Історія справи

Постанова КАС ВП від 12.10.2023 року у справі №160/16745/20
Постанова КАС ВП від 12.10.2023 року у справі №160/16745/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 160/16745/20

адміністративне провадження № К/990/34132/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 160/16745/20

за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Осельського Євгена Сергійовича, треті особи, які не заявляють вимог щодо предмету спору, Державне підприємство "СЕТАМ", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування постанов

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Орлова Оксана Анатоліївна,

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, ухвалене головуючим суддею Горбалінським В.В.

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Головко О.В., суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви та її рух у судах попередніх інстанцій

1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Осельського Євгена Сергійовича (далі - відповідач, приватний виконавець), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Державне підприємство «СЕТАМ» (далі - ДП «Сетам») та ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), у якій просить:

1.1. скасувати постанову приватного виконавця від 26.11.2020 про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4;

1.2. скасувати постанову приватного виконавця від 26.11.2020 про накладення арешту на майно ОСОБА_2 у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_2.

2. В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03.08.2018 у справі № 187/998/16-ц, залишеного без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій (остаточна постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05.10.2020) стягнуто на його користь з ОСОБА_2 заборгованість в сумі 576641,31 доларів США. Постановою приватного виконавця Теличка В.А. від 09.04.2020 відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання вищевказаного судового рішення та накладено арешт на все майно ОСОБА_2 , який внесено до Реєстру згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.04.2020 індексний номер 51936653.

2.1. Поряд із цим, зауважує позивач, йому випадково стало відомо, що приватним виконавцем Осельським Є.С. 26.11.2020 відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса за заявою ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 50 000 000 грн за нотаріально посвідченим договором позики від 24.04.2010 та в той же день накладено арешт на все майно боржника без обмеження його розміром боргу та розпочато процедуру примусової реалізації його майна.

2.2. Позивач доводить, що відповідач відкрив виконавче провадження ВП НОМЕР_2 і розпочав виконавчі дії з порушенням вимог статей 16, 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Позивач наполягає, що виконавчий напис не містив обов`язкових реквізитів та не був розміщений безпосередньо на договорі, як того вимагає закон. У виконавчому написі зазначений період стягнення з 24.04.2010 до 10.11.2020, хоча це не є дійсним періодом стягнення, оскільки в цей період у позикодавця не було права вимагати повернення позики і у виконавчому написі мав зазначатися інший період стягнення з 11.11.2020 по 18.11.2020. На переконання позивача, договір позики, на виконання якого виданий цей виконавчий напис, є підробленим, оскільки означений договір не міг бути підписаний ОСОБА_2 , позаяк останній у цей день перебував за межами України. Позивач підкреслює, що приватному нотаріусу Курковській Я.Л., яка начебто посвідчила вищевказаний договір позики від 24.04.2010, наказом Мін`юсту від 07.08.2020 № 2688/5 анульовано свідоцтво, а пізніше вона притягнута в установленому законом порядку до кримінальної відповідальності (кримінальна справа № 2605/7851/12). Наведене, на думку позивача, обумовлювало обов`язок приватного виконавця повернути виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII.

2.3. Позивач уважає, що незаконність постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4 тягне за собою незаконність всіх похідних постанов, винесених у ньому, серед інших, постанови від 26.11.2020 про накладення арешту на майно ОСОБА_2 .

3. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 .

Установлені судами фактичні обставини справи

4. Між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) 24.04.2010 укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л. та зареєстровано в реєстрі за № 1077, відповідно до якого позичальник отримав від позикодавця 51000000,00 грн (п`ятдесят один мільйон гривень).

5. В подальшому 24.11.2020 ОСОБА_4 (представник ОСОБА_3. за довіреністю), звернувся із заявою до приватного виконавця Осельського Є.С. про відкриття виконавчого провадження із примусового виконання виконавчого напису № 513 від 18.11.2020 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Патрєва Ю.П. щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову суму 50000000,00 грн (п`ятдесят мільйонів гривень).

6. Приватним виконавцем Осельським Є.С. постановою від 24.11.2020 відкрите виконавче провадження № НОМЕР_4 про примусове виконання вищевказаного виконавчого напису приватного нотаріуса від 18.11.2020 № 513.

7. На підставі статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем постановою від 26.11.2020 накладено арешт на усе майно боржника (у тому числі й усі транспортні засоби) зокрема, але не виключно: 1) реєстраційний номер НОМЕР_1 підземний авто паркінг на 6 машиномісць (вбудоване приміщення № 01), місцезнаходження: АДРЕСА_1 , вбудоване приміщення № 01; 2) квартира, місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; 3) квартира, місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; 4) квартира, місцезнаходження: АДРЕСА_4 ; 5) квартира, місцезнаходження: АДРЕСА_5 ; 6) квартира, місцезнаходження: АДРЕСА_6 ; 7) приміщення офісу (вбудоване приміщення №701), місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кам`янськ, АДРЕСА_7, приміщення № 701; 8) приміщення офісу (вбудоване приміщення №501), місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кам`янськ, АДРЕСА_7, приміщення № 501; 9) приміщення офісу (вбудоване приміщення №502), місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кам`янськ, АДРЕСА_7, приміщення № 502; 10) приміщення офісу (вбудоване приміщення №104), місцезнаходження: АДРЕСА_1 , приміщення № 104; 11) реєстраційний номер 23172312104 приміщення спортивного залу (вбудоване приміщення №105) місцезнаходження: АДРЕСА_1 , приміщення № 105; 12) реєстраційний номер 103278112237 земельна ділянка, реєстраційний/кадастровий номер 1223756800/:02:013:0176, місцезнаходження: Дніпропетровська область, Петриківський район, АДРЕСА_8, що належить боржнику ОСОБА_2 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, що разом становить 55000155,50 грн.

8. Не погоджуючись із указаними постановами відповідача, позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

9. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 22.06.2021 у задоволенні позову відмовив.

9.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем на підставі заяви, підписаної неуповноваженою особою, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки з матеріалів виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4 слідує, що заява про відкриття цього виконавчого провадження від 24.11.2020 підписана представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4., який діяв на підставі довіреності від 18.11.2020 (дійcної до 18.11.2025), посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Патрєвою Ю.П. та зареєстрованої в реєстрі за № 511, якою довірителем уповноважено представника, серед іншого, подавати від його імені будь-які заяви, брати участь у провадженні виконавчих дій. У зв`язку з чим, за висновком суду цієї інстанції, вищевикладені доводи позивача є такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

9.2. Відхиляючи доводи позивача про невідповідність виконавчого напису нормам Закону України «Про нотаріат», про фіктивність та підробленість договору позики, про відсутність ОСОБА_2 на території України в момент укладання даного договору позики, про неможливість приватним нотаріусом Курковською Я.Л. посвідчити даний договір позики, суд цієї інстанції узяв до уваги відсутність доказів визнання недійсним договору позики від 24.04.2010 в установленому законом порядку.

9.3. У цьому контексті суд першої інстанції підкреслив, що приватний виконавець не наділений повноваженнями надавати оцінку правомірності видачі виконавчого документа, а при надходженні виконавчого документа лише перевіряє його відповідність вимогам, викладеним у статті 4 Закону № 1404-VIII, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваної постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 24.11.2020.

9.4. Приймаючи до уваги той факт, що позивач обґрунтовував протиправність постанови про арешт майна від 26.11.2020 лише протиправністю постанови про відкриття виконавчого провадження, що не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду, а будь-яких інших доводів протиправності означеної постанови позивачем не наведено, то суд цієї інстанції дійшов висновку про відсутність задоволення позовних вимог і в цій частині.

9.5. Поряд із цим, суд першої інстанції узяв до уваги, що позивач не є ані учасником виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4, ані особою, яка залучалася до проведення виконавчих дій, а в позовній заяві не наведено жодних обґрунтувань щодо порушення його прав оскаржуваними постановами, то суд дійшов висновку, що правовідносини, які розглядались ним у цьому провадженні, не впливають на права та обов`язки позивача.

10. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 13.09.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, рішення суду першої інстанції змінив з підстав мотивів його прийняття, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

10.1. Суд апеляційної інстанції погодився із доводами позивача, що відмовляючи у задоволенні позову з підстав того, що його права не порушені у спірних правовідносинах, оскільки позивач не є учасником виконавчого провадження ВП НОМЕР_2, суд першої інстанції застосував формальний підхід, адже у позовній заяві наведені чіткі обґрунтування чим саме порушені права та інтереси ОСОБА_1 внаслідок відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4.

10.2. Суд цієї інстанції підкреслив, що на стадії відкриття провадження у справі суд першої інстанції не оцінив критично такі пояснення, що стало підставою для прийняття позовної заяви ОСОБА_1 до розгляду, а тому суд мав надати оцінку всім доводам позивача в межах розгляду справи, чого не було здійснено.

10.3. Усуваючи такий недолік суду першої інстанції, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції надав свою оцінку оскаржуваним рішенням та діям приватного виконавця та дійшов висновку, що в діях приватного виконавця відсутні ознаки протиправності та перевищення наданих законом повноважень, адже Закон № 1404-VIII не надає приватному виконавцю повноважень надавати оцінку виконавчому документу, який підлягає примусовому виконанню у порядку Закону № 1404-VIII, та не зобов`язує виконавця перевіряти правдивість та об`єктивність відомостей, викладених у такому виконавчому документі, тоді як інформація, зазначена у виконавчому написі нотаріуса, давала підстави для відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем.

10.4. У цьому зв`язку суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права у вказаній частині, адже виконавчий напис приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Патрєва Ю.П. від 18.11.2020 № 513 на момент відкриття виконавчого провадження був чинним, не оскаржений у судовому порядку та не визнаний неправомірним. Своєю чергою, адміністративний суд позбавлений правової можливості надавати оцінку виконавчому напису нотаріуса, адже за приписами статті 28 Цивільного процесуального кодексу України позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню можуть пред`являтися до загального суду за правилами цього Кодексу.

10.5. З матеріалів виконавчого провадження, наданих на виконання ухвали суду апеляційної інстанції, колегія суддів встановила, що з відповідною заявою звернувся представник стягувача за довіреністю, що не суперечить нормам чинного законодавства. Доводи позивача щодо неправомірного винесення відповідачем постанови про накладення арешту на майно боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_4, за оцінкою суду цієї інстанції не знайшли правового підтвердження під час розгляду цієї справи.

10.6. Визначаючи межі апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції зауважив, що не надає оцінку іншим доводам сторони позивача в частині неправомірності відкриття виконавчого провадження, наданих під час апеляційного розгляду справи, адже стаття 308 КАС України містить імперативну норму, якою встановлено, що суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Суд цієї інстанції підкреслив, що оцінку на предмет законності оскаржуваних рішень приватного виконавця суд має надавати в межах підстав позову, з якими позивач пов`язував її протиправність, правом змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви у порядку та строки, визначені статтею 47 КАС України сторона позивача в суді першої інстанції не скористалася, а розгляд справи в порядку спрощеного провадження не позбавляв позивача можливостей користуватися всім обсягом процесуальних прав.

10.7. У підсумку суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з підстав, визначених позивачем у позові. Щодо інших доводів позивача (зокрема, щодо підробки документів, умисне ухилення боржника від виконання судового рішення у справі № 187/998/16-ц тощо) суд апеляційної інстанції зауважив, що вони не можуть бути піддані оцінці адміністративним судом, оскільки виходять за межі публічних правовідносин.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

11. Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Орлова Оксана Анатоліївна, надійшла до Верховного Суду (далі - Суд) 05.12.2022, де з урахуванням уточнень до неї, сторона позивача просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.09.2022 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

12. Ця касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно пунктів 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

12.1. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зауважує, що при вирішенні спірних правовідносин судами попередніх інстанцій не було ураховано висновки Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 47, частин другої, п`ятої статті 308, частини першої статті 287 КАС України, частини другої статті 74, частини другої статті 77, статті 30 Закону № 1404-VIII, пункту 10 розділу ІІ, пунктів 14 та 15 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.06.2016 № 2832/5), викладені у постановах від 08.04.2020 у справі № 761/41071/19, від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20, від 31.03.2020 у справі №824/1033/17-а, від 29.12.2020 у справі № 924/159/14, від 13.05.2020 у справі № 320/6459/19, від 06.09.2019 у справі № 820/1075/17, від 27.06.2019 у справі № 560/751/17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 917/2267/14, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15.

12.2. За доводами касаційної скарги стверджується, зокрема, що суд апеляційної інстанції помилково розтлумачив положення частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII, яка передбачає право оскарження постанови виконавця не тільки учасниками виконавчого провадження та частини першої статті 287 КАС України, яка передбачає, що оскарження постанов приватного виконавця особою, яка не є стороною виконавчого провадження, здійснюється в порядку адміністративного судочинства, та висновки якого суперечать постановам Великої Палати 05.06.2019 у справі № 917/2267/14, а також Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 320/6459/19.

12.3. У цьому аспектів, сторона позивача вказує на суперечність висновків суду апеляційної інстанції, який дійшовши висновку про доведеність позивачем порушень його законних прав та інтересів оскаржуваною постановою приватного виконавця одночасно зазначив про обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, уважаючи, що таким способом буде оскарження виконавчого напису нотаріуса на підставі якого відкрито виконавче провадження.

12.4. Поруч із цим, як підкреслює касатор, позивачем оскаржувався виконавчий напис нотаріуса від 18.11.2020 № 513 окремим позовом у справі № 187/1718/20 за результатами розгляду якого Дарницький районний суд м. Києва рішенням від 28.09.2021 визнав цей виконавчий напис недійсним. Копія цього судового рішення була надана суду апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цієї справи.

12.5. Сторона позивача також наголошує на тому, що приватним виконавцем було прийнято від представника стягувача заяву про відкриття виконавчого провадження за відсутності належних доказів (довіреності) на представництво інтересів стягувача, позаяк в матеріалах виконавчого провадження такі докази відсутні, що свідчить про порушення виконавцем вимог пункту з розділу III Інструкції № 512/5.

12.6. Ці обставини, як зазначає касатор, були проігноровані судом апеляційної інстанції, який в порушення статей 74 77 КАС України не переконався у тому чи було підтверджено повноваження представника стягувача у ВП № НОМЕР_4.

12.7. В частині застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин положень пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII щодо повноважень приватного виконавця при відкритті виконавчого провадження здійснювати перевірку виконавчого документа на предмет його відповідності вимогам законодавства, скаржник зазначає, що висновки судів у цій частині суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20, де вказано про обов`язковість здійснення такої перевірки виконавцем реквізитів виконавчого листа.

12.8. Представниця позивача зауважує, що в позовній заяві детально обґрунтовано невідповідність виконавчого напису вимогам Закону, а також зазначено, що в порушення вимог підпункту 5.1. пункту 5 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 22.02.2012 № 296/5 виконавцю було надано виконавчий напис на окремому аркуші та, окремо від нього, ксерокопію договору позики, а не оригіналу, який не посвідчувався та не реєструвався в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Відсутність записів в реєстрі підтверджується листом Міністерства юстиції України від 05.01.2021 за № 428/38273-33-20/19.1.1 у відповідь на адвокатській запит представника позивача.

12.9. Із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.09.2019 у справі № 820/1075/17, від 31.03.2020 у справі № 824/1033/17-а, від 27.06.2019 у справі № 560/751/17, адвокат Орлова О.А. доводить, що суди при розгляді справи про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса мають не тільки досліджувати на відповідність вимогам закону заяви про відкриття виконавчого провадження та документу про повноваження представника стягувача, який її підписав, а й зобов`язані надавати правову оцінку й самому виконавчому напису нотаріуса.

12.10. Касатор також стверджує про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статті 308 КАС України, які на його думку, полягають у тому, що суд апеляційної інстанції проаналізувавши доводи апелянта в частині порушення приватним виконавцем положень пунктів 14 та 15 Інструкції № 512/5, які були викладені ним в додаткових поясненнях до апеляційної інстанції, погодився із наявністю таких порушень, однак залишив їх поза увагою із посиланням на те, що зміна предмету та підстав позову на стадії апеляційного перегляду справи не допускається.

12.11. Отже, суд апеляційної інстанції встановивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням пунктів 14 та 15 Інструкції № 512/5 в частині дотримання правил об`єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника у зведене виконавче провадження, залишив, тим не менше, вказану постанову в силі.

12.12. Таким чином, на думку сторони позивача, суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписів частини першої статті 47, частин другої та п`ятої статті 308 КАС України, статті 30 Закону № 1404-VIII, пунктів 14 та 15 Розділу III Інструкції № 512/5 в контексті визначення поняття «підстава позову» та меж перегляду справи апеляційним судом, не врахувавши при цьому висновки щодо їх застосування, викладені у постановах Верховного Суду від 29.12.2020 у справі № 924/159/14, Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/151, Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 761/41071/19.

12.13. Так, у постанові від 29.12.2020 у справі № 924/159/14 Верховний Суд указував, що суд має самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. А у постанові від 08.04.2020 у справі № 761/41071/19 Верховний Суд дійшов висновку, що самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

12.14. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України сторона позивача указує, що судами проігноровано доводи позивача про те, що виконавець не мав права відкривати виконавче провадження, оскільки його відповідальність не була належним чином застрахована та не витребував у відповідача доказів на підтвердження наявності у нього станом на момент відкриття ВП договору страхування на відповідну суму, що є, відповідно до пункту 2 частини другої статті 353 КАС України окремою підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

12.15. Так, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 5 Закону № 1404-VIII, державний виконавець, приватний виконавець (далі - виконавець) не може виконувати рішення, якщо сума стягнення за виконавчим документом з урахуванням сум за виконавчими документами, що вже перебувають на виконанні у приватного виконавця, перевищує мінімальний розмір страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності такого приватного виконавця.

12.16. Поруч із цим, як стверджує касатор, розмір відповідальності приватного виконавця Є.Осельського, перші три роки діяльності якого станом на листопад 2020 року ще не сплили, мав бути збільшений на 55 млн грн, з огляду на пред`явлення ОСОБА_3 виконавчого листа на 50 млн (з урахуванням виконавчого збору сума становила 55 млн), проте, цього зроблено ним не було.

13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.01.2023 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

14. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 11.10.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Позиція інших учасників справи

15. Від приватного виконавця Осельського Є.С. надійшов відзив на вищевказану касаційну скаргу, де відповідач заперечує проти доводів, наведених у ній та просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

16.1. На спростування доводів позивача про порушення відповідачем положень статей 16 та 26 Закону № 1404-VIII відповідач стверджує, що заяву про відкриття виконавчого провадження подано представником стягувача з наданням документів, які підтверджують відповідні повноваження.

16.2. Доводи позивача щодо порушення приватним виконавцем пунктів 6 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII, оскільки виконавчий напис не містить обов`язкових реквізитів, передбачених статті 89 Закону України «Про нотаріат» та пункту 4 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а саме - розмір плати, суму державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника, відповідач уважає необґрунтованими, позаяк відповідно до вимог Закону № 1404-VIII виконавець «перевіряє» відповідність виконавчого документу вимогам, встановленим саме Законом № 1404-VIII та не наділений повноваженнями надавати юридичну оцінку «виконавчому документу». Таким чином приватний виконавець не може відмовити у прийняті до виконання виконавчого документу вважаючи його недійсним, фіктивним.

16.3. У цьому аспекті вказує на безпідставність посилань позивача на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20, оскільки судом в у вказаній справі взагалі не розглядалося питання перевірки приватним виконавцем виконавчого документу на дійсність. Так, у цій постанові відсутня навіть згадка про вказаний скаржником пункт 6 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII та перевірку форми виконавчого документу на відповідність Закону № 1404-VIII.

16.4. Крім того, приватний виконавець зауважує на безпідставності посилань позивача на висновки, викладені у постанові Великої Плати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 660/612/16-ц, оскільки саме в цій постанові суду було зазначено, що виконавчі провадження відносно одного й того самого боржника виконуються приватним виконавцем в межах зведеного виконавчого провадження, та не передаються між собою та до органу державної виконавчої служби.

16.5. Додатково зазначає про неслушність доводів позивача щодо «не взяття» до уваги судом інформація про розмір страхової відповідальності приватного виконавця на момент відкриття виконавчого провадження, оскільки вказана інформація є публічною, міститься вона у Єдиному реєстрі приватних виконавців України на офіційному сайті Міністерства юстиції України з датами та розміром укладання відповідних договорів.

17. Ухвалу Верховного Суду від 16.01.2023 про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою отримано ДП «Сетам» 16.01.2023, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до «Електронного кабінету». ОСОБА_3 отримано 25.01.2023 та ОСОБА_2 02.02.2023, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта", ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення 0102937396756 та 0102937396764 відповідно. Правом подати відзив на касаційну скаргу треті особи не скористалися, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку.

Позиція Верховного Суду

Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

18. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19. Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

20. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

21. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстав, передбачених пунктами 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

22. Спірні правовідносини, які склалися у цій справі, зводяться до питання (не)правомірності винесення приватним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом та постанови про арешт майна боржника.

23. Під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), в контексті статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1404-VIII) розуміють сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

24. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

25. Частиною першою статті 4 Закону №1404-VIIІ визначено вимоги до виконавчого документа, а саме, що у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

26. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

27. Підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені у частині четвертій статті 4 Закону № 1404-VIIІ відповідно до якої виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

28. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

29. Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

30. Частиною першою статті 26 Закону № 1404-VII встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

31. При цьому, частина перша статті 16 Закону № 1404-VIIІ передбачає, що сторони можуть реалізувати свої права і обов`язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов`язаний вчинити певні дії особисто.

32. Отже, примусове виконання рішень здійснюють органи державної виконавчої служби (державні виконавці) та у передбачених Законом № 1404-VII випадках приватні виконавці. Останні здійснюють примусове виконання рішень, зокрема, й на підставі виконавчих написів нотаріусів.

33. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи виключно у двох випадках: або за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи, або за місцезнаходженням майна боржника. Однією з підстав для відкриття виконавчого провадження є заява стягувача про примусове виконання рішення. У такій заяві стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника.

34. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги в частині обґрунтування підстав за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України стосовно неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 47, частин другої, п`ятої статті 308, частини першої статті 287 КАС України, частини другої статті 74, частини другої статті 77, статті 30 Закону № 1404-VIII, пункту 10 розділу ІІ, пунктів 14 та 15 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, викладені у постановах від 08.04.2020 у справі № 761/41071/19, від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20, від 31.03.2020 у справі № 824/1033/17-а, від 29.12.2020 у справі № 924/159/14, від 13.05.2020 у справі № 320/6459/19, від 06.09.2019 у справі № 820/1075/17, від 27.06.2019 у справі № 560/751/17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 917/2267/14, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, колегія суддів виходить із такого.

35. Умовою для перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

36. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

37. Проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виникли спори у перелічених скаржником справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень по суті, колегія суддів зазначає таке.

38. Серед основних підстав позову позивач, в обґрунтування протиправності оскаржуваних постанов про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно боржника, указував про те, що: 1) заява про відкриття виконавчого провадження підписана не уповноваженою на те особою; 2) виконавчий напис не містив обов`язкових реквізитів та не був розміщений безпосередньо на договорі, що встановлює заборгованість; 3) договір позики на підставі якого приватним нотаріусом вчинявся виконавчий напис є підробленим.

39. Судами попередніх інстанцій у цій справі з матеріалів виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4 установлено, що заява про відкриття виконавчого провадження від 24.11.2020 підписана представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4., яким на підтвердження повноважень додано довіреність від 18.11.2020, яка посвідчена нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Патрєвою Ю.П. та зареєстрована в реєстрі за № 511. ОСОБА_3. уповноважив ОСОБА_4., зокрема, подавати від його імені будь-які заяви, брати участь у провадженні виконавчих дій. Ця довіреність дійна до 18.11.2025.

40. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що заява про відкриття виконавчого провадження від 24.11.2020 підписана уповноваженою на те особою, а тому ці доводи позивача не можуть слугувати підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.

41. При цьому, означені висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.03.2020 у справі № 824/1033/17-а, позаяк у ній суд касаційної інстанції надавав оцінку належного уповноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні на підставі копії довіреності на представництво інтересів. Зокрема, у справі 824/1033/17-а вирішувалося питання можливості подання представником юридичної особи на підтвердження своїх повноважень копії довіреності, оформленої та засвідченої в установленої законом порядку, а не оригіналу довіреності.

42. Оцінюючи доводи касації в частині неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.09.2019 у справі № 820/1075/17 та від 27.06.2019 у справі № 560/751/17 щодо застосування приписів пункту 10 розділу ІІ Інструкції № 512/5, колегія суддів зауважує про таке.

43. Так, у справі № 820/1075/17, позивачем оскаржувалася постанова про відкриття виконавчого провадження з підстав порушення державним виконавцем положень статті 28 Закону № 1404-VIIІ (надсилання документів виконавчого провадження), а також нелегітимності виконавчого документу, на підставі якого вчинено виконавчий напис, оскільки, за твердженнями позивача, кредитний договір на підставі якого вчинено цей виконавчий напис ним не укладався. У цій справі Верховний Суд наголосив, що не вирішення питання щодо юрисдикційного розгляду спору у частині визнання виконавчого напису нотаріусу недійсним свідчить про порушення судами принципу правової визначеності, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливості скористатися цим правом у разі необхідності.

44. У справі № 560/751/17 предметом оскарження була постанова постанови про накладення на позивача до інспектором Управління патрульної поліції адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

45. При цьому, у вищевказаних постановах Верховний Суд не здійснював оцінки щодо застосування положень пункту 10 розділу ІІ Інструкції № 512/5, яким визначено перелік документів, що посвідчують повноваження представників сторін, які беруть участь у виконавчому провадженні.

46. Щодо іншої частини доводів неправомірності оскаржуваних постанов, то вони фактично зводяться до доведення позивачем порушень приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису від 18.11.2020 № 513 вимог Закону України «Про нотаріат» та Закону № 1404-VIIІ в частині оформлення виконавчого напису та підстав для його вчинення (недійсність договору позики).

47. У той же час предметом оскарження у цій справі, зокрема, є постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса.

48. Як слушно зауважив суд апеляційної інстанції, адміністративний суд позбавлений правової можливості надавати оцінку виконавчому напису нотаріуса, адже за приписами статті 28 Цивільного процесуального кодексу України позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню можуть пред`являтися до загального суду за правилами цього Кодексу.

49. Тобто, адміністративний суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку виконавчого напису на предмет дотримання приватним нотаріусом вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, при його вчиненні.

50. Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що при надходженні виконавчого документа приватний виконавець зобов`язаний перевірити відповідність виконавчого документа вимогам, зазначеним саме у статті 4 Закону № 1404-VIIІ, проте, виконавець не наділений повноваженнями надавати правову оцінку виконавчому документу та правомірності його видачі.

51. Судами попередніх інстанцій також враховано, що жодних доказів про визнання договору позики від 24.04.2010 недійсним у встановленому законом порядку, позивачем до суду не надано, і такі докази в матеріалах виконавчого провадження також не містяться.

52. За доводами самого ж скаржника, позивачем оскаржувався виконавчий напис нотаріуса від 18.11.2020 № 513 окремим позовом у справі № 187/1718/20 за результатами розгляду якого Дарницький районний суд м. Києва рішенням від 28.09.2021 визнав цей виконавчий напис недійсним, тобто на момент відкриття ВП № НОМЕР_4 та винесення постанови про накладення арешту на майно боржника від 26.11.2020 виконавчий напис був дійсний. До того ж, рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі № 187/1718/20 було скасовано постановою Київського апеляційного суду від 27.01.2022.

53. За встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, інформація, зазначена у виконавчому написі нотаріуса, давала підстави для відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем.

54. Доводи касаційної скарги стосовно невідповідності вищеозначених висновків судів попередніх інстанції, висновкам Верховного Суду щодо застосування пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIIІ, викладеним у постанові від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20 є необґрунтованими, позаяк суд касаційної інстанції визначив у цій справі спірним питанням тлумачення положень статті 24 Закону № 1404-VIII в контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов`язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника. Натомість у цій справі питання дотримання приватним виконавцем вимог статті 24 Закону № 1404-VIII не було спірним між сторонами.

55. Надаючи оцінку доводам скаржника про неврахування при вирішенні спірних правовідносин висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частин другої, п`ятої статті 308, статті 30 Закону № 1404-VIII, пунктів 14 та 15 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, викладених у постановах від 29.12.2020 у справі № 924/159/14, від 08.04.2020 у справі № 761/41071/19, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, колегія суддів зауважує, що у вказаних постановах суд касаційної інстанції та Велика Палата не викладали висновків щодо застосування означених норм права.

56. Більше того, рішення суду апеляційної інстанції не містить висновків щодо застосування положень пунктів 14 та 15 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 у спірних правовідносинах, про які зазначає скаржник у касаційній скарзі.

57. Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/7326/17 викладено правову позицію щодо застосування пунктів 14 та 15 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 та статті 30 Закону № 1404-VIII, де зазначено, що механізм об`єднання та приєднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження передбачений статтею 30 Закону № 1404-VIII та після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом може здійснюватися, зокрема, приватним виконавцем згідно з абзацом другим частини першої статті 30 Закону № 1404-VIII, пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції (формування зведеного виконавчого провадження та приєднання до нього наступних проваджень у випадку звернення до цього ж приватного виконавця стягувача чи стягувачів з виконавчими документами щодо одного й того ж боржника).

58. Велика Палата також вказала, що передача виконавчого документа визначається, зокрема, частиною п`ятою статті 5 Закону № 1404-VIII та розділом V Інструкції та може здійснюватися: від органу державної виконавчої служби до приватного виконавця; від приватного виконавця до органу державної виконавчої служби; від одного приватного виконавця до іншого. Причому, як зауважила Велика Палата, в усіх наведених випадках передача виконавчого документа здійснюється лише за заявою стягувача (принцип диспозитивності).

59. Беручи до уваги вказані висновки Великої Палати, колегія суддів зазначає, що питання об`єднання та приєднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження вирішується приватним виконавцем за заявою стягувача до цього ж приватного виконавця після відкриття ним виконавчого провадження.

60. Таким чином питання дотримання приватним виконавцем вимог статті 30 Закону № 1404-VIII та пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 не впливають на оцінку правомірності постанови про відкриття виконавчого провадження.

61. У цій частині аргументи касатора фактично зводяться до незгоди із висновком суду апеляційної інстанції, який в силу статті 308 КАС України, зазначив про неможливість розгляду підстав позову, що не були заявлені в суді першої інстанції, натомість викладені позивачем в доповненнях до апеляційної скарги.

62. Верховний Суд наголошує, що зміна підстав позову як на стадії апеляційного, так і касаційного провадження не допускається, а тому уважає обґрунтованими означені висновки суду апеляційної інстанції.

63. Стосовно доводів касаційної скарги в частині неврахування висновків Великої Палати Верховного суду та Верховного Суду щодо застосування положень частин другої статті 74 Закону № 1404-VIII та статті 287 КАС України, викладених у постановах від 05.06.2019 у справі № 917/2267/14 та від 13.05.2019 у справі № 320/6459/19, Суд звертає увагу скаржника, що у цих справах викладено правову позицію щодо юрисдикції справ за скаргами осіб, які не є стороною виконавчого провадження, на дії державного виконавця та можливість розгляду таких справ за правилами юрисдикції адміністративних судів.

64. Натомість у цій справі питання юрисдикції цього спору не було спірним. Так, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції у цій справі, зазначив, що у позовній заяві наведені чіткі обґрунтування чим саме порушені права та інтереси ОСОБА_1 внаслідок відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно ОСОБА_2 . Справа була вирішена судом за правилами адміністративного судочинства, що відповідає позиції Великої Палати та Верховного Суду, викладеній у вищенаведених постановах.

65. Верховний Суд вважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній з із справ, наведених скаржником, зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. У кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справи, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази.

66. Верховний Суд зауважує на тому, що скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду фактично цитує висновки, які стосуються оцінки досліджених судами попередніх інстанцій доказів та встановлених ними обставин справи, проте відповідно до статті 242 КАС України врахуванню судами при вирішенні справ з подібними правовідносинами підлягають висновки Верховного Суду саме щодо застосування норм матеріального права.

67. Аргументи касаційної скарги у цій частині зводяться до переоцінки скаржником встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

68. Водночас враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

69. Колегія суддів підкреслює, що виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

70. Тож, дослідивши зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності з урахуванням обставин кожної зазначеної справи, колегія суддів дійшла висновку про помилковість доводів касаційної скарги в частині посилань на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у вищевказаних справах, оскільки вони не можуть слугувати прикладом (не)правильного застосування норм матеріального права через неподібність правовідносин.

71. Доводів в частині висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування положень статті 56 Закону № 1404-VIII при оцінці правомірності прийняття відповідачем постанови про накладення арешту на майно боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_4, із обґрунтуванням підстав, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, касаційна скарга не містить.

72. Обґрунтування касаційної скарги, як і підстав позову та апеляційної скарги зводяться до незгоди із вчиненням приватним нотаріусом виконавчого напису № 513 від 18.11.2020 на підставі укладено договір позики від 24.04.2010, який позивач уважає підробленим (недійсним), а сам виконавчий напис таким, що оформлений із порушенням вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

73. Водночас Суд повторно зауважує, що адміністративний суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку виконавчого напису на предмет дотримання приватним нотаріусом вимог законодавства, як і перевіряти дійсність правочину, на підставі якого вчинено цей виконавчий напис. У разі, якщо позивач уважає, що договір позики від 24.04.2010 є підроблений, то він не позбавлений можливості звернутися до правоохоронних органів з приводу такого факту.

74. Підсумовуючи Верховний Суд зазначає, що фактично доводи скаржника зводяться до питання оцінки судами попередніх інстанцій доказів у справі і заперечення скаржником встановлених судами обставин на підставі оцінених доказів, намагання переоцінити докази, яким надана оцінка судами попередніх інстанцій у справі з урахуванням правових висновків у справах, які не є подібними з правовідносинами до цієї справи та без урахування меж розгляду справи касаційним судом, а також предмета і підстав позову у цій справі.

75. З урахуванням наведеного Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, у вищевказаній частині.

76. Щодо посилання скаржника на порушення судами попередніх норм процесуального права в частині витребування доказів з метою перевірки доводів позивача інстанцій про те, що виконавець не мав права відкривати виконавче провадження, оскільки його відповідальність не була належним чином застрахована, то необхідно зазначити, що ці доводи не були покладені позивачем в основу підстав позову, а тому, відповідно оцінка таким доводам судами попередніх інстанцій не надавалася. матеріали справи не містять відповідного клопотання позивача про витребування таких доказів.

77. Отже, доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України в частині порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень

78. Доводи та аргументи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про її незгоду із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

79. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції.

80. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

81. Згідно з частиною першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

82. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення судів попередніх інстанцій відсутні.

83. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

84. З огляду на результат касаційного розгляду у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Орлова Оксана Анатоліївна, залишити без задоволення.

2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі № 160/16745/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов