Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа №640/11981/19

адміністративне провадження №К/9901/30721/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Чиркіна С. М., Шарапи В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва (суддя Аверкова В. В.) від 14 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Чаку Є. В., судді: Файдюк В. В., Мєзєнцев Є.І.) від 09 жовтня 2019 року у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області, третя особа: Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

У липні 2019 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Київській області, третя особа: Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві), у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову від 12 червня 2018 року № КВ458/656/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-300.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 липня 2019 року позовну заяву ФОП ОСОБА_1 залишено без руху та зазначено, що заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а тому позивачці запропоновано обґрунтувати поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом та надати відповідні пояснення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 серпня 2019 року адміністративний позов повернуто особі у зв`язку з неусуненням його недоліків.

Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 14 серпня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року, повернув позовну заяву відповідно до ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (якщо заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення зазначеного строку будуть визнані неповажними).

Приймаючи вказані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачкою пропущено шестимісячний строк на звернення до суду з цим позовом, оскільки станом на червень 2018 року ФОП ОСОБА_1 була обізнана про порушення своїх прав, проте остання звернулася з цим позовом лише у липні 2019 року.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, ФОП ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що повертаючи позовну заяву, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано, що у липні 2019 року позивачка вдруге звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з таким позовом, а вперше вона звернулася у червні 2018 року з адміністративним позовом щодо оскарження постанови Головного управління Держпраці у Київській області від 12 червня 2018 року № КВ458/656/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-300 (адміністративна справа № 826/9802/18). Крім того скаржниця зазначає, що вдруге з таким позовом вона звернулась, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 826/8917/17 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2017 року № 295 «;Про деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та ст. 34 закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Постанова № 295), на підставі якої було проведено перевірку ФОП ОСОБА_2 , що є суттєвою обставиною для оскарження постанови контролюючого органу від 12 червня 2018 року № КВ458/656/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-300.

18 листопада 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 11 березня 2020 року призначив її до розгляду.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених ч. 2 ст. 123 цього Кодексу.

Тобто, законодавством альтернативно визначено початок перебігу процесуального строку звернення до суду з адміністративним позовом, а саме: 1) з моменту коли особа дізналась про порушення своїх прав; 2) з моменту коли особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав.

Відтак, для правильного вирішення питання щодо можливості відкриття провадження у справі слід встановити подію, та обставини, з якими законодавець пов`язує початок перебігу строку на звернення з позовною заявою.

Як убачається з матеріалів справи, звертаючись з цим позовом, ФОП ОСОБА_1 просить визнати протиправною та скасувати постанову від 12 червня 2018 року № КВ458/656/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-300.

При цьому, як установлено судами попередніх інстанцій та не заперечується самою позивачкою, останньої було відомо про існування оскаржуваної постанови контролюючого органу ще у червні 2018 року.

Обґрунтовуючи свою позицію, скаржниця зазначає, що вона вже зверталася з таким позовом у червні 2018 року (справа № 826/9802/18), а тому, на її думку, існують підстави для поновлення строку звернення до суду з цим позовом.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість таких аргументів скаржниці та відсутності підстав для поновлення позивачці строку для звернення з цим позовом, оскільки вчасна первинна подача позовної заяви не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06 березня 2018 року в справі № 819/1224/15-а та від 13 лютого 2020 року в справі № 760/1904/17.

Посилання ФОП ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 826/8917/17 визнано нечинною Постанову № 295, а тому з`явились підстави для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови від 12 червня 2018 року № КВ458/656/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-300, колегія суддів не бере до уваги, оскільки судове рішення у справі № 826/8917/17 не може слугувати підставою для поновлення пропущеного строку звернення з позовом до суду.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30 серпня 2006 року (справа «Каменівська проти України»): «…право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду ..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...».

Отже, законодавцем встановленими строками обмежено звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Такі строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, і вони покликані забезпечити юридичну визначеність у публічно-правових відносинах.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів суду касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

З огляду на викладене Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 серпня 2019 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді: С. М. Чиркін

В. М. Шарапа