Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 листопада 2018 року

Київ

справа №826/23817/15

касаційне провадження №К/9901/40804/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Інспекція) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2016 (суддя - Іщук І.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 (головуючий суддя - Беспалов О.О., судді - Грибан І.О., Губська О.А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ультра Груп» (далі - Товариство) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання рішення протиправним,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення Інспекції від 15.07.2015 № 12108/10/26-50-01 про відмову у прийнятті податкової декларації Товариства з податку на додану вартість за червень 2015 року (№ 9145633019 від 13.07.2015) з додатком 1 (№ 9145632999 від 13.07.2015) та додатком 5 (№9145632964 від 13.07.2015); вважати поданою податкову декларацію з податку на додану вартість Товариства за червень 2015 року з додатками 1, 5 в день їх фактичного отримання Інспекцією - 13.07.2015.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що відмова контролюючого органу у прийнятті декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року з додатками 1, 5 з підстав того, що Товариство вказало недостовірну інформацію щодо свого місцезнаходження є протиправною, оскільки Товариство не змінювало свого місця реєстрації (місцезнаходження), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 09.12.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував рішення від 15.07.2015015 № 12108/10/26-50-01 про відмову у прийнятті податкової декларації Товариства з податку на додану вартість за червень 2015 року (№ 9145633019 від 13.07.2015) з додатком 1 (№ 9145632999 від 13.07.2015) та додатком 5 (№9145632964 від 13.07.2015); ухвалив вважати податною податкову декларацію з податку на додану вартість Товариства за червень 2015 року з додатками 1, 5 в день їх фактичного отримання Інспекцією - 13.07.2015.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що: Товариством не було допущено порушення у вигляді внесення до декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року недостовірної інформації, що підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема, відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з огляду на що відмова Інспекції у прийнятті декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року з додатками 1, 5 є протиправною, а рішення, прийняте Інспекцією, підлягає скасуванню.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 21.04.2017 відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що в поданій податковій декларації Товариством не вірно зазначено місцезнаходження. Решта доводів скаржника зводиться до цитування норм Податкового кодексу України.

Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.11.2018 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив справу до попереднього розгляду на 13.11.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 10.06.2015 місцезнаходженням Товариства була адреса: 03069, місто Київ, провулок Червоноармійський, буд. 14-А, офіс 5.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 13.07.2015місцезнаходженням Товариства була адреса: 03069, місто Київ, провулок Червоноармійський, буд. 14-А, офіс 5.

26.06.2015 між Інспекцією та Товариством був укладений договір №260620151 про визнання електронних документів, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронних цифрового підпису до органів ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу (пункт 1 статті 1).

13.07.2015 засобами електронного зв'язку Товариство направило на адресу Інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року (№ 9145633019 від 13.07.2015) з додатком 1 (№ 9145632999 від 13.07.2015) та додатком 5 (№9145632964 від 13.07.2015), що підтверджується квитанціями №2, згідно яких податкову звітність було доставлено до Інспекції 13.07.2015 о 22:05:41.

Листом від 15.07.2015 №12108/10/26-50-15-01 «Щодо відмови у прийнятті податкової звітності» Інспекція повідомила Товариство про те, що декларація не відповідає вимогам пункту 48.3 статті 48 Податкового кодексу України, оскільки рядком 6 - місцезнаходження (місце проживання) платника податків заповнений із порушенням, у зв'язку з чим через невідповідність вимогам діючого законодавства декларація з додатками 1, 5 вважаються неподаними.

Згідно з пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Абзацом 1 пункту 46.5 статті 46 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до пункту 48.1 статті 48 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

За визначенням, наведеним у пункті 48.2 статті 48 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Перелік обов'язкових реквізитів, які повинна містити податкова декларація, визначений у пункті 48.3 статті 48 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якими, зокрема, є місцезнаходження (місце проживання) платника податків.

Пунктом 49.3 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з положеннями пунктів 49.10, 49.11 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється. У разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у заголовній частині декларації з податку на додану вартість за червень 2014 року (поле 6), поданій 13.07.2015 Товариством до Інспекції, місцезнаходженням (податковою адресою) Товариства було зазначено: 03069, місто Київ, провулок Червоноармійський, буд. 14-А, офіс 5, що відповідає відомостям, зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 13.07.2015.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що рішення Інспекції щодо відмови у прийнятті податкової звітності з податку на додану вартість за червень 2015 року є протиправним та підлягає скасуванню, а подана Товариством податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2015 року з додатками 1, 5 вважається поданою у день їх фактичного отримання Інспекцією - 13.07.2015.

Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2016 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна