Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа №415/4368/17

адміністративне провадження №К/9901/21926/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Анцупова Т.О., Кравчук В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 22.08.2017р. (суддя - Коваленко Н.В.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017р. (судді - Сухарьок М.Г., Блохін А.А., Гаврищук Т.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області, третя особа: управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

У липні 2017р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в якому просила визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області щодо невиплати пенсії з 01.03.2016р. та зобов'язання відновити нарахування та виплату пенсії з 01.03.2016р.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області, як внутрішньо переміщена особа. З 01.03.2016р. виплату пенсії їй припинено у зв'язку із не підтвердженням фактичного місця проживання. Вважає такі дії відповідача протиправними.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 22.08.2017р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017р., позов задоволено.

Визнано дії управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області щодо припинення ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року виплати пенсії за віком, протиправними.

Зобов'язано управління пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області поновити з 01 березня 2016 року виплату пенсії за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Звернуто постанову у межах суми платежу за один місяць до негайного виконання.

З ухваленими у справі рішеннями не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що дії управління Пенсійного фонду щодо призупинення позивачу нарахування і виплати пенсії узгоджуються з вимогами чинного законодавства, зокрема Законом України «Про забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб» та підзаконними нормативними актами, прийнятими постановами Кабінету Міністрів України, зокрема Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалась.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 2 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України 07.11.2014р. прийнято постанову №595 «Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IVпередбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 цього Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

В ході розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки №924006750 від 05.02.2015р. про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Відповідно до листа управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради від 21.08.2017р. №7441 вказана довідка скасована не була та діє безстроково.

На підставі особистої заяви позивача від 23.09.2014р. її пенсійна справа взята на облік управлінням Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області з 17.10.2014р.

З 01.03.2016р. нарахування і виплату пенсії позивачу припинено.

На заяву позивача щодо з?ясування підстав припинення виплати пенсії, відповідачем повідомлено, що виплата пенсії позивачу була призупинена з 01 березня 2016 року з метою посилення контролю в системі обліку внутрішньо переміщених осіб та на підставі інформації, яка надійшла від Служби безпеки України про можливо безпідставну виплату пенсій внутрішньо переміщеним особам, щодо яких необхідно провести перевірку обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній Україні території.

Також повідомлялось, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутись до Пенсійного фонду в м. Лисичанську з відповідним пакетом документів, та зазначено що виплата пенсії поновлюється на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам, яка утворена Лисичанською міською радою.

26.07.2016р. позивач звернулась до відповідача з заявою щодо відновлення пенсійних виплат.

На виконання Постанови КМУ №365, пенсійним органом позивача включено в список №9 від 27.07.2016р. для перевірки фактичного місця проживання.

Відповідно до витягу з протоколу №14 засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 03.10.2016р. за результатами розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 відмовлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області №924006750 від 05.02.2015р. яка на час розгляду справи судами була дійсною, доказів її скасування матеріали справи не містять.

Також суди дійшли висновку, що право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія. Відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб. Факт внутрішнього переміщення особи підтверджується виключно довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а виникнення сумнівів у пенсійного органа щодо постійного проживання особи за наведеною у довідці адресою не може бути підставою для припинення соціальних виплат.

Крім того, суди виходили з того, що позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення, за відсутності законодавчо встановлених підстав, виключний перелік яких наведений у частині 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Крім того суди дійшли висновку, щодо безпідставності посилань відповідача, як на підставу обґрунтованості невиплати пенсії позивачу, на Постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016р. №365, якою затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, оскільки припинення виплати позивачу пенсії відбулося з березня 2016 року, а зазначена постанова Кабінету Міністрів України набула чинності 15.06.2016р., а тому на час виникнення спірних правовідносин застосована бути не могла.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки припинення відповідачем виплати позивачу пенсії відбулось за відсутності передбачених законом для цього підстав, рішення про припинення виплати пенсії з підстав, передбачених законом не приймалось, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про задоволення позовних вимог.

Крім того, не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області залишити без задоволення, а постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 22.08.2017р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Т.О. Анцупова

В.М. Кравчук