Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.02.2018 року у справі №812/1616/16

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.02.2018 м. Київ К/9901/2852/17 812/1616/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В.М.,

Шарапи В.М..,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_3

на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року (головуючий суддя - Борзаниця С.В., судді - Секірська А.Г., Ірметова О.В. )

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року (головуючий суддя - Сіваченко І.В., судді - Шишов О.О., Чебанов О.О.)

у справі № 812/1616/16

за позовом ОСОБА_3 до Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України в Луганській області про визнання протиправними та скасування наказів в частині звільнення, поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі - заявник) 21 грудня 2016 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Служби безпеки України (далі - відповідача 1), Управління Служби безпеки України в Луганській області (далі - відповідача 2), з урахуванням уточнених позовних вимог про:

- визнання протиправним та скасування наказу Голови СБУ від 11 грудня 2012 року № 1486-ос про накладення на ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення через службову недбалість;

- визнання протиправним та скасування наказу Голови СБУ від 19 лютого 2013 року № 87-ос в частині звільнення ОСОБА_3 в запас Збройних Сил України за підпунктом "б" пункту 61 та підпунктом "е" пункту 62 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262, через службову невідповідність та виключення із списків особового складу;

- визнання протиправним та скасування наказу Управління Служби безпеки України в Луганській області від 19 лютого 2013 року № 79-ос з 19 лютого 2013 року про виключення ОСОБА_3 із списків особового складу;

- поновлення ОСОБА_3 на роботі в Управлінні Служби безпеки України в Луганській області на посаді старшого оперуповноваженого, військове звання - майор.

Заявник також просив поновити строк звернення до суду з адміністративним позовом.

В обґрунтування своїх позовних вимог та заявленого клопотання ОСОБА_3 посилався на те, що про існування наказу Голови СБУ від 11 грудня 2012 року № 1486-ос про накладення дисциплінарного стягнення, який став підставою для його звільнення, він дізнався лише 05 грудня 2016 року. Матеріали, які стали підставою для застосування стягнення вважає сфабрикованими та підтвердженими в судовому порядку.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, адміністративний позов залишено без розгляду з мотивів пропуску строку звернення до суду без поважних причин.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, заявник 04 грудня 2017 року звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що суди, при постановленні ухвал, прийшли до висновків, які не відповідають обставинам справи, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

При цьому, в обґрунтування касаційної скарги заявником зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень було порушено приписи ст. 7, 10, 11, 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», що призвело до неправомірного вирішення справи.

Скаржником стверджується, що судом першої інстанції необґрунтовано застосовано приписи ст. 99 КАС України в частині строків звернення до суду, що обчислюються з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав,свобод чи інтересів. Так, на думку заявника, саме по собі повідомлення від 28 лютого 2013 року про звільнення з військової служби не свідчило про порушення його прав, а лише факт виявлення обставин порушення процедури звільнення (05 грудня 2016 року) є умовою, за якою заявник дізнався про порушення своїх прав.

Також, ОСОБА_3 вказав, що судами, при ухваленні рішень, неправомірно відкинуто положення статті 233 Кодексу законів про працю України, що визначають момент початку перебігу строку звернення до суду датою вручення копії наказу про звільнення або з датою видачі трудової книжки. Так як, ні копію наказу, ні трудову книжку заявником не отримано - то, відповідно, і порушення строків звернення до суду відсутнє.

Заявник, в підтвердження своїх доводів, зазначав, що судами попередніх інстанцій критично приймалися, подані ним, докази та водночас, надавалася безпосередня перевага у оцінці доказів, поданих відповідачами.

Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3.

У відзиві на касаційну скаргу, отриманого судом 25 січня 2018 року, відповідачем 1 зазначено, що судами попередніх інстанцій дотримано норми процесуального права, ухвалено законні рішення, а тому вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

У відзиві на касаційну скаргу, отриманого судом 31 січня 2018 року, відповідач 2 проти змісту і вимог касаційної скарги заперечив та просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Так, відповідачем 2 зауважено, що заявник, зловживаючи правом поновлення строків, свідомо обґрунтовує поважність причин пропуску, перекручуючи факти.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України в редакції до 15 грудня 2017 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч.3 ст.99 КАС України в редакції до 15 грудня 2017 року для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З адміністративним позовом ОСОБА_3 звернувся лише 21 грудня 2016 року, тобто з пропущенням місячного строку, встановленого частиною 3 статті 99 КАС України, в редакції до 15 грудня 2017 року.

Заявник посилається на те, що лише 05 грудня 2016 року він дізнався про те, що його не було притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, яке він скоїв 28 жовтня 2012 року, що стало підставою для звільнення його з військової служби. Проте даний факт необізнаності скаржника з постановою про притягнення/непритягнення його до адміністративної відповідальності суд не бере до уваги, враховуючи наступні доводи судів попередніх інстанцій.

Так, заявник під час проходження військової служби в Управлінні Служби безпеки України в Луганській області займав посаду у відділі боротьби з корупцією та організованою злочинністю та за напрямком своєї діяльності був обізнаний у законодавстві, яке регулює правовідносини у цій сфері (зокрема, Кримінальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення - далі КУпАП). Згідно ст. ст. 221, 277 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП (саме за цією статтею, відповідно до позову, був складений протокол відносно скаржника), розглядаються судовими органами у п'ятнадцятиденний термін, з дня надходження протоколу. Відповідно до позову, протокол відносно заявника за ст. 130 КУпАП було складено 28 жовтня 2012 року, тобто з моменту складення протоколу до моменту звернення до суду скаржника минуло більше 4-х років.

Тож, як встановлено судами попередній інстанцій, заявником у період з 28 жовтня 2012 року до 05 грудня 2016 року не вжито жодних активних дій для з`ясування виду та міри стягнення за вчинення даного адміністративного правопорушення, що в подальшому слугувало підставою для звільнення скаржника.

Як безспірною обставиною, з`ясованою судами попередніх інстанцій, є дата ознайомлення заявника з наказом голови СБУ від 19 лютого 2013 року № 87-ос про його звільнення з посади. Це дата - 28 лютого 2013 року.

Таким чином, як вірно зауважено судами першої та апеляційної інстанцій, початок перебігу місячного строку звернення ОСОБА_3 з позовом до адміністративного суду почався 01 березня 2013 року та закінчився 01 квітня 2013 року.

Суд критично приймає до уваги доводи скаржника щодо незнання факту існування наказу Голови СБУ від 11 грудня 2012 року № 1486-ос, як форми реалізації наказу Голови СБУ від 19 лютого 2013 року № 87-ос. Оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, заявник мав достатній кваліфікаційний рівень для обізнаності процедури звільнення з органів СБУ при проходженні військової служби за контрактом.

Зважаючи на бездіяльність заявника стосовно з`ясування причин та підстав звільнення з військової служби, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що дана бездіяльність не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Суд зауважує, що відповідно до постанови Верховного Суду України у справі № 21-8а15 від 17 лютого 2015 року, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Як визначено вищезазначеними нормами ч.3 ст.99 КАС України в редакції до 15 грудня 2017 року, для звернення до суду з даним позовом встановлено місячний строк.

Таким чином, в силу вищевикладеного, суд не враховує доводи заявника стосовно пріоритету загального трудового законодавства в частині початку перебігу строків звернення до суду - статті 233 Кодексу законів про працю України, а не спеціального законодавства - ч. 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Стосовно твердження скаржника щодо безпідставної переваги відповідачу в оцінці доказів, поданих ними суд зауважує, що згідно ч. 1 ст. 86 КАС України в редакції до 15 грудня 2017 року, суд оцінює докази,які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правомірними доводи судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачем, як у адміністративному позові, так і його представником у судовому засіданні не наведено будь-яких поважних причин, які б об'єктивно та непереборно перешкоджали своєчасно звернутися до суду.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що суддею суду першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суддя суду першої інстанції прийшов до правильних висновків про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропущенням позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши доводи, викладені скаржником в касаційній скарзі, суд не вбачає обставин, які б давали підстави ставити під сумнів правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 350, 355, 356 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Головуючий суддя Н. А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

В. М. Шарапа