Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.01.2018 року у справі №815/1022/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2018 року

м. Київ

справа №815/1022/17

адміністративне провадження №К/9901/2330/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Украгросоюз» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року (суддя Балан Я.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року (головуючий суддя Запорожан Д.В., судді: Яковлєв О.В., Танасогло Т.М.), у справі №815/1022/17 за позовом Дочірнього підприємства «Украгросоюз» до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за участю третіх осіб - Приватного підприємства «Агрос-Юг», ОСОБА_1, про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року Дочірнє підприємство «Украгросоюз» звернулось до суду з позовом до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне підприємство «Агрос-Юг», ОСОБА_1, в якому просило:

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29353735 від 21 квітня 2016 року, на підставі якого державним реєстратором Ананьївського районного управління юстиції Одеської області ОСОБА_2 1 квітня 2016р. (номер запису 14299709) зареєстровано право оренди земельної ділянки строком на 7 років за ПП «Агрос-Юг», згідно договору оренди земельної ділянки б/н від 24 березня 2016 року, укладеного з власником ОСОБА_1

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ДП «Украгросоюз» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі який, з урахуванням внесених сторонами змін до договору оренди землі, укладено на строк до 31 грудня 2018 року. Вказаний договір оренди землі та додаткової угоди до нього були зареєстровані в Ананьївському райвідділі Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30 серпня 2012 року за №512020004001731 та державна реєстрація права оренди землі була здійснена у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 року за №1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі», яка була чинна до 1 січня 2013 року. Проте, 1 квітня 2016 року за ПП «Агрос-Юг» було зареєстроване право оренди тієї ж земельної ділянки, згідно договору оренди земельної ділянки від 24 березня 2016 року, укладеного з ОСОБА_1 Однак, на думку позивача, відповідач провівши реєстрацію іншого речового права (права оренди земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1) на земельну ділянку за ПП «Агрос-Юг», без встановлення наявності дійсних реєстрацій таких прав та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами порушив вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» що є підставою для скасування рішення прийнятого 21 квітня 2016 року Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області індексний номер 29353735.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 10 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ДП «Украгросоюз» укладено договір оренди землі строком на 5 років, відповідно до п. 1, 2 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарського призначення на території Долинської сільської ради Ананьївського району Одеської області, яка знаходиться: масив №54, ділянка №319, загальною площею 2,89 га.

На виконання договору оренди землі від 10 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ДП «Украгросоюз» складено та підписано акт прийому - передачі земельної ділянки від 10 жовтня 2007 року.

10 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ДП «Украгросоюз» укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 10 жовтня 2007 року, згідно якої зазначено, що договір укладено на строк до 31 грудня 2018 року.

Пунктом 5 додаткової угоди до договору оренди землі від 10 жовтня 2007 року визначено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір оренди земельної ділянки від 10 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ДП «Украгросоюз», зареєстровано в Ананьївському райвідділі Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 23 серпня 2012 року за №512020004001731.

Разом з тим, 24 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ПП «Агрос-Юг» укладено договір оренди землі, відповідно до п.1,2 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 2,89 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та посадки багаторічних насаджень яка знаходиться: АДРЕСА_1

21 квітня 2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_3 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29353735, яким вирішено провести державну реєстрацію права оренди земельної ділянки на земельну ділянку, що розташована в Одеській області, Ананьївський р-н., с/рада Долинська, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 за ПП «Агрос-Юг».

Відмовляючи в позові, суди виходили з того, що в Поземельній книзі (кадастровий номер НОМЕР_1), відкритої 7 березня 2002 року, відсутні записи щодо державної реєстрації договорів оренди землі за ДП «Украгросоюз», а в розділі 4 Поземельної книги міститься запис державної реєстрації речового права на нерухоме майно - права оренди земельної ділянки площею 2,89 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, яка знаходиться: с.Долинське, Ананьївський р-н., Одеська область за ПП «Агрос-Юг».

Згідно із наданої до суду інформації відділу Держгеокадастру в Ананьївському районі Одеської області від 12 вересня 2016 року з Книг реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договору оренди землі, вбачається наявність запису щодо реєстрації договору оренди земельної ділянки площею 2,89га., кадастровий номер НОМЕР_1. Однак відсутній запис про реєстрацію додаткової угоди до нього від 10 жовтня 2007 року

З цих підстав суди дійшли висновку, що додаткова угода до договору оренди землі від 10 жовтня 2007 року не набрала чинності, враховуючи, що не була зареєстрована у встановленому порядку. При цьому, договір оренди земельної ділянки від 10 жовтня 2007 року набрав чинності з моменту його державної реєстрації, строк його дії 5 років закінчився 10 жовтня 2012 року. Відповідно, на момент вчинення спірного реєстраційного запису 21 квітня 2016 року суперечності між заявленими ПП «Агрос-Юг» та зареєстрованими речовими правами на земельну ділянку площею 2,89 га були відсутні, а тому державний реєстратор правомірно, у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29353735, яким вирішено провести державну реєстрацію права оренди земельної ділянки на земельну ділянку за ПП «Агрос-Юг».

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ДП «Украгросоюз» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди дійшли висновку про відсутність реєстрації додаткової угоди, який не відповідає дійсним обставинам справи. Договір і додаткова угода були зареєстровані в передбаченому законодавством порядку, діючого на той час. Відповідно, на момент здійснення речового права за ПП «Агрос-Юг» існувало вже зареєстроване речове право ДП «Украгросоюз» на цю ж саму земельну ділянку, а тому державний реєстратор повинен був відмовити у проведенні державної реєстрації прав за ПП «Агрос-Юг».

У відзиві на касаційну скаргу ПП «Агрос-Юг», посилаючись на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вимогами у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки, що пов'язане з порушенням прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано аналогічне право на ту саму земельну ділянку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій обґрунтували свої висновки тим, що на момент вчинення спірного реєстраційного запису 21 квітня 2016 року суперечності між заявленими ПП «Агрос-Юг» та зареєстрованими речовими правами на земельну ділянку були відсутні, а тому державний реєстратор правомірно, у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29353735, яким вирішено провести державну реєстрацію права оренди земельної ділянки на земельну ділянку за ПП «Агрос-Юг».

Тобто, суди виходили з того, що між сторонами наявний публічно-правовий спір, а тому ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ПП «Агрос-Юг» і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ПП «Агрос-Юг» щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також Верховний Суд вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. Залежно від суб'єктного складу сторін спору і тих осіб, на чиї інтереси впливає таке рішення, він має вирішуватися за правилами господарського або цивільного судочинства.

Такий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, відступивши від своїх попередніх висновків щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанова Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Верховний Суд вказує, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Керуючись статтями 343, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Украгросоюз» задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року у справі №815/1022/17 скасувати.

Провадження у справі №815/1022/17 закрити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду