Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.06.2019 року у справі №440/3564/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 липня 2019 року

Київ

справа №440/3564/18

адміністративне провадження №К/9901/14471/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Саприкіної І.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Полтавський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду у складі судді Чеснокової А.О. від 27 листопада 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Катунова В.В., Ральченко І.М., Бершова Г.Є. від 11 квітня 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа Полтавський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, у якому просив:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги в зв`язку із встановленням йому інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби;

- визнати протиправним та скасувати пункт 11 протоколу № 34 рішення засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30 березня 2018 року, яким оформлене рішення про відмову в призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду II групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії;

- зобов`язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи з 02 червня 2017 року внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975), в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що в період з 19 червня 1987 року по 08 серпня 1988 року проходив військову службу в республіці Афганістан, де під час виконання службових обов`язків отримав порання та контузію. Вказував, що згідно з рішенням Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 12 березня 2009 року, оформленим протоколом № 203, наявні в нього поранення, захворювання та контузія є такими, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. У зв`язку з вказаними обставинами, рішенням Полтавської обласної МСЕК (довідка серії 7-66 ТЕ № 0330282) йому вперше була призначена ІІІ група інвалідності з 29 квітня 2009 року. 16 червня 2017 року за результатами повторного огляду позивача встановлено ІІ групу інвалідності безстроково та визначено причину інвалідності - захворювання пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові. Відтак, пункт 11 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань від 30 березня 2018 року № 34 щодо відмови в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком № 975, у зв`язку з тим, що інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, за приписами частини восьмої статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" особа, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги, може його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення такого права.

В свою чергу, таке право виникло у ОСОБА_1 в 2009 році, а до відповідача із заявою про призначення йому одноразової грошової допомоги, позивач звернувся лише у серпні 2017 року, тобто з пропуском передбаченого законом строку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 20 травня 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 травня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 травня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєного І.В. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Полтавський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Саприкіну І.В.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач у період з 22 листопада 1974 року по 18 листопада 1976 року проходив дійсну строкову військову службу, а з 21 грудня 1984 року по 08 серпня 1988 року - військову службу за контрактом, та приймав участь у бойових діях (Демократична Республіка Афганістан) з 19 червня 1987 року по 08 серпня 1988 року.

Згідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (Протокол № 203 від 12 березня 2009 року) множинні вогнепальні поранення голови, шиї, ножове поранення спини (контузія 1987 року) колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , які в подальшому призвели до розвитку "Шийного остеохондрозу з цервікалгією з розсіяною органічною симптоматикою, вегетативною дистонією за центральним типом з цефалічним, легким вегетативно-атактичим синдромом. Гіпертонічної хвороби І ступеня", що підтверджено військово-медичними та військово-обліковими документами поранення (контузія) та їх наслідки, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

29 квітня 2009 року позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку з наявністю захворювань, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії .

16 червня 2017 року за результатами повторного огляду позивачу встановлено ІІ групу інвалідності безстроково та визначено причину інвалідності - захворювання пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

08 серпня 2017 року позивач звернувся до Новосанжарського районного військового комісаріату із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, проте за результатами розгляду документів позивача останньому відмовлено у їх направленні до Міністерства оборони України.

Не погодившись з правомірністю вказаної відмови, позивач звернувся до Київського районного суду м. Полтави.

Постановою Київського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2017 року у справі № 522/7742/17, яка набрала законної сили 14 лютого 2018 року, позов ОСОБА_1 до Новосанжарського районного військового комісаріату, Полтавського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправною відмову Новосанжарського районного військового комісаріату щодо неподання у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Порядку № 975; зобов`язано Полтавський обласний військовий комісаріат подати розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Порядку № 975.

На виконання вимог вищевказаного судового рішення, 22 лютого 2018 року Полтавським обласним військовим комісаріатом висновок з усіма належними документами щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, направлено до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Згідно з рішенням від 30 березня 2018 року, оформленим протоколом № 34, за результатами розгляду поданих позивачем документів комісія Міністерства оборони України з питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум дійшла висновку про відсутність правових підстав для призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оскільки останній звільнений з військової служби до набуття чинності Законом України від 04 квітня 2006 року № 3597-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а первинна інвалідність встановлена ініціатору звернення 29 квітня 2009 року, тобто до набуття чинності новою редакцією статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Крім того, Комісією зазначено, що ОСОБА_1 звернувся із заявою про реалізацію свого права на отримання одноразової грошової допомоги з пропуском строку, встановленого на реалізацію такого права.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, відмовлено у задоволенні позовних вимог. Скаржник наголошує, що відповідно до чинного, на момент встановлення ІІ групи інвалідності законодавства (Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядок № 975), отримання одноразової грошової допомоги пов`язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги. Крім того позивач зазначає, що звернувся до відповідача без пропуску трирічного строку на звернення, оскільки ІІ група інвалідності встановлена 16 червня 2017 року, а заява про виплату одноразової допомоги подана до відповідача 08 серпня 2017 року.

Від відповідачів відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є частково прийнятні з огляду на наступне.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності (крім військовослужбовців строкової служби), що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІ групи.

Другу групу інвалідності позивачу встановлено 02 червня 2017 року.

На день встановленні ІІ групи інвалідності позивачу діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 26 жовтня у справі № 820/2504/18.

Стосовно позиції судів про пропуск позивачем трирічного строку звернення із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, встановленого пунктом 8 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то колегія суддів вважає її помилковою, оскільки право на одноразову грошову допомогу у ОСОБА_1 , як особи з інвалідністю ІІ групи виникло 02 червня 2017 року, а звернувся він із заявою та документи про виплату одноразової допомоги 08 серпня 2018 року, а тому, трирічний строк звернення за отриманням одноразової допомоги позивачем не пропущено.

Таким чином, ІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_1 , як військовослужбовцю контрактної служби, 02 червня 2017 року в період, коли законодавством не передбачалось обмеження строком настання інвалідності від дати звільнення зі служби для виплати одноразової грошової допомоги для військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), із заявою та документами про виплату одноразової допомоги він звернувся 08 серпня 2018 року, відтак, суди першої та апеляційної інстанції дійшли до помилкового висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом пункт 11 протоколу № 34 від 30 березня 2017 року про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду вважає, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправною відмови Міністерства оборони України у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності та зобов`язання Міністерство оборони України розглянути подані ОСОБА_1 документи стосовно виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, з огляду на мотиви викладені у цій постанові.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню а касаційна скарга - частковому задоволенню.

Зважаючи на те, що особа, яка подає касаційну скаргу, звільнена від сплати судового збору, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Міністерства оборони України у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності.

Зобов`язати Міністерство оборони України розглянути подані ОСОБА_1 документи стосовно виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, з урахуванням правової позиції, наданої судом у цьому рішенні.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

І.В. Саприкіна