Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.02.2018 року у справі №807/935/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2018 року

Київ

справа №807/935/16

касаційне провадження №К/9901/153/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Закарпатської митниці ДФС (далі - Митниця) на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.10.2017 (суддя - Шешеня О.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2017 (головуючий суддя - Шинкар Т.І., судді - Макарик В.Я., Ільчишин Н.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙСІПІ УКРАЇНА» (далі - Товариство) до Закарпатської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення і картки відмови,

УСТАНОВИВ:

23.07.2016 Товариство звернулось до суду із позовом до Митниці, у якому з урахуванням уточнень просило: визнати протиправним та скасувати рішення Митниці про коригування митної вартості товарів від 11.04.2016 №30506904/2016/000001/2; визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів № 305060904/2016/00008 до митної декларації № 305060904/2016/000894 від 01.04.2016, прийняту Митницею.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що Митниці були надані документи, необхідні для митного оформлення товарів, що надійшли до України на підставі зовнішньоекономічного контракту. Митниця витребувала додаткові документи, відмовила у прийнятті митної декларації та прийняла рішення про коригування митної вартості товару. Вважаючи карту відмови та рішення Митниці такими, що не відповідають чинному законодавству, позивач просив їх скасувати.

Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 06.10.2017 позов задовольнив: визнав протиправним та скасував рішення Митниці від 11.04.2016 №30506904/2016/000001/2 про коригування митної вартості; визнав протиправною та скасував картку відмови Митниці в прийнятті митної декларації при митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів № 305060904/2016/00008 до митної декларації № 305060904/2016/000894 від 01.04.2016.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27.11.2017 рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суди встановили, що декларант Товариства подав до Митниці митну декларацію за формою МД-2 № 305060904/2016/000894 від 01.04.2016, згідно якої митна вартість товару, придбаного на підставі договору поставки рідкого СО2 № ACP/C/CNT/30/2011 від 09.12.2011, укладеного між Товариством (одержувачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЙСІПІ Польська» (ACP POLSKA) (постачальником), була визначена позивачем за ціною контракту з додаванням транспортних витрат за межами України. За результатом проведеного митного контролю Митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 11.04.2016 №30506904/2016/000001/2, відповідно до якого здійснила коригування задекларованої Товариством митної вартості товару на підставі наявних у Митниці відомостей із застосуванням методу визначення митної вартості товару за ціною договору щодо ідентичних товарів (МД №209140000/2016/011956 від 01.04.2016). Підставою для коригування митної вартості товарів Митниця зазначила наявність сумніву щодо заявленої митної вартості товару, оскільки при перевірці поданих до митного оформлення товаросупровідних документів було виявлено, що в міжнародній автомобільній накладній CMR № 2016/0543 від 31.03.2016 місцем доставки вказане м. Львів, що говорить про нелогічність маршруту слідування вантажу, оскільки відстань від м. Львів до м. Тарнів (місто відправки) по маршруту через пп «Ужгород - Вишнє-Нємецькє» більша, ніж прямий маршрут через Україно-Польський кордон в зоні діяльності Львівської митниці ДФС. Також, у зазначеному рішенні Митниця витребувала у Товариства додаткові документи, зокрема, виписку з бухгалтерської документації, що стосується даного товару (а саме - товарно-транспортної документації) та інші документи за бажанням декларанта, які б підтверджували заявлену митну вартість товару, та вказала про право Товариства на проведення консультацій з Митним органом. Товариство на вимогу Митниці надало наступні документи: акт здачі-прийняття робіт № ОУ-0000007 від 01.04.2016, заявку на здійснення транспортного перевезення № 2 від 29.03.2016, рахунок-фактуру № СФ-0000007 від 01.04.2016, право на проведення консультацій з митним органом не використало. При опрацюванні Митницею додатково поданих документів Митницею було прийняте рішення не приймати заявлену декларантом митну вартість товару. Також, Митниця склала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 305060904/2016/00008. Товар випущено у вільний обіг під гарантійні зобов'язання.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що позивач для оформлення товару за першим методом (за ціною контракту) надав усі передбачені чинним законодавством документи для підтвердження ціни товару, що імпортується, з додаванням транспортних витрат за межами України, а Митниця безпідставно застосувала метод визначення митної вартості товару за ціною договору щодо ідентичних товарів з додаванням транспортних витрат на доставку транспорту до пункту навантаження та не довела неможливість визначення митної вартості товару за ціною контракту та необхідності визначення такої вартості за другорядним методом. Також суди виходили з того, що скасування рішення Митниці про коригування митної вартості товарів є підставою для скасування картки відмови.

Митниця оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, які полягають у незастосуванні норм, викладених у частинах першій та третій статті 53, частині четвертій статті 54, частинах другій, третій статті 58 Митного кодексу України, які підлягали застосуванню. Також Митниця посилається на те, що операції з подачі порожнього транспортного засобу з одного місця в інше для перевезення товарів (вантажу) є невід'ємною частиною технологічного процесу перевезення, а тому витрати, понесені перевізником під час переміщення такого транспортного засобу між пунктами на митній території України або за її межами, безпосередньо пов'язані з виконанням транспортних послуг і є невід'ємною складовою частиною загальної собівартості такого перевезення.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2017 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Відповідно до підпункту 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26.12.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Митниці та витребував справу із суду першої інстанції, а ухвалою від 07.02.2018 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 13.02.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Частиною четвертою вказаної статті встановлено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.

Згідно з частиною п'ятою цієї статті забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. При цьому, положеннями частини 6 цієї статті передбачено, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Відповідно до частини першої статті 54 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з положеннями статті 57 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Згідно з пунктом 5 частини десятої статті 58 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Відповідно до частини одинадцятої статті 264 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що Товариство одночасно з митною декларацією в повному обсязі надало до Митниці документи, які підтверджують митну вартість товару, згідно з частиною 2 статті 53 Митного кодексу України, а також витрати на транспортування вантажу від місця завантаження до перетину митного кордону України, тоді як Митниця не довела, що подані Товариством документи для визначення митної вартості товару містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значенні складових вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому Митниця не обґрунтувала та не довела неможливість визначення митної вартості за ціною контракту (методом № 1). Також, суди виходили з того, що скасування рішення Митниці про коригування митної вартості товарів є підставою для скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Таким чином, доводи Митниці, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.10.2017 та ухвалі Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2017, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Митниці підлягає залишенню без задоволення, а постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.10.2017 та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2017 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359, підпунктом 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закарпатської митниці ДФС залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.10.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна ,