Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 січня 2019 року

м. Київ

справа № 357/4059/17

провадження № К/9901/18615/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів: Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 357/4059/17

за позовом ОСОБА_2 до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про перерахунок пенсії призначеної відповідно до Закону України «Про прокуратуру»;

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Шелест С. Б., Кузьмишина О. М., Пилипенко О. Є.) від 11 липня 2017 року, встановив:

І. РУХ СПРАВИ

1. У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області (правонаступник - Білоцерківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області про відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії за вислугу років;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області здійснити призначення ОСОБА_2 пенсії за вислугу років згідно зі ст. 50-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-XII) з 15 лютого 2017 року, виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи перед зверненням за пенсією;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років половину строку навчання позивача в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 1920 грн.

2. В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначала, що вона має достатній загальний та спеціальний стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, у призначенні якої відповідач протиправно відмовив.

Позивач вважає, що відповідач застосувавши до спірних правовідносин ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), якою збільшено вимоги щодо стажу роботи прокурорських працівників, необхідного їм для призначення пенсії за вислугу років, обмежив її право на пенсію за вислугу років.

3. Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2017 року позовні вимоги задоволено.

4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області від 24 лютого 2017 року № 85/1319 про відмову у призначенні ОСОБА_2 пенсії та зобов'язання Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області призначити ОСОБА_2 пенсію за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ з 15 липня 2017 року, виходячи з розрахунку 90 % від суми щомісячного (чинного) заробітку, обчисленого за 24 календарні місяці роботи перед зверненням за пенсією і прийнято у цій частині позовних вимог нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Також Київським апеляційним адміністративним судом скасовано постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2017 року у частині стягнення судових витрат у сумі 1920 грн. та прийнято цій частині нову постанову, якою стягнуто на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 640 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області. У іншій частині постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2017 року залишено без змін.

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 04 серпня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2017 року залишити в силі.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

7. 28 серпня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому останнє просило відмовити позивачу у задоволенні касаційної скарги, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року залишити без змін.

8. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

9. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» зазначеного закону зміни до Кодексу адміністративного судочинства України вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у пп. 4 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчився до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

10. 08 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

11. Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року справу прийнято до провадження та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 лютого 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідності до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ.

13. Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 загальний страховий стаж позивача на день звернення з заявою про призначення пенсії становить 20 років 1 місяць 31 день, у тому числі на прокурорських посадах 17 років 10 місяців 14 днів.

14. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 у період з 01 вересня 1994 року по 30 червня 1999 року навчалась у Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого на денному відділенні за спеціальністю «Правознавство», що підтверджується дипломом спеціаліста серії НОМЕР_1 та записом у трудовій книжці позивача.

15. Рішенням голови комісії з припинення Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області від 24 лютого 2017 року № 85/1319 ОСОБА_2 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону №1789-ХІІ. Вказана відмова обґрунтована тим, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (далі - Закон № 213-VIII) у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру». З 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру» не призначаються, а раніше призначені пенсії не перераховуються.

16. Вважаючи протиправним рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набула право виходу на пенсію після набуття нею стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку, відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ.

18. Водночас, суд першої інстанції вказав, що до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугою років згідно Закону № 1789-ХІІ підлягає зарахуванню половина строку навчання у вищому навчальному закладі, а сааме: в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, після навчання у якій позивач отримала вищу юридичну освіту за спеціальністю «правознавство».

19. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що ст. 86 Закону № 1697-VII не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вказаною статтею збільшено вимоги щодо необхідного мінімального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, що є обмеженням права позивача на пенсію за вислугу років в розумінні Конституції України.

20. Скасовуючи частково постанову суду першої інстанції та ухвалюючи у скасованій частині нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що правові підстави для задоволення позову в частині визнання протиправним рішення та зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугою років - відсутні.

21. Такий висновок суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що на момент звернення позивача із заявою за призначенням пенсії (15 лютого 2017 року) пенсійне забезпечення працівників прокуратури було врегульовано ст. 86 Закону № 1697-VII, яка зокрема передбачала, що наявність на день звернення за призначенням пенсії вислуги років не менше 23 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років. У той же час, сумарний трудовий стаж позивача, у тому числі з урахуванням половини строку навчання у Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, не є достатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону № 1697-VII.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

22. У касаційній скарзі скаржник, з посиланням на ст. 8, 21, 22, 46, 58, 64 Конституції України, рішення Конституційного Суду України (від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011, вказує, що зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняття нових законодавчих актів. Принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, щоб набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізоване, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

23. На думку скаржника, правила щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону № 1789-ХІІ, поширюється не тільки на прокурорів, які мали необхідний трудовий стаж, що надавав їм право на призначення пенсії за вислугу років до введення в дію нового правового регулювання, але й тих, хто почав свою професійну діяльність на посаді прокурора в період дії законодавства, що передбачало право виходу на пенсію зі стажем роботи не менше 20 років.

24. Скаржник, з посиланням на відповідну практику Європейського суду з прав людини, вказує, що в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мала законні сподівання на отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ.

25. Також скаржник в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на 9 рішень Київського апеляційного адміністративного суду: від 25 січня 2017 року у справі № 757/26603/16-а, від 19 січня 2017 року у справі № 752/12456/16-а, від 08 вересня 2016 року у справі № 750/6280/16-а, від 20 вересня 2016 року у справі № 755/10124/16-а, від 06 жовтня 2016 року у справі № 754/8984/16-а, від 24 листопада 2016 року у справі № 740/3126/16-а, від 22 вересня 2016 року у справі № 752/5405/16-а, від 19 грудня 2016 року у справі № 752/12454/16-а, від 19 січня 2017 року у справі № 755/11757/16-а.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права у спірних правовідносинах виходить з наступного.

27. Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом № 1789-ХІІ. Зокрема, ст. 50-1 цього Закону (в редакції від 05 листопада 1991 року) визначено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

28. Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року 3668-VI, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, ч. 1 ст. 50-1 замінено двома частинами за якою, прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років; з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років 6 місяців; з 01 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років; з 01 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років 6 місяців; з 01 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років; з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців; з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років; з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років 6 місяців; з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років; з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців; з 01 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 15 років.

Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

29. 15 липня 2015 року набрав чинності Закон № 1697-VII, відповідно до пп. 1 п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність Закон 1789-ХІІ (крім п. 8 ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст. 16, абз. 1 ч. 2 ст. 46-2, ст. 47, ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 50, ч. 3, 4, 6 та 11 ст. 50-1, ч. 3 ст. 51-2, ст. 53 щодо класних чинів).

30. Отже, на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії положення ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, що регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

31. Разом з цим, відповідно до положень ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення (з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року) вислуги років не менше 23 років, у тому числі, стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років.

32. Як було встановлено судом апеляційної інстанції на момент звернення ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області з заявою про призначення пенсії, вислуга років позивача (з урахуванням половини строку навчання у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого) складала менше 23 років.

33. Враховуючи те, що загальна вислуга років позивача, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1697-VII, на час її звернення до відповідача була недостатньою для призначення пенсії за вислугу років згідно Закону №1697-VII, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що у спірних правовідносинах Пенсійний фонд України не порушив права позивача на пенсію.

34. Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 752/20817/16-а, від 21 лютого 2018 року у справі № 211/3177/17 та від 16 травня 2018 року у справі № 607/14236/16-а.

35. Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав не повинні застосовуватися є безпідставним і висновки суду апеляційної інстанції не спростовують, оскільки у період дії ст. 50-1 Закону № 1789-XII у редакції від 26 липня 2001 року, що діяла до 30 вересня 2011 року, пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Проте, станом на 30 вересня 2011 року у позивача був відсутній стаж роботи 20 років та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 10 років, а тому, у період дії ст. 50-1 Закону № 1789-XII у редакції від 26 липня 2001 року позивач не набула права на призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим при прийнятті Закону № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.

36. Щодо посилання позивача на те, що вона мала обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, колегія суддів зазначає у справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26 червня 2014 року, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст. 1 Першого протоколу Конвенції. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

37. У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 у справі «Великода проти України» Суд розглянув скаргу за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів. Суд дійшов висновку про відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.

38. Безпідставними є також посилання позивача у касаційній скарзі на рішення Київського апеляційного адміністративного суду, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України висновки цього суду, висловлені у вказаних судових рішеннях щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, не створюють обов'язку для врахування цих висновків судами при вирішенні інших подібних справ. Провідна роль у забезпеченні єдності судової практики належить Верховному Суду.

39. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

40. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

41. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

42. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

43. Відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки Суд залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, судові витрати не підлягають новому розподілу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 139, 242, 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року у справі № 357/4059/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Судді В. М. Кравчук

О П. Стародуб