Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.04.2018 року у справі №815/3044/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року

м. Київ

справа №815/3044/17

адміністративне провадження №К/9901/48554/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бучик А. Ю.,

суддів: Мороз Л. Л., Рибачука А. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2018 року (колегія суддів: Федусик А. Г., Зуєва Л. Є., Шевчук О. А.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправними та скасування постанов,

УСТАНОВИЛ:

У червні 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправними та скасування постанов: № 314 від 25 травня 2017 року, якою на позивача накладено штраф у розмірі 480 000 гривень; № 313 від 25 травня 2017 року на 9 600 гривень; № 312 від 25 травня 2017 року на 3 200
гривень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2018 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати її скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті судових рішень не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішеннях суду, не відповідають обставинам справи. Вказує, що при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження судом не встановлено, чи підписана скарга уповноваженою особою, відсутня згода на проведення перевірки центрального органу з питань праці, підпис на направленні на перевірку не належить позивачу. Вказує, що суд не врахував постанову Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/9249/17 від 04.09.2017, якою закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 41 КУпАП за відсутності події та складу порушення. Також у межах розгляду справи № 522/9249/17 надано оцінку, що між позивачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено цивільно-правові угоди, що не містять ознаки трудових.

Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2018 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, наказом Головного управління Держпраці в Одеській області (далі ГУДП) від 03 травня 2017 року №636 "Про проведення позапланової перевірки додержання вимог законодавства про працю" на підставі контролю за виконанням вимог припису від 21 квітня 2017 року №15-01-005/0398-0250, головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління з питань праці ГУДП доручено у період з 04 травня 2017 року по 05 травня 2017 року провести позапланову перевірку додержання законодавства про працю у ФОП, що здійснює підприємницьку діяльність за адресою: АДРЕСА_1); АДРЕСА_2.

03 травня 2017 року для проведення перевірки ФОП відповідачем було видано направлення №15/01-29-1035 на здійснення перевірки у період з 04 травня 2017 року по 05 травня 2017 року та зазначено, що під час її здійснення буде перевірено: додержання вимог законодавства про працю на підставі контролю за виконанням вимог припису від 21 квітня 2017 року №15-01-005/0398-0250, яке було отримано ФОП 04 травня 2017 року, що підтверджується підписом останньої.

За результатами перевірки ФОП головним державним інспектором Матвієнко О. В. складено акт №15-01-005/0448, яким встановлено порушення вимог законодавства, виявлених під час перевірки, а саме:

- ст. 21, 24 КЗпПУ - 20.4.2017 року фахівцями ГУ спільно з представниками ГУ ДФС в Одеській області здійснено виїзд за адресами здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" та АДРЕСА_2, магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1")та встановлено, що з п'ятьма працівниками, а саме: з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 трудові договори не укладались.

- ч.2 ст.30 Закону України "Про оплату праці" - в порушення вимог ч. 2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці" у ФОП не забезпечений достовірний облік виконуваної працівниками роботи, оскільки на момент проведення перевірки не представлений жодний документ, який би фіксував тривалість роботи, вихідні дні тощо. В ході проведення перевірки ФОП предоставила до Головного управління письмові пояснення про те, що табелі обліку використання робочого часу і графіки змінності нею не ведуться;

- ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП, ч. 1 ст. 24 ЗУ "Про оплату праці" - в порушення вимог частини 1, 2 статті 115 КЗпП України, частини 1 статті 24 Закону України "Про оплату праці" щодо виплати заробітної плати працівникам регулярно в робочі дні але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, заробітна плата у ФОП виплачується з порушенням строків.

Так, відповідно до письмових пояснень ОСОБА_6, вона працює на посаді оператора з 14.11.2016, проте у відомостях про виплату грошей відсутнє її прізвище, що свідчить про те, що заробітну плату вона не отримувала. Крам того, станом на момент перевірки не представлені документи щодо виплати авансу за квітень поточного року.

25.05.2017 Головим управлінням Держпраці в Одеській області на підставі акту перевірки №15-01-005/0448 щодо порушень у ФОП ОСОБА_1 на підставі абзацу 8 частини 2 статті 265 Кодексу Законів про працю України винесено постанову № 312 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 3200
грн. ; на підставі абзацу 3 частини 2 статті 265 Кодексу Законів про працю України винесено постанову № 313 про накладення штрафу у розмірі 9600 грн. та на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу Законів про працю України винесено постанову № 314 про накладення штрафу у розмірі 480 000 грн.

Не погоджуючись з постановами про накладення штрафу, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення приписів ч.11 ст.7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" а саме, що у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб'єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються, ГУДП винесений наказ про проведення позапланового заходу саме з підстав здійснення контролю за виконанням припису, який вже на час винесення наказу був виконаний, та здійснена повна перевірка діяльності відповідача у галузі державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення. Крім того, суд посилався на рішення Приморського районного суду м. Одеси, в яких зазначені обставини, що набули преюдиційного значення та свідчать про відсутність складу правопорушення в діях ФОП.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт допуску перелічених працівників до роботи без укладення письмового трудового договору, тобто, без офіційного оформлення трудових відносин відповідно до вимог законодавства, а відтак постанова про накладення штрафу є правомірною та скасуванню не підлягає.

Дослідивши, в межах касаційної скарги, спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 № 96 (далі - Положення № 96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (Статтею 24 КЗпП України);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.

Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.

Колегія суддів зазначає, що з аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є:

- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;

- обов'язок роботодавця надати робоче місце;

- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Взаємовідносини фізичної особи і суб'єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З аналізу наведених норм, Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17,06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18.

При проведенні перевірки отримані письмові пояснення від громадян, які на момент відвідування магазинів перебували у магазинах та виконували певні роботи, а саме від ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а фахівцями відповідача - письмові пояснення від ОСОБА_5 та ОСОБА_7. Так, ОСОБА_5 письмово повідомив, що працює у ФОП на посаді продавця з 15 квітня 2017 року, при оформленні на роботу надав паспорт, трудову книжку, приймала на роботу ОСОБА_1. Режим роботи - 4 зміни з 08-00 год. до 17.00 год. через 2 вихідних дні, за відпрацьований час заробітну плату не отримував. ОСОБА_4 письмово повідомив, що працює у ФОП на посаді продавця з 21 квітня 2017 року заробітна плата складає 2500,00 грн., режим роботи - 08-00 год. до 18:00 год. ОСОБА_6 письмово повідомила, що працює у ФОП на посаді оператора з 14 листопада 2016 року, заробітна плата складає 3200,00
грн. ОСОБА_3 письмово повідомила, що працює у ФОП на посаді продавця з квітня 2017 року, заробітна плата складає 2000,00 грн на місяць, трудовий договір не укладався.

Судом апеляційної інстанції досліджено договори, які були надані ФОП в ході перевірки, а саме: з ОСОБА_3 від 10 квітня 2017 року, яким передбачено, що виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи з контролю за строками придатності, оплата 2000,00 грн, термін виконання робіт до 10 травня 2017 року; з ОСОБА_2 від 10 квітня 2017 року б/н, яким передбачено, що виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи з викладки товару, оплата 2000,00 грн, термін виконання робіт до 10 травня 2017 року; з ОСОБА_5 від 14 квітня 2017 року б/н, яким передбачено, що виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи з викладки товару, оплата 2000,00 грн, термін виконання робіт до 14 травня 2017 року; та з ОСОБА_4 від 18 квітня 2017 року, яким передбачено, що виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи з викладки товару, оплата 2500,00 грн, термін виконання роботи до 17 травня 2017 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що надані договори не відповідають вимогам цивільного законодавства, оскільки не містять в собі істотних умов договору щодо характеру та обсягу робіт, кількісних показників товару та його кваліфікація, місця та часу проведення робіт.

Верховний Суд вказує, що зазначені вище угоди не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов'язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій. Отже, за своїм характером такі правовідносини фактично є трудовими, оскільки не містять конкретних фізичних величин або ж об'ємів робіт; визначаються часовими межами, в свою чергу, працівник виконує певні функції за конкретною посадою, а не індивідуально-визначену роботу.

Зазначене підтверджує висновки суду апеляційної інстанції, про визначення відносин між позивачем та переліченими особами як трудових, а не цивільно-правових.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки тощо.

В касаційній скарзі позивач посилається на порушення судом процесуального права щодо незастосування ст. 72 КАС України щодо того, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 04.09.2017 у справі № 522/9249/17 закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю події та складу правопорушення. Судовим рішенням в цій справі надано оцінку та встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 були наявні цивільно-правові відносини. Тобто факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору не встановлено.

Верховний Суд розглянув і відхилив доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції невірно застосували преюдицію у цій справі, виходячи з такого.

Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

При цьому, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Водночас, для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством.

Суд апеляційної інстанції не порушив норм процесуального права при оцінці доказів, розглянувши у сукупності як обставини, встановлені постановою Приморського районного суду м. Одеси від 04.09.2017 разом із доказами, доданими учасниками справи до цієї адміністративної справи.

При цьому, Верховний Суд наголошує, що спростування належними і допустимими доказами обставин, встановлених іншим судом у судовому рішенні, у даному випадку не порушує принципу верховенства права та правової визначеності як елемента верховенства права, а свідчить тільки про те, що Приморському районному суду м.

Одеси не було надано всіх належних доказів для розгляду справи по суті.

За таких обставин, відповідачем при проведенні перевірки було вірно встановлено, що позивачем в порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України було допущено перелічених працівників до роботи без укладення трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Згідно частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Положеннями ч. 2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Так, приймаючи спірні постанови про накладення штрафу відповідач зазначав, крім іншого, що ФОП не було забезпечено ведення достовірного обліку виконаної працівниками роботи, на момент проведення перевірки не було представлено жодного документу, який би фіксував тривалість роботи, вихідні дні тощо.

Стосовно відсутності підпису на направленні позивача та інших недоліків проведення перевірки колегія суддів зазначає, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справа №813/1790/18.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що оскаржувані постанови винесені на підставі, у спосіб та в межах повноважень, встановлених чинним законодавством.

Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді: Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук