Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.12.2018 року у справі №826/25680/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2018 року

м. Київ

справа №826/25680/15

адміністративне провадження №К/9901/13307/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2016 року (головуючий суддя Кобилянський К.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року (головуючий суддя Федотов І.В., судді: Ісаєнко Ю.А., Оксененко О.М.) у справі №826/25680/15 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (далі - відповідач), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (надалі також - третя особа-1, ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві (надалі також - третя особа-2), Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі також - третя особа-3), в якому просила:

- визнати протиправними дії нотаріуса Єгорової Марини Євгенівни;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» на квартиру АДРЕСА_1 у Деснянському районі міста Києва, загальною площею 30,6 кв.м., прийняте 22 травня 2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою Мариною Євгенією.

Позов обґрунтовано тим, що квартира є постійним місцем її проживання і придбана за кошти, надані за споживчим кредитом, а отже підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», проте відповідачем зареєстровано право власності на вказану квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» як звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, у вказаній квартирі зареєстрована малолітня дитина, але органом опіки та піклування не надавався дозвіл на відчуження зазначеної квартири. Протиправні дії нотаріуса призвели до примусового позбавлення позивача житла.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни щодо прийняття рішення від 22 травня 2015 року №21520288 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 у Деснянському районі міста Києва, загальною площею 30,6 кв.м. від 22 травня 2015 року за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс». Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» на квартиру АДРЕСА_1 у Деснянському районі міста Києва, загальною площею 30,6 кв.м., прийняте 22 травня 2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою Мариною Євгенією.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір на купівлю житлової нерухомості від 12 березня 2008 року №2630/0308/45-004, за умовами якого банк надає позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 59 000,00 доларів США на строк по 11 березня 2033 року включно, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені договором.

З метою належного виконання умов кредитного договору, 12 березня 2008 року між банком, як іпотекодержателем, та позичальником, як іпотекодавцем, укладено іпотечний договір №2630/0308/45-004-Z-01, за умовами якого на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру №61, яка знаходиться у місті Києві, по вулиці Мілютенко, 26, літера «А» та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Глушаєвою О.В. 12.03.2008 за реєстраційним номером №324.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 вересня 2015 року у справі №2-4895/11 стягнено солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором 73035,41 доларів США, що становить 583772,03 грн. та 5933,67 грн.

Банк на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року №15 відступив Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» право вимоги за кредитним договором.

Також 28 листопада 2012 року між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами, за умовами якого разом з відступленням прав вимоги заборгованостей за кредитними договорами від боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року №15, одночасно відступаються права вимоги за іпотечними договорами, визначеними цим договором.

Тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» стало новим кредитором відносно ОСОБА_1 та отримало відповідні права вимоги за кредитом.

22 травня 2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою Мариною Євгенівною прийнято рішення №21520288 про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 за товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс».

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника та загальна площа якої не перевищує 140 м.кв., а тому відповідач не мав права вчиняти будь-які реєстраційні дії по відношенню до вказаної квартири. Крім того, в квартирі зареєстрований та проживає малолітній син ОСОБА_1 - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Будь-яких доказів, як б свідчили про дотримання порядку, встановленого нормами Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», матеріали справи не містять. Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення вищезазначеного правочину не надавався.

Апеляційний суд також вказав, що відповідно до пункту 11 Договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково. При настанні зазначеного випадку іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та зобов'язань, передбачених договором іпотеки. Якщо вимога іпотекодержателя залишається без виконання, то іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до умов даного договору іпотеки. Разом з тим, ні відповідачем, ні представником третьої особи-1 не надано суду доказів наявності передбаченої пунктом 11 Договору іпотеки вимоги, та доказів її направлення і вручення ОСОБА_1 Зазначені обставини, всупереч нормам п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення до уваги не приймались.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і прийняти нове рішення про відмову в позові.

У жовтні 2016 року від ТОВ «ФК «Вектор Плюс» надійшло клопотання про закриття провадження у справі, оскільки у справі спірні правовідносини пов'язані з порушенням цивільно-правової угоди, а отже, спір не є публічно-правовим а випливає із договірних відносин і має вирішуватись судами за правилами ЦПК.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право власності на квартиру), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою-1 є захистом прав позивача на квартиру від їх порушення іншою особою, за якою в подальшому зареєстровано таке право.

Отже, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» щодо виконання умов цивільно-правових угод і визнання права власності на квартиру.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на квартиру іншою особою, за якою в подальшому зареєстровано таке право. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також Верховний Суд вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо квартири з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності на це майно. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 28 серпня 2018 року у справі №820/8219/15 (провадження №11-582апп18) та від 11 вересня 2018 року у справі №817/2398/15 (провадження №11-354апп18), і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такого висновку.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Відповідно до пункту 5 частини першої стаття 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно зі статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі із закриттям провадження у даній справі.

Відповідно до статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1).

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Верховний Суд вказує, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Керуючись статтями 345, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року у справі №826/25680/15 скасувати.

Провадження у справі №826/25680/15 закрити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду