Історія справи

Постанова КАС ВП від 13.12.2023 року у справі №826/1765/17
Ухвала КАС ВП від 17.06.2018 року у справі №826/1765/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 826/1765/17

провадження № К/990/14233/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Головного управління Національної поліції України у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Батюсь Тетяни Василівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року, ухваленого у складі головуючого судді Амельохіна В. В., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2023 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Коротких А. Ю., суддів: Кузьменка В. В., Сорочка Є. О.,

І. Суть спору

1. У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Національної поліції України, Головного управління Національної поліції України у місті Києві (далі - ГУНП у м. Києві), в якому просив:

1.1. визнати протиправним рішення (висновок) службового розслідування, яке проведено на підставі наказу Національної поліції України від 04 грудня 2016 року № 1261 «Про призначення та проведення службового розслідування» в частині встановлення підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції;

1.2. визнати протиправними дії Національної поліції України щодо порядку та процедури проведення службового розслідування, яке проведено на підставі наказу Національної поліції України від 04 грудня 2016 року № 1261 «Про призначення та проведення службового розслідування» в частині, що стосується ОСОБА_1 ;

1.3. визнати протиправним та скасувати пункт перший наказу Національної поліції України від 17 січня 2017 року № 43, яким ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції та з посади начальника управління карного розшуку ГУНП України у м. Києві;

1.4. визнати протиправним та скасувати відповідний пункт наказу ГУНП України у м. Києві від 27 січня 2017 року № 52 о/с, яким ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції і з посади начальника управління карного розшуку ГУНП України у м. Києві;

1.5. поновити ОСОБА_1 на службі у Національній поліції України та на посаді начальника управління карного розшуку ГУНП у м. Києві з дати звільнення з роботи;

1.6. зобов`язати ГУНП України у м. Києві виплатити ОСОБА_1 грошове утримання (заробіток) за період вимушеного прогулу згідно з довідкою про розмір грошового утримання на посаді.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 1995 року по 06 листопада 2015 року він проходив службу в органах внутрішніх справ. У зв`язку з проведенням реформ у сфері правоохоронних органів, починаючи з 07 листопада 2015 року позивач проходив службу в ГУНП України у м. Києві.

Вказує, що 14 липня 2016 року позивач згідно з наказом т.в.о. начальника в ГУНП України у м. Києві № 617о/с призначений на посаду начальника управління карного розшуку в ГУНП України у м. Києві, маючи спеціальне звання полковника поліції.

В подальшому, наказом ГУНП у м. Києві від 27 січня 2017 року № 52 о/с позивача звільнено зі служби в поліції (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Підстава прийняття оскаржуваного наказу зумовлена проведеним службовим розслідуванням, призначеного наказом Національної поліції України від 04 грудня 2016 року № 1261, за результатами якого на позивача накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади, що підтверджується наказом Національної поліції України «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ДКР Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у м. Києві та Управління поліції охорони в Київській області» від 17 січня 2017 року № 43.

Позивач вказує на безпідставність його притягнення до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення у зв`язку з відсутністю в його діях ознак дисциплінарного проступку. Відповідно, позивач вважає необґрунтованими висновки службового розслідування та прийняті за наслідками такого розслідування рішення щодо його звільнення.

Крім того, позивач акцентує увагу на порушенні порядку проведення службового розслідування.

Вважаючи звільнення з органів поліції незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про поновлення його на посаді.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. 14 липня 2016 року т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві видано наказ № 617 о/с, яким ОСОБА_1 призначений на посаду начальника управління карного розшуку ГУНП у м. Києві.

4. 04 грудня 2016 року близько 04.50 по вул. Корнійчука, 22 у с. Княжичі Броварського району Київської області сталася перестрілка між поліцейськими управління «Корпусу оперативно-раптової дії» ГУНП у м. Києві, полку поліції особливого призначення № 1 ГУНП у м. Києві та Броварського міжрайонного відділу (м. Бровари) Управління поліції охорони в Київській області.

5. 04 грудня 2016 року за вказаним фактом відкрито кримінальне провадження № 12016110130005035 за ознаками складу злочину, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України), яке того ж дня передано до Прокуратури Київської області, а 05 грудня 2016 року - до Генеральної прокуратури України, в межах якого позивачу вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 115 та 365 КК України.

6. У межах досудового розслідування вказаного кримінального провадження працівниками ГУНП у м. Києві здобуто оперативну інформацію про те, що злочинна група планує здійснити пограбування одного із будинків в с. Княжичі Броварського району Київської області. На підставі цієї інформації керівник ГУНП у м. Києві прийняв рішення про затримання злочинної групи на етапі вчинення ними злочину та для виконання цього затвердив 01 грудня 2016 року план проведення спільних слідчо-розшукових заходів. Таким чином, за результатами проведеної операції відбулась перестрілка, внаслідок якої двоє затриманих працівників УОС та двоє працівників УПО у Київській області, які перебували на місці події, а також керівник підрозділу КОРД ГУНП загинули.

7. Також 04 грудня 2016 року Національною поліцією України видано наказ № 1261 «Про призначення та проведення службового розслідування», згідно з матеріалами якого за фактом загибелі 04 грудня 2016 року працівників правоохоронних органів у с. Княжичі Броварського району Київської області встановлено, що в 2016 році Шевченківським районним управлінням поліції ГУНП у м. Києві здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016100100011746, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 вересня 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 187 КК України за фактом вчинення групою невідомих осіб із застосуванням зброї та форми із шевронами «СБУ» розбійного нападу на фізичних осіб з метою заволодіння грошовими коштами в особливо великих розмірах.

8. За результатами проведення службового розслідування відповідно до наказу Національної поліції України «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ДКР Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у м. Києві та Управління поліції охорони в Київській області» від 17 січня 2017 року № 43 на позивача накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення із займаної посади.

9. Наказом ГУНП у м. Києві від 27 січня 2017 року № 52 о/с полковника поліції ОСОБА_1 , начальника управління карного розшуку, звільнено зі служби в поліції (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) на підставі наказу Національної поліції України від 17 січня 2017 року № 43.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року позов задоволено частково.

10.1. Визнано протиправними дії Національної поліції України щодо порядку та процедури проведення службового розслідування, яке було проведено на підставі наказу Національної поліції України від 04 грудня 2016 року № 1261 «Про призначення та проведення службового розслідування» в частині, що стосується ОСОБА_1 .

10.2. Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Національної поліції України від 17 січня 2017 року № 43.

10.3. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП у м. Києві від 27 січня 2017 року № 52 о/с в частині звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) полковника поліції ОСОБА_1 з посади начальника управління карного розшуку ГУНП у м. Києві.

10.4. Поновлено ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді начальника управління карного розшуку ГУНП у м. Києві з 27 січня 2017 року.

10.5. Стягнуто з ГУНП у м. Києві на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 27 січня 2017 року по 20 грудня 2017 року у розмірі 104701,28 грн. без вирахування податків та обов`язкових платежів.

10.6. В решті позову - відмовлено.

11. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не було надано належні та достовірні докази, які підтверджували б допущення позивачем дисциплінарного проступку та не доведено, що застосований вид дисциплінарного стягнення, а саме: звільнення зі служби в поліції є необхідним заходом притягнення його до відповідальності. Також відповідачами не доведено неможливості застосування інших заходів дисциплінарного впливу та необхідності застосування крайнього заходу дисциплінарного впливу. Натомість матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про вчинення позивачем дисциплінарного проступку та правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення із займаної посади.

12. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року змінено мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року.

12.1. Змінено пункти п`ять, шість рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року шляхом викладення їх у такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді начальника управління карного розшуку ГУНП у м. Києві з 30 січня 2017 року. Стягнути з ГУНП у м. Києві на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 30 січня 2017 року по 20 грудня 2017 року в розмірі 150566,00 грн без урахування податків та обов`язкових платежів.».

12.2. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

13. Змінюючи рішення суду першої інстанції у вказаних частинах, апеляційний суд вказав на помилку у визначенні дати, з якої позивача варто поновити на посаді та, як наслідок, помилкового розрахунку грошового забезпечення за період вимушеного прогулу.

14. Верховний Суд постановою від 04 лютого 2021 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Приймаючи постанову, суд касаційної інстанції вказав на невжиття судами належних заходів щодо офіційного з`ясування обставин справи та, як наслідок, надати належну оцінку застосуванню відповідачем на свій розсуд крайнього заходу дисциплінарного впливу.

15. Під час нового розгляду справи суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідно до пункту 4.3 Положення про Управління карного розшуку ГУНП у м. Києві, затвердженого наказом ГУНП у м. Києві від 18 квітня 2016 року № 317, начальник Управління карного розшуку ГУНП у м. Києві забезпечує провадження в оперативно-розшукових справах, надає допомогу працівникам Управління у плануванні заходів по них і контролює їх виконання, слідкує за дотриманням термінів ведення оперативних розробок, організовує найбільш складні оперативно-розшукові заходи.

Приписи статті 271 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) визначають, що контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Порядок і тактика проведення спеціального слідчого експерименту, визначається законодавством.

Згідно з пунктом 1.12.4 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої спільним наказом ГП України, МВС України, СБ України, АДПС України, Мінфіном України та Мін`юстом України від 16.11.2012 року № 114/1042/516/1199/936/1687/5, спеціальний слідчий експеримент полягає у створенні слідчим та оперативним підрозділом відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної, з метою перевірки дійсних намірів певної особи, у діях якої вбачаються ознаки тяжкого чи особливо тяжкого злочину, спостереження за її поведінкою та прийняттям нею рішень щодо вчинення злочин.

Судами попередніх інстанцій також зазначено, що відповідно до Плану проведення спеціальних слідчо-розшукових заходів позивач не був визначений керівником спеціального слідчого експерименту та не мав права проводити інструктаж поліцейських КОРД та ППОП № 1. При цьому, обираючи місце для організації поліцейської засідки, позивач інформації щодо об`єкту злочину не мав. У подальшому під час проведення спеціального слідчого експерименту виявилося, що будинок було визначено позивачем неправильно. Разом з цим позивач не інформував керівництво ГУНП у м. Києві про проблеми у виконанні завдання спеціального слідчого експерименту до виконання якого було залучено його підрозділ.

16. За результатами нового розгляду справи рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2023 року, в позові відмовлено.

17. Ухвалюючи таке рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про перевищення позивачем своїх функціональних обов`язків, наданих Положенням про Управління карного розшуку ГУНП у м. Києві, а також порушення позивач вимог КПК України в частині дотримання повноважень.

IV. Касаційне оскарження

18. Представник позивача - адвокат Батюсь Т. В. подала касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої, підпунктів «б» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328, пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, автор скарги зауважує на тому, що справа має виняткове для нього значення та стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки правова позиція судів попередніх інстанцій не узгоджується з висновками Верховного Суду щодо застосування положень статей 18, 19, 77 Закону України «Про Національну поліцію», статей 2, 5, 7, 8, 12, 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22 лютого 2006 року № 3460-IV, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 815/2705/16, від 24 червня 2021 року у справі № 826/7830/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 804/2828/16.

Автор скарги вказує на недослідження судами зібраних у справі доказів, адже позивача притягнуто саме до дисциплінарної відповідальності, тому суди мали кваліфікувати поведінку особи на предмет наявності в ній ознак дисциплінарного поступку.

Стверджує, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи вирішували питання наявності чи відсутності в діях позивача ознак адміністративного чи кримінального правопорушення.

Разом з цим автор скарги наголошує, що позивача звільнено за нібито неналежне виконання своїх посадових обов`язків, проте суди дійшли помилкового висновку про перевищення позивачем повноважень, що не відповідає ні змісту оскаржуваних наказів, ні фактичним обставинам справи.

19. Верховний Суд ухвалою від 08 травня 2023 року відкрив касаційне провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Батюсь Т. В. на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2023 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

20. Представники ГУНП у м. Києві та Національної поліції України подали відзиви на касаційну скаргу, в яких, наполягаючи на безпідставності останньої, просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

21. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

22. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) та Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).

24. Визначення службової дисципліни міститься у статті 1 Дисциплінарного статуту та означає дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів МВС підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги.

25. За змістом статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку тощо.

26. Частиною першою статті 8 Дисциплінарного статуту передбачено, що начальник несе персональну відповідальність за стан службової дисципліни і повинен постійно його контролювати. Начальник зобов`язаний бути прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів, наказів, норм моралі, професійної та службової етики, розвивати і підтримувати в підлеглих свідоме ставлення до виконання службових обов`язків, честь і гідність, заохочувати розумну ініціативу, самостійність, старанність у службі, уміло застосовувати заходи дисциплінарного впливу.

27. При цьому дисциплінарним проступком в розумінні статті 2 Дисциплінарного статуту визнається невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

28. Порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу врегульовано статтею 14 Дисциплінарного статуту.

Зокрема, з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органів внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

29. За змістом пункту 2.1 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року № 230 (далі - Інструкція № 230) підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України (особи РНС) службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов`язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

30. Згідно з пунктом 2.5 Інструкції № 230 підстави для призначення службового розслідування можуть міститися в службових документах осіб РНС, матеріалах перевірок, письмових зверненнях громадян України, осіб без громадянства та іноземців, депутатських запитах та зверненнях народних депутатів України, повідомленнях уповноважених органів досудового розслідування, заявах і повідомленнях інших правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації або в інших документах, отриманих в установленому законодавством України порядку.

31. Підставою для проведення службового розслідування є належним чином письмово оформлений наказ уповноваженого на те начальника (пункт 2.6 цієї ж Інструкції).

32. При цьому за визначенням, наведеним у пункті 1.2 Інструкції № 230, службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються у межах компетенції з метою уточнення причин і умов подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено дисциплінарний проступок, а також з`ясування інших обставин.

33. Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 12 Дисциплінарного статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.

33. Відповідно до пункту 4.3 Положення про Управління карного розшуку ГУНП у м. Києві, затвердженого наказом ГУНП від 18 квітня 2016 року № 317 (далі - Положення про Управління карного розшуку ГУНП у м. Києві), начальник Управління карного розшуку ГУНП у м. Києві забезпечує провадження в оперативно-розшукових справах, надає допомогу працівникам Управління у плануванні заходів по них і контролює їх виконання, слідкує за дотриманням термінів ведення оперативних розробок, організовує найбільш складні оперативно-розшукові заходи.

34. За змістом статті 271 КПК України контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Порядок і тактика проведення спеціального слідчого експерименту визначається законодавством.

35. Згідно з пунктом 1.12.4 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої спільним наказом ГП України, МВС України, СБ України, АДПС України, Мінфіном України та Мін`юстом України від 16 листопада 2012 року № 114/1042/516/1199/936/1687/5 (далі - Інструкція), спеціальний слідчий експеримент полягає у створенні слідчим та оперативним підрозділом відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної, з метою перевірки дійсних намірів певної особи, у діях якої вбачаються ознаки тяжкого чи особливо тяжкого злочину, спостереження за її поведінкою та прийняттям нею рішень щодо вчинення злочин.

36. Пунктом 3.19 Положення про Управління карного розшуку ГУНП у м. Києві визначено, що управлінські рішення щодо протидії груповій злочинності та вжиття оперативно-розшукових заходів приймаються виключно на підставі комплексного аналізу оперативної обстановки та оперативної інформації.

37. Відповідно до пунктів 4.3.1 та 4.3.25 вказаного Положення начальник управління карного розшуку несе персональну відповідальність за дотриманням вимог цього Положення. Начальник управління карного розшуку звітує перед керівництвом ГУНП про виконання покладених на Управління завдань і функцій.

Про існування ризиків, пов`язаних ситуативним вибором об`єкту для проведення спеціального слідчого експерименту позивач своє керівництво, а також слідчого не інформував.

38. Згідно з частиною другою статті 41 КПК України співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою.

39. Статтею 18 Закону № 580-VIII передбачено основні обов`язки поліцейського, а саме: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

40. За правилами, встановленими статтею 19 Закону № 580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

41. Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

VI. Позиція Верховного Суду

42. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про те, чи є порушення службової дисципліни грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

43. У справі, що розглядається, до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції внаслідок вчинення ним дисциплінарного проступку, який полягав у виконанні неналежним чином своїх посадових інструкцій у частині контролю за діями підлеглих під час підготовки, планування та проведення негласних слідчих (розшукових) дій відповідно до статті 271 КПК України, здійснення недостатнього аналізу оперативної інформації, що призвело до невірного встановлення ймовірного об`єкта злочину, самоусунення від координації дій служб, задіяних у проведенні заходів на етапі реалізації, а також взаємодії з іншими територіальними підрозділами поліції, відсутність заходів організаційного характеру щодо перевірки достовірності інформації, неприйняття вчасного управлінського рішення в обстановці, що склалась, у частині перевірки відомостей про транспортні засоби та осіб, які понад дві години перебували поблизу можливого об`єкта нападу та вчиняли протиправні дії, надання в подальшому передчасного доручення про звільнення оперативних працівників та затримання осіб, помилково визначених як злочинці, що призвело до надзвичайної події за участю працівників поліції, ігнорування вимог статті 271 КПК України та статей 2 і 18 Закону № 580-VIII.

44. Так, дисциплінарна відповідальність поліцейського виникає у разі вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто у разі недотримання чи неналежного дотримання службової дисципліни.

Службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих і підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативно-правовими актами передбачені.

Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожного працівника поліції, зокрема, дотримуватися законодавства та етичних норм, з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх вчиняють.

45. Тобто поведінка поліцейського має відповідати очікуванню громадськості й забезпечувати довіру суспільства до поліції, не тільки під час виконання службових обов`язків, а й у повсякденному житті. Працівник поліції має усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, стверджувати та відстоювати честь і гідність свого звання, несучи відповідальність перед державою і суспільством та вживати заходів задля підвищення авторитету і позитивної репутації органів поліції.

46. Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, який є підставою для притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.

47. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно - щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення.

48. В аспекті спірних правовідносин необхідно зазначити, що вирішення питання про правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з`ясовувати насамперед склад дисциплінарного проступку в його діях, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні ним службової дисципліни.

49. Натомість як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, дійшли висновку про перевищення позивачем своїх функціональних обов`язків, наданих Положенням про Управління карного розшуку ГУНП у м. Києві, а також порушення позивач вимог КПК України в частині дотримання повноважень.

50. Варто зазначити, що перевищення службових повноважень та невиконання або неналежне виконання функціональних обов`язків є різними видами діянь, адже перевищення службових повноважень виражається у тому, що посадова особа вчиняє те чи інше діяння, яке не входить до його компетенції.

У той же час, невиконання чи неналежне виконання функціональних обов`язків полягає у невчиненні чи неналежному вчиненні особою дій у межах наданих їй законом прав та обов`язків.

51. Враховуючи те, що позивача притягнуто саме до дисциплінарної відповідальності, адміністративний суд під час розгляду справи повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи на предмет наявності в ній ознак дисциплінарного проступку і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Такий підхід застосовано Верховних Судом та висловлений, зокрема у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року та від 24 червня 2021 року у справах № 815/2705/16 та № 826/7830/17 відповідно.

52. Як встановлено судами попередніх інстанцій, за Планом спільних слідчо-розшукових заходів проведення комплексу заходів передбачалося у період з 30 листопада 2016 року по 15 грудня 2016 року із залученням працівників Управління карного розшуку ГУНП у м. Києві, відділу кримінальної поліції Шевченківського УП, Управління оперативної служби ГУНП у м. Києві, поліцейських управління Корпусу оперативно-раптової дії ГУНП у м. Києві та полку поліції особливого призначення № 1 ГУНП у м. Києві.

53. Водночас позивач відповідно до вказаного Плану проведення спеціальних слідчо-розшукових заходів не був визначений керівником спеціального слідчого експерименту та не мав права проводити інструктаж поліцейських КОРД та ППОП № 1.

54. При цьому спеціальний слідчий експеримент, у розумінні пункту 1.12.4 Інструкції, є негласною слідчою дією, яка потребує визначення конкретного місця злочину, що планується вчинити та об`єкту злочину, що в подальшому створить умови для перевірки дійсності намірів особи.

55. Варто зауважити, що у зазначеному Плані проведення спільних слідчо-оперативних заходів від 01 грудня 2016 року, який підготовлений начальником Шевченківського УП НП у м. Києві та затверджений заступником голови Національної поліції України - начальником ГУНП в м. Києві, позивач не був призначений старшим групи (груп) або старшим з проведення всієї операції, а також на позивача не покладено обов`язків щодо здійснення контролю за діями підлеглих під час підготовки, планування та проведення негласних слідчих (розшукових) дій відповідно до статті 271 КПК України, адже з огляду на залучення спецпідрозділів на підставі запиту начальника ГУНП у м. Києві - Крищенка А. В., який в подальшому направив ОСОБА_1 на спецоперацію як керівника УКР, то відповідно детальний інструктаж в обсязі, необхідному для виконання завдання позивач мав право проводити на місці проведення операції, після чого інструктаж мав проводити безпосередній керівник.

56. Натомість згідно з пунктом 4 вищевказаного Плану організація поліцейської засідки покладено на відділ кримінальної поліції Шевченківського УП та Управління карного розшуку ГУНП у м. Києві.

57. У доводах касаційної скарги автор вказує, що відповідно до пункту 4.3.23 Положення про Управління карного розшуку ГУНП у м. Києві начальник Управління особисто виїжджає на місце пригоди за фактами вчинення тяжких та особливо тяжких, резонансних кримінальних правопорушень, бере участь у їх розкритті. Таким чином, виконуючи свої повноваження, позивач був залучений до здійснення цієї операції. Водночас органом досудового розслідування, ініціатором здійснення негласних слідчих (розшукових) дій є Шевченківське УП ГУНП у м. Києві, а процесуальним керівником є прокурор. При цьому Шевченківське УП ГУНП у м. Києві є розробником плану операції, який затверджений начальником ГУНП у м. Києві Крищенко А. Є. та в якому вже був вказаний ймовірний об`єкт нападу, а саме будинок АДРЕСА_1 .

58. Як встановлено судами та підтверджується матеріалами службового розслідування, у 2016 році саме Шевченківським районним управлінням поліції ГУНП у м. Києві здійснювалось досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12016100100011746, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 вересня 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 187 Кримінального кодексу України. В межах досудового розслідування вказаного кримінального провадження працівниками ГУНП у м. Києві було здобуто оперативну інформацію, на підставі якої керівник ГУНП у м. Києві прийняв рішення про затримання вказаної злочинної групи на етапі вчинення ними злочину та для виконання цього затвердив 01 грудня 2016 року План проведення спільних слідчо-розшукових заходів.

59. Згідно з оскаржуваним пунктом 1 наказу Національної поліції України від 18 січня 2017 року № 43 позивач порушив вимоги статті 271 КПК України та статті 2, 18 Закону № 580-VIII.

60. Водночас стаття 271 КПК України регламентує контроль за вчиненням злочину, який проводиться, зокрема у формі спеціального слідчого експерименту.

61. Такий спеціальний слідчий експеримент передбачений згідно із затвердженим Планом проведення спільних слідчо-розшукових заходів, який був розроблений в межах досудового розслідування кримінального провадження № 12016100100011746.

62. Наведене в сукупності свідчить про невизначеність процесуального статусу позивача в межах процесу здійснення негласних слідчих (розшукових) дій.

63. Своєю чергою, судами попередніх інстанцій не з`ясовано які саме повноваження покладено на позивача, враховуючи, що він був залучений до здійснення операції, водночас не був розробником Плану проведення спільних слідчо-розшукових заходів.

64. З огляду на приписи статті 242 КАС України обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

65. Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

66. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

67. Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.

68 Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

69. Судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.

ІV. Судові витрати

70. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.

Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Батюсь Тетяни Василівни задовольнити.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2023 року скасувати, а справу № 826/1765/17 направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. Е. Мацедонська

О. Р. Радишевська