Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.12.2018 року у справі №814/4290/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2018 року

м. Київ

справа №814/4290/15

адміністративне провадження №К/9901/13308/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Анцупової Т.О., Мороз Л.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства «Оазис» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року (головуючий суддя Марич Є.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року (головуючий суддя Шляхтицький О.І., судді: Запорожан Д.В., Романішин В.Л.) у справі №814/4290/15 за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» до Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області (правонаступник - Врадіївська районна державна адміністрація Миколаївської області), Державного реєстратора Боровицького Дмитра Ігоровича, треті особи: Фермерське господарство «Оазис», ОСОБА_2, Відділ Держземагентства у Врадіївському районі Миколаївської області про скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ПП «ВКП «Каро» звернулось до суду з позовом, в якому просило скасувати рішення Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області №3439191, №3439285, 3439222 від 26.06.2013 року про державну реєстрацію речового права оренди ФГ «Оазис» на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 та загальною площею 5,58 га належну на час реєстрації ОСОБА_3 (спадкоємець ОСОБА_2.).

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що позивач є орендарем земельної ділянки на підставі договору оренди землі, укладеного з власником земельної ділянки ОСОБА_3, тому державна реєстрація договору оренди, укладеного між ОСОБА_3 з ФГ «Оазис», була здійснена всупереч Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року, адміністративний позов задоволено. Скасовано рішення Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської індексний номер 3439191 від 26 червня 2013 року. Скасовано рішення Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської індексний номер 3439285 від 26 червня 2013 року. Скасовано рішення Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської індексний номер 3439222 від 26 червня 2013 року.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 11 березня 2006 року ПП «ВКП «Каро» уклало з ОСОБА_3 договір оренди землі, за яким ОСОБА_3 передала ПП «ВКП «Каро» в оренду земельну ділянку строком на сім років. Зазначений договір зареєстрований у Державному реєстрі земель від 11 травня 2010 року за №041048900060 Врадіївським реєстраційним округом МРФ "Центр ДЗК".

Додатковою угодою від 20 серпня 2009 року до договору від 11 березня 2006 року продовжено строк дії договору до 31 грудня 2020 року. Додаткова угода зареєстрована у відділі Держкомзему у Врадіївському районі 11 травня 2010 року за №041048900060.

1 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ФГ «Оазис» укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років. Реєстраційною службою Врадіївського районного управління юстиції миколаївської області 26 червня 2013 року прийнято ряд рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, якими зареєстровано право ФГ «Оазис», як орендаря земельної ділянки, яка надавалася раніше в оренду позивачу на підставі договору від 11 березня 2006 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачі, в порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", при здійсненні державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, укладеного ОСОБА_3 з ФГ "Оазис" не пересвідчилися у відсутності суперечностей між заявленим та вже зареєстрованим обтяженням права на нерухоме майно, не врахували вимоги пункту 6 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у зв'язку з чим допустили повторну реєстрацію договору оренди на земельну ділянку, на яку раніше було зареєстровано право оренди відповідно до вимог законодавства чинного на момент їх укладання позивачем.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ФГ «Оазис» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та залишити без розгляду адміністративний позов.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачем пропущені строки звернення до суду з цим позовом, оскільки про існування реєстраційних записів позивач був обізнаний з лютого 2015 року, натомість із позовом звернувся лише у грудні 2015 року, а тому на підставі ст.100 КАС України, позов має бути залишений без розгляду.

У запереченнях на касаційну скаргу ПП «ВКП «Каро» посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень матеріального та процесуального права при розгляді цієї справи, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу ФГ «Оазис» залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вимогами у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки, що пов'язане з порушенням прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою державним реєстратором зареєстровано аналогічне право на ту саму земельну ділянку.

Задовольняючи адміністративний позов у повному обсязі, суди попередніх інстанцій обґрунтували свої висновки тим, що державний реєстратор при проведенні державної реєстрації речового права за ФГ «Оазис» за договором оренди землі не перевірив наявності права оренди на цю земельну ділянку за ПП «ВКП «Каро», чим порушив реєстраційне законодавство та неправомірно здійснив повторну реєстрацію договору оренди однієї й тієї самої земельної ділянки.

Тобто, суди виходили з того, що між сторонами наявний публічно-правовий спір, а тому ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд вважає, що суди не звернули увагу, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте державним реєстратором оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ФГ «Оазис» і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ФГ «Оазис» щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також Верховний Суд вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. Залежно від суб'єктного складу сторін спору і тих осіб, на чиї інтереси впливає таке рішення, він має вирішуватися за правилами господарського або цивільного судочинства.

Такий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, відступивши від своїх попередніх висновків щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Відповідно, строки звернення до суду, їх обчислення, а так само і питання їх дотримання позивачем, має вирішуватися в тому судочинстві, до якого віднесено розгляд спору, який виник між сторонами.

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Верховний Суд вказує, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Керуючись статтями 343, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Оазис» задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року у справі №814/4290/15 скасувати.

Провадження у справі №814/4290/15 закрити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Т.О. Анцупова

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду