Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року

Київ

справа №203/319/17

касаційне провадження №К/9901/6104/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Дніпропетровської митниці ДФС (далі - Митниця) на додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04.02.2019 (головуючий суддя - Шальєва В.А., судді - Білак С.В., Малиш Н.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Дніпропетровської митниці ДФС про скасування постанови у справі про порушення митних правил,

УСТАНОВИВ:

Кіровський районний суд міста Дніпропетровська постановою від 21.02.2017 у задоволенні позову відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 27.04.2017 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив: визнав протиправною та скасував постанову у справі про порушення митних правил № 0062/110000014/16 від 06.10.2016, прийняту відносно ОСОБА_1

ОСОБА_1 11.01.2019 звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, у якій просив стягнути з Митниці на його користь усі витрати, понесені ОСОБА_1 по даній справі.

Третій апеляційний адміністративний суд додатковою постановою від 04.02.2019 стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Митниці на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8800,00 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у даній справі у розмірі 8800,00 грн. згідно квитанції № 0.0.725294165.1 від 15.03.2017, який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Митниці, оскільки постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2017 позов ОСОБА_1 був задоволений.

Митниця оскаржила додаткову постанову суду апеляційної інстанції до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 06.03.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що додаткова постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надав належної правової оцінки тому, що ОСОБА_1 був пропущений строк звернення із заявою про прийняття додаткового рішення, оскільки постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2017 на дату подання ним заяви про розподіл судових витрат була виконана у повному обсязі.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.04.2019 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 02.04.2019.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що клопотання ОСОБА_1 містить вимоги щодо відшкодування судових витрат, а саме - судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 8800,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017) при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно приписів пункту 3 частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закону України «Про судовий збір» (преамбула Закону).

За статтями 1, 2 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Частина друга статті 3 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містить перелік об'єктів, за які не справляється судовий збір, а стаття 5 цього Закону - перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг <…>, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.

У контексті наведених вище законодавчих норм Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28.11.2013 № 12-рп/2013 зазначив, що «гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року № R (81) 7: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D). Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України».

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено розміри ставок судового збору залежно від документа і дії, за яку він справляється, та платника судового збору.

Зокрема, за підпунктом 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за подання апеляційної скарги на рішення суду <…> встановлена ставка у відсотковому відношенні до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до цієї ж статті за подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також правовим статусом платника судового збору (фізична особа/фізична особа-підприємець/юридична особа/суб'єкт владних повноважень).

Відповідно до статті 278 Кодексу України про адміністративні правопорушення (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) постанову уповноваженого органу державної влади чи його посадової особи [так само як постанову адміністративної комісії чи рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради (пункти 1, 2 цієї частини статті)] про накладення адміністративного стягнення <…> може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у порядку, визначеному КАС, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Наведеним вище нормам статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кореспондують положення підпункту 2 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) щодо предметної підсудності адміністративних справ, а також статті 1712 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), що встановлюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

У частині четвертій статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Визначальним у цій нормі є припис (веління) про те, що у разі незгоди і оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов'язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах.

Отже, відповідно до положень статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у поєднанні із частиною четвертою статті 288 цього Кодексу у разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення (проступку), передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення, суб'єкти, яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються від сплати платежу, який має справлятися за подання позовної заяви, скарги у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) чи до суду.

У частині четвертій статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адміністративного стягнення, встановлено державне мито.

На час виникнення спірних правовідносин за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачують інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до положень статей 3, 4, 5 Законом України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) серед осіб, які мають сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об'єктів справляння судового збору немає таких, які би мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, та які би постанову про адміністративне правопорушення відносили до об'єктів справляння судового збору. У взаємозв'язку із статтею 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення цей Закон не встановлює підстав, умов, вимог, пільг щодо сплати судового збору чи державного мита органом (посадовою особою), який наклав адміністративне стягнення і який з огляду на своє процесуальне становище відповідача не підпадає і не може підпадати під категорію суб'єктів, що можуть оскаржити своє ж рішення про накладення адміністративного стягнення.

За Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 «Про державне мито» (у редакцій, чинній до набрання чинності Законом № 3674-VI) державне мито справлялося із: 1) позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, <...>, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, <...>. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову.

З 11.11.2011 набрав чинності Закон України «Про судовий збір», який із цієї дати не припинив дію законодавчих актів, які передбачали пільгу щодо сплати судового збору за подання заяви про розгляд в порядку адміністративного судочинства окремих видів рішень органів державної влади, як-от правила частини четвертої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, або обмежив можливість прийняття таких актів у майбутньому.

У пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.2015 № 3-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 1712 Кодексу адміністративного судочинства України Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

У цьому Рішенні зазначено також, що у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних судів.

Визнання неконституційними положень частини другої статті 1712 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави вважати, що до і після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 08.04.2015 № 3-рп/2015 України «Про судовий збір» не визначав і не визначає об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

З огляду на викладене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що у справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статей 2, 3, 4 Закону України «Про судовий збір» позивач звільняється від сплати судового збору. Кодекс України про адміністративні правопорушення дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.

Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об'єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону України «Про судовий збір» не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги.

У зв'язку з цим у за подання у даному випадку ОСОБА_1 апеляційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом України «Про судовий збір», сплаті не підлягав та, як наслідок, у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Митниці. При цьому, ОСОБА_1 не обмежений правом звернутися із заявою про повернення помилково сплченого судового збору у порядку, передбаченому законодавством.

З урахуванням наведеного касаційна скарга Митниці підлягає задоволенню, додаткова постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 04.02.2019 підлягає скасуванню.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись п.3 ч.1 ст. 349, ч.ч. 1, 3 ст. 351, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпропетровської митниці ДФС задовольнити.

Додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04.02.2019 скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна