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1).

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Верховний Суд вказує, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.

Враховуючи, що спірне рішення впливає на права фізичної особи, вирішення цього спору віднесено до компетенції загального суду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 343, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року у справі №815/1931/15 скасувати.

Провадження у справі №815/1931/15 закрити.

Роз'яснити позивачеві, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду